Норма права є одним з базових понять права, «належить до традиційних та найпоширеніших категорій (понять) права» [1, с. 126], відтак, жодне з доктринальних видань (як загальнотеоретичних, так і галузевих) не обходить розгляд питань, пов’язаних із нею.
На сьогодні існує чимало авторських дефініцій «норми права», склалося й певне уніфіковане розуміння цієї правової категорії.
У більш ранні періоди розвитку доктрини права, підходи до визначення поняття «норма права» можна охарактеризувати, як доволі узагальнені. Так, наприклад, у 1962 р. А.А. Піонтковський визначав норму права, як загальне правило, якого необхідно дотримуватись у певних випадках [2, с. 428], тобто неконкретизоване було, що це за правило (які його ознаки) і які це випадки. Пізніше у доктринальних формулюваннях почали відображати певні ознаки норми права. Так, зокрема, у дефініціях вміщуються:
– вказівка про те, що це не просто «загальне» правило, а «загальнообов’язкове правило поведінки» (серед авторів, наприклад: Л.С. Явич, 1979 р. [3, с. 123]; Я.С. Михаляк, 1980 р. [4, с. 310]; І.Я. Дюрягін, С.С. Алексєєв, 1985 р. [5, с. 333]; В.Д. Перевалов, 2000 р. [6, с. 280]; В.С. Шилінгов, 2008 р. [7, с. 57]; Р.С. Притченко, 2009 р. [8, с. 183]); «формально визначене правило поведінки» (серед авторів, наприклад: І.Я. Дюрягін, С.С. Алексєєв, 1985 р. [5, с. 333]; В.Д. Перевалов, 2000 р. [6, с. 280]; А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, 2004 р. [9, с. 179], О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський, 2005 р. [10, с. 180]; Л.М. Шестопалова, 2004 р. [11, с. 82]; В.С. Шилінгов, 2008 р. [7, с. 57]; Р.С. Притченко, 2009 р. [8, с. 183]; Ю.М. Оборотов, Н.М. Крестовська, А.Ф. Крижанівський, Л.Г. Матвєєва, 2010 р. [12, с. 123]); «формально-обов’язкове правило фізичної поведінки» (серед авторів, наприклад П.М. Рабінович, 2001 р. [13, с. 123]). Варіаціями слова «правило», «правило поведінки» є «припис», «відправне установлення» (наприклад, у М.Й. Байтіна, 2000 р. [14, с. 360]); «веління, яке має вираз державно-владного припису» (наприклад, у В.К. Бабаєва, 2006 р. [15, с. 399]);
– конкретизація суб’єкта, від якого норма походить – держава [14, с. 360] (найчастіше це позначається за допомогою конструкції «встановлюється та/або санкціонується»), та вказівка на охорону норми з боку держави (наприклад, у працях Л.С. Явича, 1979 р. [3, с. 123]; О.Е. Лейста, 1998 р. [16, с. 369]) або компетентних її органів (наприклад, у І.Я. Дюрягіна, С.С. Алексєєва, 1985 р. [5, с. 333]; П.М. Рабіновича, 2001 р. [13, с. 123]; А.А. Акмалової, В.М. Капіцина, 2005 р. [17, с. 91]; В.М. Субботіна, О.В. Філонова, Л.М. Князькової, І.Я. Тодорова, 2005 р. [18, с. 200]; Р.С. Притченка, 2009 р. [8, с. 183]; Ю.М. Оборотова, Н.М. Крестовської, А.Ф. Крижанівського, Л.Г. Матвєєвої, 2010 р. [12, с. 123]); державними органами в межах їх компетенції (наприклад, у працях А.М. Колодія, В.В. Копейчикова, С.Л. Лисенкова, О.Д. Тихомирова, 2004 р. [9, с. 179], В.С. Ковальського, 2005 р. [10, с. 180]). Інколи до суб’єкта встановлення правила поведінки додаються й інші, зокрема: громадські організації (за дорученням держави – Я.С. Михаляк, 1980 р. [4, с. 310]; уповноважені державою – І.Я. Дюрягін, С.С. Алексєєв, 1985 р. [5, с. 333]); суспільство (В.Д. Перевалов, 2000 р. [6, с. 280]). Також є конкретизації щодо не лише прийняття, а й суб’єкта зміни, відміни, припинення норм (наприклад, у працях А.