Права потерпілого, передбачені КПК України, можуть залишитися декларативними з огляду на те, що участь у кримінальному судочинстві вимагає відповідної правової підготовки. Очевидно, що у судовому розгляді справи, як і у кримінальному процесі взагалі, повинні брати участь професіонали. У необхідних випадках, така правова допомога потерпілому чи представництво його інтересів у суді юристом-професіоналом, повинна надаватися безоплатно, за рахунок держави чи спеціального фонду.
Правова допомога потерпілому повинна включати: 1) фахові консультації з питань застосування матеріальних норм права (сутність обвинувачення, кваліфікація злочину тощо) та процесуальних норм, а також тактико-методичних аспектів підтримання обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів потерпілого у суді адвокатом чи іншим правником-спеціалістом.
Щоб створити правове підґрунтя закріплення і реалізації вказаних положень, необхідно в якості одного з принципів кримінального процесу закріпити принцип забезпечення потерпілому права на захист його прав і законних інтересів.
В.Трофименко вважає, що доцільно ввести інститут обов’язкової участі адвоката-представника потерпілого у разі, коли через фізичні або психічні вади потерпілий потребує захисту, за умови, що потерпілий бажає цього захисту, але за відсутності коштів чи з інших об’єктивних причин не може запросити такого представника.
Ще далі пішли В.Півненко та Є.Мірошниченко, які наполягають на тому, що потерпілий повинен захищати свої права самостійно чи з допомогою професійного захисника (адвоката), участь якого гарантується державою і в усіх без винятку випадках здійснюється за її рахунок.
В. Гошовський та О. Кучинська наголошують, що адвокати поки що занадто рідко представляють інтереси потерпілих через те, що, з одного боку, потерпілі не знають свого права запросити адвоката як представника своїх прав і законних інтересів, порушених злочином, а з іншого – тим, що не всі потерпілі взмозі оплатити послуги адвоката.
Аналогічні погляди мають і російські дослідники. Ними звертається увага на те, що об¢єм прав, наданих адвокату-захиснику обвинуваченого, і адвокату-представнику потерпілого, істотно різниться. Права адвоката потерпілого чітко не визначені, просто прирівняні до прав потерпілого. Тому в даному випадку говорити про належну правову захищеність потерпілого можна з великою натяжкою.
Деякі вчені стоять на позиціях, що доцільно урівняти в правах потерпілого і підозрюваного (обвинуваченого) при закріпленні правового становища їх представників, оскільки повноваження захисника спеціально передбачені, а повноваження представника потерпілого похідні від прав останнього.
Н.Говорков вважає, що якщо потерпілий заявить про свою неспроможність без кваліфікованої допомоги підтримувати обвинувачення, то суд зобов¢язаний надати йому час на підготовку, а також забезпечити безкоштовним адвокатом, тим самим урівнюючи можливості потерпілого з можливостями підсудного, якому адвокат надається в обов¢язковому порядку.
Позитивним кроком на шляху до вирішення цієї проблеми можна вважати те, що у проекті нового КПК України за п.4ст.57 потерпілий має право мати представника або користуватися правовою допомогою адвоката чи іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У встановлених законом випадках користуватися правовою допомогою за рахунок держави.
Можна зробити однозначний висновок: при прийнятті нового Кримінально-процесуального кодексу України повинна бути врахована можливість потерпілого безперешкодно, а за потреби – і безкоштовно отримати правову допомогу як одна з найважливіших гарантій забезпечення його прав і законних інтересів у сфері кримінального судочинства.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter