Принципи цивільного процесу як основні ідеї, засади, керівні положення, перш за все, сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм права. З огляду на таку важливість принципів цивільного процесу, необхідно, щоб їх функціонування було зрозумілим і не викликало суперечностей під час застосування. Слід звернути особливу увагу на проблему, що стосується принципу змагальності і перейти до розуміння його дії в наказному провадженні.
Наказне провадження як вид цивільного судочинства в контексті наявності чи відсутності змагальності викликає найбільше дискусій. Це пов’язано з тим, що законодавець не дає конкретної відповіді на питання щодо наявності чи відсутності принципу змагальності в наказному провадженні.
Є дві протилежні позиції науковців. Перша група дослідників вважає, що в наказному провадженні немає спору про право і не діє принцип змагальності.
По-перше, у ЦПК в п.2 ч.3 ст. 100 наголошується: «Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, у разі якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право» [1, с. 54]. Цю думку законодавця підтримують деякі вчені.
В.В. Комаров – прихильник цієї точки зору. Він також стверджує, що у наказному провадженні принцип змагальності не діє [2].
Варто взяти до уваги бачення В.Ю. Мамницького, на думку якого, специфічність наказного провадження полягає в тому, що видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень [3]. Зазначена правова норма свідчить про відсутність будь-яких змагальних засад у наказному провадженні.
Проте, з першою позицією не можна погодитися з огляду на аргументацію вчених, наведену нижче.
Інша група доводить положення про наявність спору про право, і як наслідок, елементів принципу змагальності в наказному провадженні. Дане положення обгрунтовується ст. 10 ЦПК, у якій зазначається, що цивільне судочинство, в яке включається наказне провадження, здійснюється на засадах змагальності. Оскільки законодавець не встановлює особливостей щодо змагальності в ІІ розділі ЦПК, можна припустити наявність досліджуваного принципу в наказному провадженні. Доцільною з цього питання є аргументація Т.М. Кучер, яка в своїй роботі зазначає, що хоча наказне провадження і характеризується як спрощена процедура у зв’язку з безспірністю доказів, саме цю безспірність, необхідно як матеріально, так і процесуально довести як одній, так й іншій стороні провадження (ст. 60 ЦПК України), в чому і буде проявлятися змагальність цивільного процесу» [4, с.137].
М.В. Вербіцька визначає наявність у справах наказного провадження спору про право, вказуючи, що спір про право є, а тільки докази безспірні [5, с. 51].
Змагальність як принцип цивільного процесу неможливо належно розуміти без принципу рівноправності сторін. Це викликано тим, що після подання заяви у триденний строк постановляється судовий наказ на користь заявника. Тобто, без виклику боржника і з’ясування його позиції суд, односторонньо дослідивши матеріали справи, ухвалює рішення. Із вищезазначеного випливає наступний факт: порушується рівність і змагальність сторін, які гарантовані не лише на національному, але і на міжнародному рівні. Якщо ж викликати боржника для висловлення ним заперечень, то втратить сенс основна ідея наказного провадження – спрощеність процедури, а також швидкий і ефективний захист прав осіб.
Не менш важливою ознакою наказного провадження є документарність форми. Ця особлива риса наказного провадження підтверджує те, що мова йде не стільки про відсутність спору про право, скільки про очевидність та переконливість доказів із боку стягувача, тобто спору про факт. Зокрема, у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» вказується, яким чином можна встановити наявність спору про право. Наявність спору про право, що є підставою для відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги й документів, доданих до заяви [6]. Тому з огляду на зазначене, можна вважати, що деякі елементи досліджуваного принципу мають місце в наказному провадженні.
Підсумовуючи вищевказане, слід зазначити, що вчені не притримуються єдиної позиції з питання наявності принципу змагальності. Однак, спираючись на загальні положенні ЦПК України та думки науковців, вважаємо, що не можна говорити про повну відсутність змагальності в наказному провадженні. Адже принцип змагальності, не дивлячись на безспірний характер справ наказного провадження, все ж таки, властивий наказному судочинству. Проте на законодавчому рівні в боржника зафіксовано більше процесуальних можливостей у процесі доказування, ніж в стягувача, що аж ніяк не відповідає принципу рівноправності сторін цивільного процесу. З метою зрівняння їх у правовому статусі під час встановлення обставин справи наказного провадження суд під час посилання боржника на інші докази, окрім письмових, безумовно, повинен скасовувати судовий наказ. Якщо боржник посилається на письмові докази, то суд повинен їх дослідити в судовому засіданні за участю сторін та за результатами їх оцінки приймати рішення: скасувати судовий наказ чи залишити його чинним.
Література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України: чинне законодав. зі змінами та допов. станом на 8 лютого 2017 р.: (офіц. текст). – К.: Паливода А.В., 2017. – 236 с.
2. Комаров В.В. Курс цивільного процесу: підручник / В.В. Комаров,
В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін. – X.: Право, 2011. – 1352 с.
3. Мамницький В.Ю. Поняття та зміст принципу змагальності у цивільному судочинстві / В.Ю. Мамницький // Форум права. – 2014. – № 3. –
С. 201–206. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2014_3_34.pdf.
4. Кучер Т. М. Шляхи приведення процедури наказного провадження у відповідність до принципів цивільного процесу та норм міжнародного права / Т. М. Кучер // Часопис Київського університету права. – 2009. – Вип. 3. –
С. 137–140.
5. Вербіцька М.В. Наказне провадження у цивільному процесі України: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / М. В. Вербіцька . – Л., 2011. – 231 с.
6. Постанова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23.12.2011 року № 14. – [Електронний ресурс]. – Верховна Рада України. Законодавство України. – URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/v0014740-11.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
