Сьогодні біржова діяльність містить чимало недоліків і практикуючі юристи та теоретики намагаються вдосконалити їх виправити. Як відомо, минулого року через Аграрну біржу лише ПАТ «Аграрний фонд» в рамках весняної форвардної програми (врожаю 2017 року) провів закупівлі на суму 2,5 мільярди гривень. Під час біржової діяльності, всі зацікавлені учасники ставлять за мету укласти договори, і тут виникає чимало проблем у законодавчому регулюванні.
Перша проблема є поняття «біржова угода». У теорії є два визначення.
Перше із них стверджує, що біржові договори - це торгові угоди, які офіційно укладаються між членами біржі або брокерами під час біржових зборів у приміщенні біржі, або ж договір (укладення договору) про виконання певних зобов’язань. Перше поняття є досить вузьким.
Друге із них визначає будь-які угоди, що укладаються на біржі, як то між брокерами, що працюють у брокерських фірмах, і, як правило, зареєстровані на біржах, між біржею й кліринговою організацією, біржею і брокером, біржею і дипозитарієм, біржею і комерційним банком, що обслуговує її, кліринговою організацією й брокером, дипозитарієм і брокером тощо. Це визначення є досить широким. І воно є найбільш доцільним.
На законодавчому рівні щодо біржових угод є два визначення. Перше із них міститься у Положенні «Про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» від 19 квітня 1999 р. У цьому нормативно-правовому акті біржові угоди визначаються через поняття «деривативу». Відповідно до абз. 2 п.1 цього положення дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. Це визначення є досить широким.
Друге із них міститься у Законі Україні «Про товарну біржу», де термін розкривається через поняття «біржова операція». Відповідно до ст. 15 цього закону біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:
а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін
товарів, допущених до обігу на товарній біржі;
б) якщо її учасниками є члени біржі;
в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
Цей термін є вужчим у порівнянні із першим. Також варто сказати, що формування терміну є недоцільним із тим, що деякі біржові угоди не завжди укладаються на біржі.
Перший вид біржових угод –це форвардний контракт. У цьому положенні про форвардний контракт написано досить мало, щоб розрізняти його із ф’ючерсним контрактом. Тут доцільно звернутись до економічної теорії. Відповідно до неї, особливості форвардного контракту є те, що він:
1) укладається поза біржею;
2) є низьколіквідним;
3) орієнтованим на реальну поставку активу;
4) не використовує режим поточних рахунків.
А також варто додати, що припинення хеджування існує лише на дату поставки шляхом виконання умов угоди [3, стор.753]. Хеджування- це страхування від можливої несприятливої зміни цін на цей актив на реальному ринку за допомогою проведення операцій на ринку строкових угод.
Другий вид біржових угод – це ф’ючерсний контракт. Як вже згадувалося про те, що у Положенні про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів від 19 квітня 1999 р. важко відрізнити його від форвардного контракту. Особливістю є те, що ф’ючерсні угоди укладаються лише на біржах. У сторонах цього договору появляється новий суб’єкт – клірингова палата. Тут можна стверджувати, що сторонами є не тільки продавець і покупець контракту, а й продавець(покупець) і біржа, або її розрахункова (клірингова) палата. Також іншими особливостями є :
1) високоліквідність;
2) можливість поставки активу не закінчується поставкою активу;
3) існування у будь-який момент додати постановлення шляхом укладення офсетної угоди [3, стор.753].
Третій вид біржових угод є опціон. У відповідному положенні зазначено, що це стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) базовий актив на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Тут проблем не виникає, адже за дефініцією він відрізняється від інших біржових угод. Але варто додати те, що якщо ф’ючерсні та форвардні угоди обов’язкові для виконання двома учасникаим угоди, то опціон надає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця вона є обов’язковою для виконання.
Отже, підсумовуючи вище написане, доцільно обговорити відповідні законодавчі дилеми, що вже довгий час існують, та внести зміни в нормативно-правові акти для ефективнішого законодавчого регулювання.
Джерела:
1) Закон України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 р.
2) Положення «Про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» від 19 квітня 1999 р. N 632.
3) Цінні папери: підручник / В.Д. Базилевич, В.М. Шелудько, Н.В. Ковтун та ін.; за ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2011.
_________________________
Науковий керівник: Яворська Олександра Степанівна, Доктор юридичних наук,професор кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
