ПРИВАТИЗАЦІЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК САДІВНИЦЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ
06.12.2007 22:59
Автор: Когут Наталя Дмитрівна, аспірантка кафедри трудового, земельного та екологічного права Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка
[Екологічне право. Земельне право. Аграрне право]
Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року (далі ЗК України) [1] у ст. 35 опосередковано передбачає передачу земель загального користування у власність садівницького товариства, з приводу чого склалася практика передачі земель, призначених для закладання багаторічних насаджень, – громадянам, а земель загального користування – садівницьким товариствам. Така практика просліджується по ряду рішень Київської міської ради, наприклад, “Про приватизацію земельних ділянок садівницького товариства “Відпочинок” Харківського району м. Києва” № 17-2/117 від 26 вересня 2002 року [2] та багато інших.
Згідно з ч. 4 ст. 5 Земельного кодексу України в редакції 13 березня 1992 року [3] “у колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств, за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств”. Однак, садівницькі товариства вже не фігурують в Указі Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 року [4], який встановив поділ земель, що були передані у колективну власність сільськогосподарських підприємств, на земельні частки (паї), в залежності від кількості членів підприємства.
Згідно з частиною другою п. 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” [5], “при паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємств, кооперативів, товариств є рівними”. Проте, у вищезгаданих рішеннях Київської міської ради розміри земельних ділянок усіх членів садівницьких товариств є різними.
На наш погляд, землі садівницьких товариств не підлягали паюванню і їм не передавались усі землі товариства у колективну власність через те, що землі, які надавались їм у користування та їх цільове призначення не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, на цих землях будувались дачі. Передавались вони у користування товариства згідно зі ст. 135 Земельного кодексу Української РСР від 17 липня 1970 року [6], із “земель запасу і земель державного лісового фонду, не вкритих лісом або зайнятих малоцінними лісовими насадженнями, в межах зелених і приміських зон міст та інших населених пунктів з урахуванням перспективного розширення території населеного пункту, а також за межами цих зон або за межами населених пунктів, що не мають приміських і зелених зон”. Причому частина друга цієї ж статті вказувала на землі, які заборонено відводити для колективного садівництва, до яких відносилися, зокрема, рілля та землі підсобних сільських господарств підприємств, організацій і установ.
З цього можна зробити висновок, що за кожним членом кооперативу була закріплена земельна ділянка без юридичного посвідчення такого користування окремими громадянами, але з фактично установленими межами. Землі, як правило, надавались підприємствам, організаціям та установам, працівники яких, за їх згодою, створювали садівницькі товариства (кооперативи) та здійснювали на них дачне будівництво. Тому ці землі не підлягали паюванню згідно з вищезгаданим Указом Президента України, оскільки не є землями сільськогосподарського призначення та не можуть ділитись порівну, а тільки за фактичним використанням. Прикладом таких колективних садів можуть слугувати “Русанівські сади”.
В листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 1339 від 21 лютого 2006 року [7] зазначено, що “виходячи з визначення обслуговуючого кооперативу, яке встановлено ст. 2 Закону України “Про кооперацію”, зазначаємо, що садівницькі товариства відносяться до обслуговуючих кооперативів”. Тому Київська міська рада передає ці землі у власність членів товариства, здійснюючи інвентаризацію фактичного їх використання, а землі загального користування – у власність садівницького товариства як обслуговуючого кооперативу, здійснюючи таку передачу, посилаючись на ст.ст. 35, 81, 116, 121, 118 ЗК України.
В даному випадку просліджується підміна понять, оскільки фактичний зміст терміну “садівницьке товариство” вживане у ст. 35 ЗК України не відповідає змісту садівницьких товариств, що були створені згідно з Земельним кодексом Української РСР від 25 грудня 1970 року. Землі відводились і за попереднім кодексом.
Крім того ч. 1 ст. 35 ЗК України встановлює, що “громадяни України із земель державної та комунальної власності мають право набувати безоплатно або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва”. На наш погляд, термін “колективне садівництво” не вказує на форму власності, а на спосіб ведення господарювання, оскільки надання земельних ділянок для індивідуального садівництва (землі сільськогосподарського призначення) у розмірі, що передбачений у п. в ст. 121 ЗК України – 0,12 гектара є недоцільним та економічно й екологічно невиправданим, що створюватиме надмірне черезсмужжя, від якого вже й так страждає Україна. Цей вид використання варто включити до особистого селянського господарства, що відповідає цілям та способам його діяльності. Економічно виправдано передавати у власність такі земельні ділянки певній обґрунтовано встановленій кількості громадян для ведення садівництва, які створюють спільно не обслуговуючий, а виробничий кооператив. Землі загального користування обов’язково слід передавати у власність юридичної особи, оскільки варто пам’ятати, що фізичні особи в будь-який час можуть виділити свою приватну земельну ділянку з земель кооперативу або навіть змінити її цільове призначення згідно з законом.
Література:
1. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – 31 травня. – С. 27.
2. Рішення Київської міської ради “Про приватизацію земельних ділянок садівницького товариства “Відпочинок” Харківського району м. Києва” № 17-2/117 від 26 вересня 2002 року. // Хрещатик. – 2002. – № 181. – 24 жовтня.
3. Земельний кодекс України № 2196-XII від 13 березня 1992 року. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 25. – С. 354.
4. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 року. // Голос України. – 1994. – 16 листопада.
5. Указу Президента України від 8 серпня 1995 року “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” // Закон і бізнес. – 1995. – 18 жовтня.
6. Земельний кодекс Української РСР від 17 липня 1970 року. // Ведомости Верховного Совета Української РСР. – № 1. – С. 18.
7. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва № 1339 від 21 лютого 2006 року. // “Ориентир”. – 2003. – № 13. – 4 квітня.
e-mail: kogut82@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
