Забезпечення встановлення та захисту верховенства права у країні вимагає постійного розвитку держави, як основного регулятора суспільних відносин. Саме тому, держава зобов’язана реагувати на всі зміни, що відбуваються у суспільстві, незалежно від сфер їх виникнення. Враховуючи особливий сучасний стан України, однозначно можна дійти висновку, про те, що забезпечення верховенства права у ситуації, що склалася (революція «Гідності», формування громадського суспільства, проведення «АТО», політика спрямована на інтеграцію в ЄС), як ніколи є у пріоритеті країни.
Верховенство права – система правового і суспільного устрою, де природні права і свободи людини знайшли законодавче закріплення, визнані найвищою цінністю суспільства, а їх забезпечення стає пріоритетом держави, де сама влада перебуває під контролем закону, обмежується правом, а саме право створює таку систему правовідносин, за якої максимально усуваються можливості свавілля чиновників [2, с. 74]. До прикладу, І. Кант розглядав державу як поєднання певної чисельності людей під верховенством права. Отже, на сучасному етапі розвитку держави, верховенство права є однією із її ознак, тому можна зробити висновок про те, що забезпечення верховенства права є процесом державотворення. Процес державотворення та забезпечення верховенства права здійснюється державними органами через застосування великої кількості прийомів та методів, мета яких полягає у регулюванні суспільних відносин, що існують та розвиваються. Одним із ефективних прийомів, що дозволяють встановити норми поведінки, які ефективно реагують на суспільні зміни, це прийом встановлення правових заборон та обмежень. Встановлення нових заборон та обмежень не має на меті обмежити демократію або права людини, а навпаки, основна мета є забезпечення дотримання прав та свобод людини у країні. Оскільки саме метод встановлення заборон є одним із основних методів регулювання суспільних відносин, та є методом, що забезпечує верховенство права. Його особливість полягає у тому, що він є простий у застосування та розумінні суб’єктами, що вступають у суспільні відносини, незалежно від сфер їх виникнення, а також, простота його формулювання дозволяє застосовувати його на аналогічні правовідносини, що виникли, та у певний період могли бути, навіть, законодавчо неврегульовані. Основною метою встановлення заборон та обмежень є досягнення вигляду «дозволено все, що прямо не заборонено законом». Саме у такому вигляді основні принципи демократії та верховенства права будуть забезпечені. Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб [1, c. 32].
Існує багато теорій щодо тотожності та відмінності правових заборон та обмежень, але на мою думку, їх схожість дозволяє включити їх у одну категорію, оскільки їх основна мета є встановлення чітких рамок, щодо утримання від вказаних дій, або навпаки, зазначення чітких, які мають бути виконані. До прикладу: встановлення особливого режиму щодо окупованих територій, що включає в себе великий спектр заборон та обмежень; передбачення у ряді законодавчих актів спеціалізованих заборонних норм, що направленні на боротьбу із корупцією та інші.
Виходячи із вищезазначеного, застосування правових заборон та обмежень, та їх закріплення у законодавстві України, дозволяє забезпечити розвиток та стабільність верховенства права. Чітке дотримання принципів права, в тому числі і його верховенства, дозволить Україні посісти своє місце у системі розвинених країн Європи, та врешті-решт подолати законодавчі та економічні негаразди.
Література:
1. Андрощук С. Принцип верховенства права: визначення, співвідношення із суміжними поняттями, особливості законодавчого закріплення і реалізації. Юридичний журнал. – 2005. - №11. – C. 32 (http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2008)
2. Тертишник В. Забезпечення верховенства права та концептуальні проблеми гармонізації законотворчого процесу / В. Тертишник // Право України. – 2010. – №12. – С. 74-79.
______________________
Науковий керівник: Кельман Михайло Степанович, доктор юридичних наук, професор кафедри теорії та філософії права Навчально-наукового Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
