Еволюція романо-германської правової системи, особливо в період трансформації її східно-європейської і південної складових в кінці ХХ-го на поч..ХХІ ст., є не тільки суто науковою, а й практично-політичною проблемою. Цим і зумовлений вибір даної проблеми та її актуальність.
Автор, в основному, використав найновіші дослідження вітчизняних теоретиків права, що стосується способів характеристики правової системи, а також впливу на неї глобалізації, географічного положення, політичних та економічних чинників. Крім цього, дослідженням даної проблематики займались такі вчені як Хаустова М., Цвік М., Шемшученко Ю., Лемак В., Туряниця В.
Виходячи з цього, ми пропонуємо такий структурний підхід щодо вивчення складових правової системи: інституційна, функційна, нормативна [1]., а деякі автори виділяють ще ідеологічну. Як слушно зазначає О. Скакун, структура правової системи складається з підсистем, виражених через власні компоненти: інституціональна, нормативна, ідеологічна (доктринальна), функціонально-соціальна та комунікативна (інтегральна) [2, с. 326].
На думку автора, функціонально-соціальну та комунікативну (інтегральну) можна об’єднати у функційну – таким чином можна виділити такі складові: інституційну, ідеологічну, нормативну та функційну складові правової системи за допомогою яких будемо здійснювати характеристику правової системи Югославії від 1974 р. до збройного конфлікту.
Правова система Югославії – складна, багатокомпонентна система, яка поєднала в собі всі можливі аспекти для встановлення мирного співіснування різних національних, релігійних груп, тому, перш за все, необхідно здійснити характеристику цього явища.
Інституційна складова правової системи СФРЮ характеризується впливом соціалістичного устрою держави та наявністю робітничого класу як джерела влади.Зокрема ст. 154 Конституції 1974 р. передбачає, що громадяни рівні в правах і обов'язках, незалежно від національності, раси, статі, мови, віросповідання, освіти чи суспільного становища. Всі рівні перед законом.
Виходячи з принципів рівноправності та вільного вибору національної приналежності, можна зробити висновок про політику національної толерантності у багатонаціональній Югославії, що повинно було сприяти комфортному співжиттю націй, які населяли федерацію.
Щодо органів державної влади, то Конституція 1974 р. передбачала, що Скупщина Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії є органом громадського самоврядування і вищим органом влади в межах прав і обов'язків федерації.
У ст. 284 було вказано, що права і обов'язки Скупщина СФРЮ здійснює на підставі положень Конституції Союзної віче і Віче республік і країв.Союзне віче утворюють делегати від самоврядних організацій, співтовариств і суспільно-політичних організацій в межах республік і автономних країв. Президія СФРЮ представляла Соціалістичну Федеративну Республіку Югославію в державі і за кордоном.
Правова ідеологія СФРЮ базується на таких принципах: рівноправність, конституційність, законність, недоторканість кордонів та суверенітет.
Конституція СФРЮ 1974 року в розділі «Основні принципи» зберегла «Декларацію права народів Югославії» на самовизначення, включаючи право на відділення [3, с. 239]. Основний закон не містив процедури реалізації права на відокремлення, разом з тим, саме проголошення такої можливості стало підґрунтям рухів за вихід окремих республік зі складу СФРЮ.
Відсутність передбаченої процедури відокремлення повинна була усунути можливість розпаду Югославії та формування окремих державних утворень.
Проаналізувавши Конституцію Югославії, автор визначив, що головними напрямами правової політики були:
1. Забезпечення прав народів і народностей Югославії на самоврядування.
2. Реалізація національної свободи і незалежності, в той же час, братство і єдність народів і народностей.
3. Захист територіальної цілісності, оборону країни, відносини Югославії з іншими державами і міжнародними організаціями, встановлення і розвиток будь-яких форм міжнародного співробітництва.
4. Єдині інтереси робітничого класу і солідарність робітників і всіх трудящих, солідарність і соціальна впевненість трудящих і громадян.
5. Розвиток соціалістичного суспільства, об'єднання і узгодження зусиль, спрямованих на розвиток матеріальних основ соціалістичного суспільства і добробуту людей.
Як бачимо, Югославія й надалі залишалася цілісною державою, єдиним суб’єктом міжнародних відносин на принципах поглибленої автономізації та самоврядування. Джерелом права СФРЮ вважався робітничий клас, як основна складова соціалістичного ладу.
