1. Утвердження України як правової, соціальної, демократичної держави, що ставить своїм завданням забезпечення прав і свобод людини, вимагає з’ясування та вирішення завдань багатьох проблем правового забезпечення суспільних відносин в умовах переходу до ринкової економіки. При цьому важливе значення має проблема зовнішнього виразу правових норм вітчизняного права, серед яких суттєво підвищилась роль законів як актів вищої юридичної сили та відбулося зниження питомої ваги підзаконних актів, що приймаються на виконання законів. Особливої актуальності у зв’язку з цим набула проблема ієрархії та взаємозалежності форм права.
2. Нормативно-правовий акт є носієм, формою реального буття та закріплення норм права, їх виразу та існування. Більше того, він є найбільш розповсюдженою формою трудового права як системи правових норм і самостійної галузі права. Це і закони, які ухвалює Верховна Рада України, і укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України, а також різноманітні відомчі акти, і навіть локальні норми, що діють в межах конкретних підприємств.
3. У юридичній літературі зазначена проблематика частково розглядалася у працях таких вчених-юристів, як Н. Б. Болотіна, В. С. Венедиктов, Г. С. Гончарова, В. Я. Гоц, В. В. Жернаков, І. В. Зуб, Д. Карпенко, Р. І. Кондратьєв, О. М. Костюк, Л. І. Лазор, А. Р. Мацюк, П. Д. Пилипенко, О. І. Процевський, В. Г. Ротань, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишева та ін.
4. Важливе місце серед форм трудового права, які забезпечують регулювання трудових та пов’язаних з ними відносин, займають правові акти централізованого законодавства, які ухвалюються у розвиток і на виконання чинних законів, за що й отримали назву – підзаконні нормативно-правові актів. Це акти глави держави, уряду, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. З їх допомогою заповнюються прогалини законодавчого рівня регулювання та досягається повнота і ефективність правового забезпечення трудових і пов’язаних з ними відносин.
5. Локальні нормативно-правові акти призначені для регулювання трудових відносин і відносин, тісно пов’язаних з ними, в рамках певного підприємства, установи, організації. До них відносяться колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, графіки відпусток, графіки змінності, накази та ін. Локальні нормативно-правові акти приймаються безпосередньо трудовим колективом або профспілковим органом, що представляє інтереси трудового колективу, та власником або уповноваженим ним органом.
Локальним нормам властиві такі ж ознаки, як і нормам права загальної дії: у значній ступені абстрактні, неперсоніфіковані; характеризуються неодноразовістю застосування; володіють рівнозначною юридичною силою; допускають можливість державного примусу при невиконанні встановлених ними правил поведінки. До специфічних рис локальних норм відносять: особливий порядок формування волі держави (через нормотворчу діяльність керівників об’єднань, підприємств, організацій, як правило спільно чи за погодженням з профспілковим комітетом); обмежена сфера дії; відсутність у більшості випадків встановленого порядку прийняття цих норм, а також їх обов’язкової форми.
Отже, особливостями нормативно-правових актів як форм трудового права є: наявність поряд з актами, виданими на централізованому (державному) рівні, локально-правових актів; наявність нормативно-правових актів, які мають конститутивний (базовий) характер і не виконують безпосередньо регулятивної функції; наявність значної кількості актів Міністерства соціальної політики України; наявність нормативно-правових актів, які обумовлені ступенем диференціації правового регулювання трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб'єктних ознак і соціальних груп працівників.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
