За загальним правилом спільна власність поділяється на часткову та сумісну. Критерієм відмежування є визначення часток, спільна сумісна власність відрізняється від часткової тим, що частки співвласників заздалегідь не визначено. Дружина та чоловік можуть бути суб'єктами і права спільної часткової, і права спільної сумісної власності одночасно.
Важливими у регулюванні спільної сумісної власності подружжя є ч. 3 ст. 368 ЦК України та Глава 8 Сімейного Кодексу України.
Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України: «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом» [1, ст. 368].
Згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, служба в армії тощо) самостійного заробітку (доходу) [2, ст. 60].
Таким чином, СК України закріплює традиційний підхід до майнових відносин подружжя: усе, що було нажите разом, є спільним. Такий режим спільної власності називають законним, оскільки він діє у силу закону в усіх випадках, якщо не встановлено договірний режим, за яким належність майна кожному з подружжя визначається укладеним ними договором [3, с. 63].
Водночас, необхідно наголосити на тому, що в ч.1 ст. 45 СК України передбачено, що недійсний шлюб, а також шлюб визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення в осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а ч. 2 цієї статті встановлює, що якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності [4, ст. 45].
Об'єкти права спільної сумісної власності зазначені в статті 61 Сімейного кодексу України наступним чином:
1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя[4, ст. 61].
Не може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя майно, виключене з цивільного обороту.
Разом з тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен з подружжя може мати майно, яке належить особисто йому. Відповідно до Сімейного кодексу України, таке майно називається особистою приватною власністю дружини та чоловіка (гл. 7 СКУ).
Згідно зі ст. 68 СК, розірвання шлюбу не припиняє права власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками за взаємною згодою відповідно ЦК України [4, ст. 68].
Якщо звернутися до судової практики, то 19.09.12 р. у справі №1-8/2012 Конституційний Суд України при офіційному тлумаченні ч.1 ст. 61 СУ України прийшов до наступних висновків: «На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, — це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності»[5].
Підводячи підсумки, можна сказати, що сімейне та цивільне право з кожним роком розвивається все більше і більше. Завдяки цьому право спільної сумісної власності, а зокрема власність подружжя, стає більш досконалим. Проте окремі питання, а саме термінологічні підходи до розуміння власності подружжя на думку окремих вчених мають спірне значення та потребують подальшого доопрацювання.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // ВВР, 2003, №40-44.
2. Сімейне право України : підручник / Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 264 с.
3. Сімейне право України: Навчальний посібник / За ред. Є.О. Харитонова. – К.: Істина, 2008. – 200 с.
4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947-III // ВВР, 2002, №21.
5. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО“ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України // Конституційний Суд / Рішення від 19.09.2012 – Справа № 1-8/2012.
____________________________
Науковий керівник: Горіславська Інна Вікторівна, кандидат юридичних, наук доцент кафедри цивільного та господарського права, Національний університет біоресурсів і природокористування України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
