В сучасному світі інформація стала тією рушійною силою, яка може як забезпечити процвітання в державах, так і дестабілізувати їх політичну ситуцію.
Досвід новітньої історії світу визначив очевидність: інформація може стати джерелом політичної та соціальної загроз.
Цим викликана необхідність державно-правового та громадського регулювання інформаційними потоками, зокрема, діяльністю засобів масової інформації. Саме з цього приводу президент України П. Порошенко провів зустріч з членами Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення, де наголосив, що Нацрада має зайняти жорстку позицію у галузі інформаційної безпеки, оскільки проти України постала «надзвичайно добре розроблена пропагандистська машина». «Населення Донбасу потребує правдивої інформації про Україну», – підкреслив Президент [1, c.7].
Враховуючи зазначене вище, сьогодні як ніколи існує потреба у виробленні чіткого механізму протидії загрозам, що посягають на національні інтереси України в інформаційній сфері.
Як зазначає Р. Р. Марутян, найсуттєвішою загрозою національній безпеці України в інформаційній сфері є здійснення іноземними державами негативного інформаційно-психологічного впливу на суспільну свідомість громадян України та світову громадськість через проведення інформаційних акцій та кампаній, спеціальних інформаційних операцій. Це відбувається через систематичне поширення тенденційної, неповної або упередженої інформації про Україну та політичні процеси, що відбуваються на її теренах. Усе це впливає на зовнішню та внутрішню політику нашої держави, знижує її міжнародний імідж, має політичне та економічне підґрунтя. Метою таких інформаційних операцій є забезпечення власних національних інтересів інших держав [2].
Як протидія масштабним негативним інформаційно-психологічним впливам, операціям та війнам, важливими кроками з боку владних органів України мають бути:
1) інтеграція України до світового та регіонального європейського інформаційного просторів;
2) інтеграція у міжнародні інформаційні та інформаційно-телекомунікаційні системи та організації;
3) створення власної національної моделі інформаційного простору та забезпечення розвитку інформаційного суспільства;
4) модернізації усієї системи інформаційної безпеки держави та формування й реалізація ефективної інформаційної політики;
5) удосконалення законодавства з питань інформаційної безпеки, узгодження національного законодавства з міжнародними стандартами та дієве правове регулювання інформаційних процесів;
6) розвиток національної інформаційної інфраструктури;
7) підвищення конкурентоспроможності вітчизняної інформаційної продукції та інформаційних послуг;
8) впровадження сучасних інформаційно-комунікативних технологій у процеси державного управління;
Варто зазначити, що з метою захисту національного інформаційного простору, створення ефективної системи забезпечення інформаційної безпеки, з боку української влади здійснюються певні заходи. Зокрема, 14 січня 2015 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову, згідно з якою створено Міністерство інформаційної політики України, пріоритетними завданнями якого є протидія інформаційній агресії з боку Російської федерації; розроблення ефективної стратегії інформаційної політики держави та Концепції інформаційної безпеки України; узгодженість та координація функціонування і діяльності органів державної влади і інформаційній сфері [3].
З метою протидії негативним впливам інформаційної пропаганди та інформаційних війн, задля нейтралізації та упередження реальних та потенційних загроз в інформаційному просторі України, Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України». У документі зазначено, що РНБО, враховуючи необхідність вдосконалення нормативно-правового забезпечення та запобіганняння й нейтралізації потенційних і реальних загроз національній безпеці в інформаційній сфері, вирішила: розробити і внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до деяких законів України щодо протидії інформаційній агресії іноземних держав, передбачивши, зокрема, визначення механізму про- тидії негативному інформаційно-психологічному впливу, зокрема забороною ретрансляції телевізійних каналів; посилити контроль за додержанням законо- давства з питань інформаційно-психологічної та кібернетичної безпеки; ужити заходів щодо забезпечення поширення у світі об’єктивних відомостей про суспільно-політичну ситуацію в Україні, зокрема, через створення відповідного медіахолдингу для підготовки якісного конкурентоздатного інформаційного продукту; розробити порядок аналізу інформаційних матеріалів іноземних ЗМІ, що мають представництва в Україні, з метою впровадження дієвого механізму акредитації журналістів; ужити заходів до активізації міжнародного співробітництва з питань протидії негативним інформаційно-психологічним впливам та кібернетичній злочинності [3].
Інституціональний механізм протидії загрозам інформаційної безпеки – це ієрархічна сукупність органів різних гілок влади та різних рівнів, які в межах своєї компетенції вирішують конкретні завдання з формування та реалізації політики інформаційної безпеки.
Таким чином, для захисту національних інтересів та національної безпеки в інформаційній сфері має створюватись і існувати чіткий механізм протидії таким загрозам. Насамперед, має бути прийнято відповідні нормативно-правові акти, які б чітко врегульовували дане питання. Крім того, всі органи державної влади при виконанні покладених на них функцій мають беззаперечно здійснювати всі можливі заходи для забезпечення інформаційної безпеки нашої держави.
На нашу думку, необхідно створити Національну програму інформаційної безпеки, куди має входить:
- освітня діяльність, що полягає в створенні навчальних курсів при школах та вищих навчальних закладів, де б навчали правам та обовʼязкам громадян в інформаційній сфері;
- створення державного органу контрпропаганди для спеціальних операцій у сфері інформації;
- поширення інформації про Україну за кордоном, шляхом створення відповідних телевізійних каналів;
- а також введення адміністративної відповідальності за користування російськими інтернет ресурсами.
Література:
1. Нашинець-Наумова А. Ю. Інформаційна безпека: питання правового регулювання: монографія / А. Ю. Нашинець-Наумова //. – Київ: Видавничий дім «Гельветика», 2017. – 168 с.
2. Марутян Р. Р. Рекомендації щодо вдосконалення політики забезпечення інформаційної безпеки України / Р. Р. Марутян // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dsaua.org/index.
3. Рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України» від 28 квітня 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zakon5.rada.gov.ua /laws/ show/n0004525-14.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