М. Колодія, В.В. Копейчикова, С.Л. Лисенкова, В.П. Пастухова, О.Д. Тихомирова, 2004 р. [9, с. 179]; Л.М. Шестопалової, 2004 р. [11, с. 82]; В.С. Ковальського, 2005 р. [10, с. 180]; В.С. Шилінгова, 2008 р. [7, с. 57]). Інколи конкретизуються положення щодо встановленого порядку прийняття (зміни, скасування) норм (наприклад, у Л.М. Шестопалової, 2004 р. [11, с. 82]) та заходи охорони (забезпечення) норми – заходи державного примусу (наприклад, у О.Е. Лейста, 1998 р. [16, с. 369]; Р.С. Притченка, 2009 р. [8, с. 183]; А.А. Акмалової, В.М. Капіцина, 2005 р. [17, с. 91]); примусові заходи (наприклад, у В.М. Субботіна, О.В. Філонова, Л.М. Князькової, І.Я. Тодорова, 2005 р. [18, с. 200]); організаційна, виховна та примусова діяльність держави (наприклад, у П.М. Рабіновича, 2001 р. [13, с. 123]); примусова сила держави (наприклад, у Ю.М. Оборотова, Н.М. Крестовської, А.Ф. Крижанівського, Л.Г. Матвєєвої, 2010 р. [12, с. 123]); забезпечення державними органами у межах їх компетенції (наприклад, у В.С. Шилінгова, 2008 р. [7, с. 57], Л.М. Шестопалової, 2004 р. [11, с. 82]);
– конкретизація змісту цього правила поведінки. Так, Я.С. Михаляк акцентувала увагу на наділенні суб’єктів юридичними правами та обов’язками, на встановленні у разі порушення відповідальності перед державою або за його уповноваженням перед громадською організацією [4, с. 310]. Ю.Г. Ткаченко, 1983 р. [19, с. 314], В.Д. Перевалов, 2000 р. [6, с. 280] вказували, що норма визначає права і обов’язки осіб;
– певний «натяк» на галузевість. Так, наприклад, О.Е. Лейст (1998 р.), визначав норму права, як «розраховане на врегулювання різновиду суспільних відносин загальне правило поведінки…» [16, с. 369]; А.А. Акмалова, В.М. Капіцин (2005 р.) – «розраховане на врегулювання конкретного різновиду суспільних відносин загальне правило поведінки…» [17, с. 91]; В.М. Субботін, О.В. Філонов, Л.М. Князькова, І.Я. Тодоров – «розраховане на регулювання виду суспільних відносин загальне правило поведінки…» [18, с. 200];
– вказівка на мету прийняття норми права – регулювання суспільних відносин (наприклад, праці В.Д. Перевалова, 2000 р. [6, с. 280]; М.І. Байтіна, 2000 р. [14, с. 360]; П.М. Рабіновича, 2001 р. [13, с. 123]; В.К. Бабаева, 2006 р. [15, с. 399]; Р.С. Притченка, 2009 р. [8, с. 183]; Ю.М. Оборотова, Н.М. Крестовської, А.Ф. Крижанівського, Л.Г. Матвєєвої, 2010 р. [12, с. 123]);
– вказівка на офіційність норми. Так, наприклад, В.Д. Перевалов (2000 р.) у дефініції норми права зазначає, що вона є «правилом поведінки, яке закріплене та опубліковане в офіційних актах» [6, с. 280], М.І. Козюбра, С.П. Погребняк, О.В. Цельєв, Ю.І. Матвєєва – «закріплене у джерелах права» [1, с. 129].
Є й доволі заплутані визначення, які конкретизують на дуже дріб’язкових деталях. Наприклад, І.М. Рассолов визначає норми права, як «проголошене різними способами, очевидне для всіх за результатами суспільної практики, і тому обов’язкове, керівне начало побудови сталих відносин між особами з метою їх самореалізації шляхом застосування у конкретних справах даних від природи здібностей; необхідна для існування держави і суспільства модель відносин, яку суб’єкти права (особи) з’ясовують та виражають різними способами з метою побудови, збереження, захисту необхідного порядку та забезпечення сталого ведення своїх справ» [20, с. 228, 238].