У 1986 році XIII з'їзд СКЮ прийняв рішення про проведення конституційної реформи. Її концепція розроблена в «Пропозиції про зміну Конституції СФРЮ», прийнятій Президією СФРЮ.
Значна концентрація владних повноважень в регіонах підкреслювала децентралізацію влади і швидше координуючі, ніж керівні функції федеральної влади. Дослідники відзначали в зв'язку з цим, що в югославському варіанті федеративного устрою сильні були окремі елементи конфедерації [4, с. 117 - 118].
Основним видом джерел права є закони та інші нормативні акти.
Вся система законодавства поділялася на федеральне (союзне) і республіканське. На вершині ієрархії нормативно-правових актів знаходилася Конституція СФРЮ. Конституції союзних республік, союзні закони, закони союзних республік і усі інші розпорядження та підзаконні нормативні акти повинні відповідати їй.
Конституція містить виключний перелік питань, щодо яких може діяти федерація:єдиний ринок; правове становище підприємств і інших господарюючих суб'єктів; грошова, банківська, валютна системи, зовнішня торгівля і митні збори; система кредитних відносин з іноземними суб'єктами.
25 листопада 1988 року Скупщина СФРЮ ухвалила зміни і доповнення до Конституції, які покликані були нейтралізувати відцентрові тенденції. Союзний уряд був наділений повноваженнями втручатися в діяльність республік і країв за умови невиконання останніми союзних законів. Федерація отримала право вирішувати колізії між законами республік і країв. Краї в свою чергу позбавлялися значної частки автономії. Після внесення зазначених вище поправок почалася робота зі зміни конституцій республік і країв, яким не судилося завершитися, оскільки суб'єкти федерації активно прагнули до все більшої самостійності. Запобігти розвалу країни шляхом законодавчого розширення самостійності суб'єктів федерації не вийшло[5].
Характеризуючи нормативну складову правової системи СФРЮ, важливо звернути увагу на співвідношення джерел права в СФРЮ. Конституція також передбачала, що всі республіканські акти повинні бути узгодженими з союзним законодавством.
Щодо функційної складової правової системи СФРЮ, то основними функціями були: адаптаційна, регулятивна, інтегративна, цільова, контрольна (охоронна), захисна. Адже першочерговими завданнями, які постають перед правовою системою, що піддається впливу різнобічних настроїв національних груп, є забезпечення збереження системи, співвідношення з іншими підсистемами соціальної системи, спрямування функціонування всіх частин на досягнення мети, здійснення соціального контролю за поведінкою суб’єктів, встановлення порушених прав суб’єктів.
Враховуючи вищезазначене, автор дійшов до таких висновків:
1. Інституційна, як і ідеологічна, складова базувалася на соціалістичному суспільному ладі, який був основоположним при формуванні цих складових правової системи СФРЮ.
2. Нормативна складова правової системи до збройного конфлікту на території СФРЮ сприяла поширенню сепаратистських тенденцій, оскільки в прагненні дотримуватися принципів законності, свободи, рівноправності всіх національних груп, держава не забезпечила правовий механізм захисту територіальної цілісності в умовах збройного конфлікту, а лише декларативно їх зазначила в Конституції.
3. Функції правової системи в зазначений період були спрямовані на захист основних ідеологічних цінностей югославської держави та врегулювання суперечностей, які виникали.
Таким чином, об’єктивно, всі зміни до правової системи СФРЮ з 1974 року практично не могли зупинити розпаду Югославії .
Література:
1. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – с.
2. Скакун О.Ф. Теорія права і держави: Підручник. - 3-тє вид. - К.: Алерта, 2012. - 524 с..
3. Конституции социалистических государств: Сборник в 2-х томах. Т.2 / Под ред. Б.А.Страшуна, Б.Н.Топорнина, Г.Х.Шахназарова. – М.: Юридическая литература, 1987. – 384 с.
4. Гуськова Е.Ю. Кризис многонационального государства // Восточноевропейские страны: 90-е годы. Реферативный сборник. Выпуск 2. Москва: ИНИОН РАН, 1992. – С. 117 – 128.
5. Сосенков Ф.С. О конституционно-правовых механизмах противодействия сепаратизму в Социалистической Федеративной Республике Югославия // Genesis: исторические исследования. — 2015. - № 5. - С.193-211
______________________
Науковий керівник: Галас Володимир Іванович, кандидат юридичних наук, доцент, Ужгородський національний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
