Боротьба проти використання дитячої праці залишається актуальною світовою проблемою сьогодення, про що свідчать численні міжнародні дослідження. Зокрема, згідно з даними, наданими Міжнародною організацією праці близько 152 млн. дітей віком від 5 до 14 років були залучені до дитячої праці [1].
Дитяча праця є специфічним соціально-економічним явищем, викликаним дією різноманітних чинників, що передусім залежать від рівня економічного розвитку країни, в якій проживає дитина, обсягу державного забезпечення освіти дітей, соціально-культурних поглядів на роль дитини в суспільстві [2]. Міжнародні дослідження вказують на існування тісного взаємозв’язку між бідністю сім’ї та використанням дитячої праці, що має наслідком усталення бідності у різних поколіннях, оскільки діти залучені до праці залишаються поза навчанням та позбавляються перспектив подальшого економічного зростання.
Світовий масштаб проблеми та пошук шляхів їх вирішення знайшли своє відображення у діяльності міжнародних органів, зокрема, стратегії, спрямовані на викорінення дитячої праці, розробляються і реалізовуються за участю і сприяння Дитячого фонду Організації Об’єднаних націй (ЮНІСЕФ), Міжнародної організації праці (МОП), Всесвітнього банку та ряду правозахисних організації та груп.
Перші правові кроки на шляху до викорінення експлуатації дитячої праці були зроблені ще Лігою Націй з прийняттям в 1924 році Женевської декларації прав дитини. Подальший розвиток політика боротьби з дитячою працею отримала з прийняттям ООН в 1959 році Декларації прав дитини.
20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини, яка вважається світовою конституцією для дітей.
Вагому роль у запобіганні зловживанням дитячої праці та забороні її експлуатації займає Міжнародна організація праці (далі – МОП) [3]. Згідно позиції МОП міжнародні стандарти є основним інструментом боротьби із проблемою експлуатації дитячої праці.
Міжнародний трудовий стандарт - це сукупність існуючих норм і принципів у сфері трудових відносин, що закріплені в міжнародних договорах (конвенціях, угодах, пактах тощо), на базі яких визначаються зміст та обсяг певного права особи в сфері праці та які служать орієнтиром для розвитку національного трудового законодавства держави як учасниці цих договорів [4].
Серед основних актів МОП про дитячу працю варто звернути увагу на Конвенцію про мінімальний вік прийому на роботу 1973 року (№ 138), Конвенцію про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці, 1999 р. (№ 182) та рекомендації до них.
Чинне законодавство України здебільшого відповідає вимогам вище вказаних актів, основна частина норм яких відображена у Законі України «Про охорону дитинства». При цьому, частина норм не знайшла свого відображення в КЗпП України, який є основним нормативним актом у сфері регулювання трудових відносин. Зокрема, відсутня пряма вказівка про заборону дитячої праці, що вже враховано в проекті Трудового кодексу та закріплено в якості принципу правового регулювання трудових відносин. Крім цього, в чинному КЗпП України та проекті Трудового кодексу відсутня імперативна норма про заборону залучення неповнолітніх осіб до найгірших форм дитячої праці.
Згідно з частиною третьою зазначеної статті для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.
Остання норма не узгоджується з вимогами ст.6 Конвенції №138 про мінімальний вік для прийому на роботу, яка допускає виконання роботи дітьми і підлітками у віці щонайменше 14 років у навчальних цілях.
Слід звернути увагу на те, що в чинному КЗпП України не враховані положення параграфа 1 ст. 3 Конвенції №138, в якому йдеться про мінімальний вік, який не може бути нижчим ніж 18 років, для прийому на будь-який вид робіт за наймом або іншу роботу, яка за своїм характером або через умови, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоров’ю, безпеці або моральності підлітка.
Потребує уточнення визначення примусової праці у ст. 4 проекту ТК України з метою приведення його у відповідність з положеннями частини другої ст. 2 Конвенції МОП №29 про примусову чи обов’язкову працю 1930 року.
Таким чином, українське трудове законодавство в сфері регулювання дитячої праці відповідає міжнародним трудовим стандартам, які є базовими орієнтирами для розвитку національного законодавства. При цьому, враховуючи специфіку правового регулювання дитячої праці та світову масштабність проблеми експлуатації дітей, слід звернути увагу на ряд застарілих норм, що потребують змін. Крім цього, варто посилити нагляд і контроль за додержанням трудових прав осіб молодше вісімнадцяти років, особливо за використанням дитячої праці в неформальному секторі економіки, а також праці зазначених осіб без укладення трудового договору.
Література:
1. Глобальні оцінки дитячої праці: результати та тенденції 2012-2016 роки підготовлені Міжнародною організацією праці. - http://www.alliance87.org/global_estimates_of_child_labour-results_and_trends_2012-2016.pdf.
2. Коломієць О.О. Дитяча праця в Україні: детермінанти, характеристики, мінімізація соціальних ризиків. - http://ev.fmm.kpi.ua/article/viewFile/80116/75673.
3. Старчук О.В. Міжнародні стандарти заборони дитячої праці. - http://xn--e1aajfpcds8ay4h.com.ua/files/image/konf%2011/doklad_11_6_08.pdf.
4. Грекова М. М. Міжнародні трудові стандарти як основа вдосконалення трудового законодавства України. : Дис... канд. наук: 12.00.05 - 2009. - http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/354183.html.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
