ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ ТА ІНШІ ЧАСОВІ ПАРАМЕТРИ У НАКАЗНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
27.01.2008 14:47
Author: Андрійчук Оксана Василівна, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Civil and domestic law. Civil procedure. Commercial law. International private law]
Чинним Цивільним процесуальним кодексом України передбачено особливий вид провадження, відсутній у ЦПК УРСР 1963 року, - наказне провадження.
До моменту прийняття нового ЦПК України цивільний процес знав лише такі традиційні види проваджень, як – позовне, окреме та провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Новий ЦПК передбачає, що суди розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження (ч. 3 ст. 15 ЦПК України).
Разом з тим, слід зазначити, що подібні за своїм значенням юридичні процедури були відомі ще римському праву і дореволюційному російському процесу. Однак потім ці, так звані, безспірні справи відійшли до компетенції нотаріату і стягнення заборгованості здійснювалося за допомогою виконаних написів нотаріусів.
Наказне провадження є досить швидкою формою розгляду справ за вимогами, передбаченими в статті 96 ЦПК України, хоча їх перелік не є вичерпним, що в деякій мірі ускладнюватиме правозастосовчу діяльність. На наш погляд, доцільніше було б, враховуючи суть та значення наказного провадження, як спрощеної процедури захисту порушеного суб'єктивного права, встановити вичерпний перелік вимог для ухвалення судового наказу, оскільки будуть виникати суперечки з самого права на пред'явлення таких вимог, а можливості апеляційного чи касаційного провадження дій суду в наказному провадженні ЦПК не передбачено.
У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог. При цьому його видача проводиться без виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Вважаємо, що триденний строк є занадто скороченим з урахуванням постійно зростаючого навантаження суду через те, що юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі і найбільш правильнішим було б встановити, як мінімум, п'ятиденний строк розгляду заяви про видачу судового наказу. Зазначене стверджується судовою статистикою. Так, з порушенням триденного строку (ч. 1 ст. 102 ЦПК України) суддями у 2006 році видано 9,8 тис. судових наказів, що становить 5,9% від їх загальної кількості. Найбільший відсоток таких порушень зафіксовано в судах м. Києва – 21%, Автономної Республіки Крим – 15,5%, а також в Київській – 19,9%, Харківській – 17%, Дніпропетровській – 13% областях [1, 38].
Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію та копію заяви стягувача з копіями доданих до неї документів боржникові рекомендованим листом з повідомленням та роз'яснює його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування (ст. 104 ЦПК України).
У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання та за наявності даних про отримання боржником копії наказу судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання (ст. 105 ЦПК України). Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому ЦПК України та Законом України "Про виконавче провадження". Він пред'являється до виконання у порядку, встановленому для виконання рішення суду в разі не надходження протягом тринадцяти днів заяви від боржника про його скасування та наявності даних про отримання боржником копії судового наказу (ст.ст. 104, 105 ЦПК). Законодавцем також передбачено, що заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 104 ЦПК, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.
При надходженні до суду заяви боржника про скасування судового наказу у встановлений законом строк, суд протягом п'яти днів без судового розгляду і виклику сторін скасовує свій судовий наказ, про що постановлюється ухвала, в якій теж роз'яснюється, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. У дотриманні строків, встановлених для скасування судового наказу, виявлено також порушення. Зокрема, з порушенням п’ятиденного строку (ч. 1 ст. 106 ЦПК України) у 2006 році скасовано 108 наказів, або 1,2% [1, 38].
При скасуванні наказу, незгода боржника з заявленими до нього вимогами означає, що він оспорює документально підтверджене право кредитора на стягнення з нього грошової суми або витребування рухомого майна. У такому випадку для суду не є важливими мотиви такої незгоди і вони не повинні з'ясовуватися, виданий судовий наказ безумовно скасовується.
Виникає питання стосовно можливості оскарження боржником ухвали суду щодо залишення його заяви про скасування судового наказу без розгляду. Можемо погодитися з думкою Яреми А.Г. та Давиденка Г.І., щодо ствердної відповіді на дане питання, "виходячи з того, що згідно з п. 15 ч. 1 ст. 293 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без розгляду належать до переліку ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані скарги до апеляційного суду окремо від рішення суду та що дія цього пункту необмежена випадками залишення заяви без розгляду, визначеними ст. 207 ЦПК" [2, 25].
Вважаємо, встановлені законодавцем скорочені строки в 10 та 5 днів (ст.ст. 104, 106 ЦПК) виправданими, так як це свідчить про оперативність видачі судового наказу до виконання з урахуванням безспірності заявлених вимог і захисту порушених прав заявників, що, в свою чергу, дисциплінуватиме боржників.
Наказне провадження не передбачає можливості суду відмовити у видачі судового наказу, оскільки процесуальним законом (ст. 100 ЦПК) передбачається лише можливість суду відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу, про що постановляється ухвала, яка не може бути оскаржена, напевне тому, що не позбавляє заявника права на звернення до суду в порядку позовного провадження. Однак, вважаємо, що законодавець припустився помилки, так як можливості відмови у видачі судового наказу кодексом не передбачено взагалі, однак в ч. 2 ст. 99 ЦПК зазначається, що у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. Законодавцю слід усунути ці неточності, так як це може негативно вплинути на судову практику.
Згідно даних судової статистики у першому півріччі 2006 року у провадженні суддів знаходилося 83,1 тис. справ наказного провадження (із них 3,7 тис. заяв про скасування судового наказу). Загальна кількість виданих наказів складає 71,1 тис. Скасовано 3,4 тис. наказів, що становить 4,7 відсотка всіх виданих наказів [3].
Таким чином, новий інститут цивільного процесуального права – судовий наказ, дозволить підняти оперативність судового захисту суб'єктивних прав і ефективність виконання, розвантажити суди від тих справ, які не потребують повної і детальної процедури розгляду, підвищити у громадян почуття відповідальності за прийняті ними на себе зобов'язання, підсилити превентивну функцію права, сприяти зміцненню законності та правопорядку, формування поважного відношення до права та до суду.
Література:
1. Стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2006 р. (за даними судової статистики)//Вісник Верховного суду України.-2007.-6(82).-С.38.
2. А.Г. Ярема, Г.І. Давиденко. Новели цивільного судочинства//Вісник Верховного Суду.-2006.-№3(67).-С.25.
3. www.scourt.gov.ua.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