Отже, як вірно було зазначено М.І. Козюброю, С.П. Погребняком, О.В. Цельєвим та Ю.І. Матвєєвою, за всього плюралізму праворозуміння концепції, які б заперечували нормативність як визначальну ознаку права, відсутні [1, с. 126], а, враховуючи тенденції до діалектичного поєднання різних аспектів права та інтегративність юриспруденції, дослідження різноманітних авторських дефініцій «норма права» є доцільним і завжди залишатиметься актуальним, адже у кожній з них акцентується увага на певних важливих рисах норми права як предмета реалізації у правовій сфері. Всі ж риси цієї правової категорії можна поділити на ті, на які зазвичай вказується у дефініціях, та ті, які у дефініціях не відображені, натомість розміщуються в окремих переліках таких ознак та ґрунтовно пояснюються. Ці переліки є різноманітними, натомість їх аналіз дозволить дійти певної уніфікованої позиції вчених-юристів, що, в свою чергу, полегшить роботу нормотворцям, адже буде чітке розуміння цього важливого правового поняття. Йдеться, звичайно, про специфічні (притаманні лише правовим, а не іншим різновидам соціальних норм) ознаки.
Література:
1. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М. І. Козюбри. – К. : Ваіте, 2015. – 392 с.
2. Теория государства и права. Основы марксистко-ленинского учения о государстве и праве / Под ред. П. С. Ромашкина, М. С. Строговича, В. А. Туманова. – М. : Издательство Академии наук СССР, 1962. – 534 с.
3. Явич Л. С. Основы знаний о советском государстве и праве. – Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1979. – 134 с.
4. Теория государства и права: Учебник / Под ред. А. И. Денисова. – М. : Юридическая литература, 1980. – 432 с.
5. Теория государства и права / Под ред. С. С. Алексеева. – М. : Юридическая литература, 1985. – 480 с.
6. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М. : Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2000. – 616 с.
7. Теорія держави і права для підготовки до іспиту: Навчальний посібник / [Самофалов Л. П., Старостюк А. В., Кононець Т. Л. та ін.] ; за ред. В. С. Шилінгова. – К. : КНТ, 2008. – 228 с.
8. Теорія права і держави: підручник / [Борщевський І. В., Васильєв А. С., Зілковська Л. М. та ін.] ; за заг. ред. А. С. Васильєва. – К. : КНТ, 2009. – 464 с.
9. Теорія держави і права: навчальний посібник / [А. М. Колодій, В. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін.] ; за заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
10. Теорія держави і права: підручник / [С. Л. Лисенков, А. М. Колодій, О. Д. Тихомиров, В. С. Ковальський] ; за ред. С. Л. Лисенкова. – К. : Юрінком Інтер, 2005. – 448 с.
11. Теорія держави і права: навчальний посібник / Упорядник Л. М. Шестопалова. – К. : Прецедент, 2004. – 224 с.
12. Теорія держави і права. Державний іспит / [Оборотов Ю. М., Н. М. Крестовська, А. Ф. Крижанівський, Л. Г. Матвєєа]. – Харків : Одіссей, 2010. – 256 с.
13. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. – вид. 5-те, зі змінами. – К. : Атіка, 2001. – 176 с.
14. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2000. – 776 с.
15. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В. К. Бабаева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2006. – 637 с.
16. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М. Н. Марченко. – М. : Зерцало, 1998. – 476 с.
17. Акмалова А. А. Теория государства и права. Вопросы и ответы : учебное пособие / Акмалова А. А., Капицын В. М. – М. : ИД «Юриспруденция», 2005. – 184 с.
18. Теорія держави і права : навчальний посібник / [В. М. Субботін, О. В. Філонов, Л. М. Князькова, І. Я. Тодоров]. – К. : Знання, 2005. – 327 с.
19. Теория государства и права: Учебник / Под ред. А. М. Васильева. – 2-е изд. – М. : Юридическая литература, 1983. – 416 с.
20. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М. М. Рассолова, В. О. Лучина, Б. С. Єбзеева. – М. : Юнити-Дана, Закон и право, 2001. – 640 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
