Заплановане проведення реформи місцевого самоврядування супроводжується постійним виникненням нових об’єктивних проблем, які доцільно розв’язувати на основі глибокого знання законодавчої спадщини, що безперервно збагачувалася на всіх етапах формування правової системи України. До складових цієї спадщини безперечно відноситься таке правове явище як звід законів «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 р., що займає специфічне місце серед історико-правових джерел українського міського права періоду Гетьманщини др. пол. XVII – XVIII століть.
Міське право за гетьмансько-козацької доби представляло собою сукупність норм, якою регулювалися суспільні відносини між різними верствами міського населення з питань функціонування системи самоврядування. Автор роботи в принципі погоджується з точкою зору науковців, що поняття «міське право» в даний досліджуваний період застосовувалося принаймні у трьох значеннях: природне право громади на самоврядування, основою якого є свобода громадян, право на самоврядування, з власним судочинством, право участі в управлінні торговельними і ремісничими об‘єднаннями, право на фортифікаційні споруди, а також право на прийняття власних статутів; право як сукупність актів органів міського самоврядування, звичаєве право, яке сформувалося в умовах міста; право на здобуття міського громадянства, тобто правовий зв‘язок між міщанами та міською громадою [1, 104]. Міське право Гетьманщини як комплексне можна вважати підгалуззю козацького державного права, яке включало норми судово-адміністративного, фінансового, військового, земельного, торгового та інших інститутів права.
Автор роботи притримується наукової концепції багатоаспектності поняття «джерело права», що воно не є сталим, а враховує зміни, які відбуваються одночасно з розвитком суспільних відносин [2, с. 62]. В даній роботі автор розглядає «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. (від авт., надалі як варіант «Права») як історичне документальне джерело, що є носієм інформації правового характеру, яка виникла в процесі розвитку міського самоврядування періоду Гетьманської України. Значення нормативних актів для істориків права полягає в тому, що саме вони становлять основу всіх правових норм [3, с. 358]. В такому сенсі це актове джерело цінне тим, що воно відображає історичну дійсність в юридичних нормах, аналіз яких дає можливість робити висновок про політичний та економічний стан українського суспільства, розвиток соціальних процесів, культури, моралі, приватних відносин взагалі та міського самоврядування й судочинства в тогочасних українських містах зокрема.
Загальновідомо, що даний збірник нормативних актів був підготовлений в процесі урядової кодифікації українського права протягом 1728-1743 років під офіційною назвою «Права по которым судится малоросcїйскїй народъ высочайшимъ всепресветлейшїя державнейшїя великія государыни їмператрїци Елисаветъ Петровны самодержици всероссійскія ея їмператорского священнейшаго величества повеленїемъ из трех книгъ, а именно Статута Литовского, Зерцала Сацонского и приложенных при томъ другихъ правъ, також де из книги Порядокъ по переводе из польского латинского языков на россїйскїй дїалектъ в едину книгу сведенныя в Глухове лета от ржства Христова 1743.» [4, с. 4] на тогочасній канцелярській мові. До складу кодифікаційної комісії протягом 15 років у різні часи входило 70 осіб серед яких були представники від міст: київський лавник Яків Величковський, писар ніжинського магістрату Григорій Кониський (Конецький), київський бургомістр Нечай, чернігівський бургомістр Степан Россовський, київський бургомістр (згодом райця) Федір Силич, київський бургомістр (регент ратуші, регент магістрату) Олександр Філевич [4, c. XLIX], які очевидно в силу своєї ерудиції та професійної практики займалися упорядкуванням й вдосконаленням норм міського права та приведенням їх у новому зводі до певної внутрішньої узгодженості.
Норми права, які стосувалися правового становища міських мешканців (міщан), їх відповідальності за порушення договорів та за скоєння злочинів як і всіх інших громадян, були розміщені у всіх 30 главах «Прав за якими судиться малоросійський народ». Але найбільший інтерес для дослідження міського права представляє собою Глава 26 «О магистрате или уряде гродскомъ упривилїованихъ и другихъ меншихъ городовъ, о судахъ градськихъ и о других должностяхъ» [4, с. 452]. За своєю структурою вказана глава складається з шести артикулів, поділених на окремі за нумерацією тридцять чотири пункти, що вміщували в собі наступні основні положення: про вибори до магістрату та його склад у містах з привілейним правом самоврядування; про вибори урядників до ратуші та її склад в непривілейних містах; про допоміжний склад урядників у магістратах та ратушах; про склад магістратського («градского») суду та про організацію судочинства; про судові книги; про апеляції; про скарги на війтів та інших урядників; відповідальність за порушення імунітету войта та інших міських урядників; відповідальність за порушення порядку в судовому засіданні; права й обов’язки войта та інших магістратських урядників в міському самоврядуванні; про дотримання стандартних вимірів ваги та довжини; про встановлення ціни на хліб; про організацію міських розваг; про належний порядок в шинках; про міські прибутки та витрати; про контроль над міськими цехами; про господарський порядок в містах містами (утримання в належному стані мостів, вулиць, дворів тощо); про протипожежну безпеку. Автор погоджується з твердженням М. Василенка, що в дечому норми «Прав», йдуть далі життя, тому щоб встановити правдивий стан речей треба обов’язково їх перевіряти архівним матеріалом [5, с. 373].
Вочевидь, що укладачами «Прав» стосовно порядку організації міського самоврядування насамперед був запозичений досвід Києва та Чернігова, бо саме з цих стародавніх українських міст запрошувалися до кодифікаційної комісії професійні урядники, які мали навички проведення виборів в магістрати та ратуші. Насамперед встановлювалося особливі вимоги до осіб, що обиралися на головні посади міста, а саме: походити зі знатних міщан; постійно проживати у місті; мати такі моральні якості як совісність, розсудливість, добронравність; мали освіту; бути закононародженими; розбиратися в праві; за віком не молодші 25 та не старше 70 років; мали середній матеріальний достаток. Не допускалися до виборів на міські посади лихварі, перелюбодії, іновірці (нехристияни) та іноземці тощо.
В «Правах» встановлювалося, що в магістратських містах головними виборними членами повинні бути - войт, бургомістри, райці та лавники, а ратушних містах тільки войт та три бургомістри. До штату рядових урядовців у магістратських та ратушних містах відносились: писар, межових (земельних) справ комісар або межовик та підмежовик, городничий, один або два возних, які також обиралися. Всі вище означені члени та урядовці повинні були приносити присягу на вірність на зразок судейської. Начальником та головним суддею привілейних (від авт. з магдебурзьким правом самоврядування) та непривілейних (державних) міст був войт, який своїм прикладом повинен був направляти роботу бургомістрів, райців, лавників та інших міських урядовців.
За новими положеннями до магістратського суду повинен входити войт та не менше п’яти вказаних вище персон (бургомістри, райці та лавники), а до ратушного не менше трьох персон саме для вирішення чолобитних і кримінальних справ, які б виносили рішення та вироки тільки згідно артикулів даних «Прав». Судові засідання повинні були проходити щоденно крім святкових та урочистих днів, а термінові та невідкладні справи дозволялося розглядати навіть у ці дні, протягом шести годин: з семи годин ранку до першого часу пополудні. За неналежну поведінку магістратських персон у приміщенні ратуші під час судових засідань вони підлягали покаранням у вигляді термінового випровадження з суду, штрафу та арешту, а за неодноразові неподобства позбавлялися своєї посади. Значимість членів магістратів та ратуш закріплювалась їх посиленою правовою охороною. За скоєння злочинів проти суддів та суду винні підлягали суровим покаранням відповідно артикулів Глави сьомої «О судахъ, судіяхъ и другихъ персонахъ к суду надлежащихъ, и о содержаніи правного порядка в делахъ судебныхъ» [4, с. 80], яка потребує особливої характеристики.
Варто зазначити, що «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. вміщують в собі величезну інформацію про вітчизняний державний лад, суспільний устрій, судочинство, місцевого самоврядування тощо, які ще досі до кінця в повній мірі не досліджені. Отже для виявлення особливостей генезису українського міського права «Права» поряд з іншими історичними документальними джерелами права, вимагають подальшого наукового аналізу, особливо у царині їх використання в полкових, сотенних, магістратських судово-адміністративних органах Гетьманщини.
Література:
1. Кіселичник В. Львівське міське право: поняття, джерела, періодизація та зміст / В. Кіселичник // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – Львів, 2004. – Вип. 39. – С. 102-110.
2. Пархоменко Н.М. Джерела права: проблеми теорії та методології. Монографія / Н.М. Пархоменко – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. – 336 с.
3. Історичне джерелознавство. / Я.С. Калакура, І.Н. Войцехівська, С.В. Павленко та ін. – К.: Видавництво «Либідь», 2002. – 488 с.
4. «Права за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. / Відповідальний редактор Ю.С. Шемшученко. – К.: АТ «Книга», 1997. – 547 с.
5. Василенко М.П. Вибрані твори у трьох томах: Том 2, Юридичні праці / М. П. Василенко // Упорядники: І.Б. Усенко (кер. колективу) Т.І. Бондарук, А.Ю. Іванова, Є.В. Ромінський. Від. ред. Ю.С. Шемшученко, І.Б. Усенко. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 560 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
