Проблематика помилок – предмет вивчення багатьох наук, галузей знань – філософії, соціології, педагогіки, медицини, теорії управління, права та ін.
На помилку як невід’ємну якість людської діяльності, звертали увагу багато філософів з найдавніших часів. Поширене висловлювання: «Людині властиво помилятися» (лат. «Errare humanum est»), авторство якого співвідносять з римським оратором Марком Анею Сенекою. Грецький поет Феогнід, який жив за 500 років до н. е., висловив думку, що неможливо зберегти будь з ким тісні дружні стосунки, якщо сердитися на будь-яку помилку друзів, «оскільки помилки є неминучими між смертними».
Можна навести безліч висловлювань, цитат із творів відомих людей про помилки: «Ніколи не помиляється лише той, хто нічого не робить» (Т. Рузвельт); «Коли не робиш помилок, перестаєш удосконалюватися (Дж. Мартін); «Той, хто правильно вказує на мої помилки – мій учитель (Сян-цзи); «Помилка дає можливість почати все з початку, тільки більш розумно» (Г. Форд). Мудрістю пронизані віршовані рядки О. С. Пушкіна: «О сколько нам открытий чудных, готовят просвещенья дух. И опыт, сын ошибок трудных, и гений, парадоксов друг», у яких вказується на діалектичну зв’язок помилок і досвіду.
Якщо звернутися до джерела народної мудрості, у стислій формі сконцентрованої в прислів’ях і приказках, то й тут існує безліч прикладів зазначеної вище дидактичної властивості помилок, наприклад: «Не помиляється той, хто нічого не робить»; «Помилився, що забився: наперед буде наука»; «Хто не усвідомлює помилку – робить іншу».
Звернення до лінгвістичного тлумачення слова «помилка» вказує на його зв’язок з такими явищами, як похибка (старослов’янська мова), промах (іврит), те, що не потрапило у ціль (грецька мова). Слово «помилка» зустрічається в найдавніших пам’ятках української мови (XVI-XVIII) ст.: «Лексікон славєноросскій» (П. Берында, 1627 р.), «Ключ разуменія» (І. Галятовскій, 1659), словники П. Білецького-Носенка, М. Левченка, Б. Грінченка, С. Караванського. Здебільшого його пояснення означає неправильність, похибку, прогріх, хибу [1].
На думку сучасного філософа А. М. Сафіна, «процес антропосоціогенезу ще до свого початку вже містив у собі феномен помилки. Чи мало відхилення від природних норм сакрально-санкціонований характер, або ж воно сприймалося в утилітарно-негативному світлі – питання другорядне. Феномен людської помилки з’являється тоді, коли людина вперше починає здійснювати рефлексію над процесом своєї діяльності. Таким чином, людська праця у конкретному втіленні стає осмисленою, усвідомленою. У той же час, це осмислення неможливо без усвідомлення помилки як небажаного чи альтернативного від наміченого варіанту розвитку подій» [2].
Філософське трактування феномена помилки пов’язане із самою природою світу, це є природним явищем у житті людини. Важливим є принцип фаллібілізма, тобто можливої або фактичної помилковості результатів пізнання. Це передбачає готовність до визнання помилки у пізнанні в результаті, наприклад, нових відкриттів або нових методів пізнання. Це не означає, що все наше знання є помилковим. Це означає, як зазначав Чарльз Пірс, що усе наше знання плаває в океані незнання або помилок [3].
З позицій формальної логіки помилка – це неправильний умовивід, міркування, викликане порушенням законів мислення [4].
З позицій теорії управління, помилка характеризується наступним чином: «Система управління зі зворотним зв’язком має ... два стани: заданий і дійсний (чи наявний). Крім того, є засіб для порівняння (вимірювання) двох станів і відмінність між ними – помилка. На дійсний стан системи (виконавчий орган) впливають перешкоди, які прагнуть відхилити систему від заданого стану» [5].
У юриспруденції поняття «помилка» присутнє з давніх-давен і розумілося як «неправильне уявлення про юридично істотну обставину, протиріччя між поданням та реальністю, розбіжність волі та її виявлення. Помилка стосується безпосередньо волевиявлення особи, відноситься до обставин фактичних або юридичних» [6]. Саме у наведеній інтерпретації поняття «помилка» яскраво простежується відображення людського фактора на результаті діяльності, яким і є безпосередньо сама помилка. Остання не виникає сама по собі, помилка – це наслідок неправильного людського тлумачення і розуміння в свідомості, невірна форма закріплення інформації в ній, а як наслідок - прояв у невірних діях. У теоретико-правовому сенсі помилка визначається як різного роду випадкові та ненавмисні дії у рішеннях суб’єктів правовідносин [7].
Ф. О. Селіванов пропонує виділити науковий напрям – загальну теорію помилок – ерологію (від лат. error – помилка): «Поняття помилки може бути вироблено на основі узагальнення матеріалу спеціальних наук, теоретичного осмислення цього матеріалу. Такий підхід виключає сліпе перенесення будь-якого визначення в ерологію, оскільки у спеціальних теоріях помилки розглядаються відповідно до визначених (специфічних) завдань». Він визначає оману як помилку у мисленні на рівні суджень та їх зв’язків: «Помилка виникає від того, що суб’єкт приймає хибну думку за справжню, а справжню – за неправдиву» [8; 9].
Отже, феномен помилки має важливе значення у процесі еволюційного історичного формування людини. Помилку слід розглядати як процес і результат людської діяльності. З аналізу літератури випливає, що помилка в юридичному контексті є дуже значущою, оскільки в цій галузі діяльності вона несе у собі особливе значення, зміст і пов’язана, доволі часто, із несприятливими наслідками.
Література:
1. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови / С. Караванський. – 5-те вид., доповн. – Львів : БаК, 2014. – 530 с.
2. Сафин А. М. Феномен ошибки в структуре человеческой деятельности / А. М. Сафин // Ученые записки Казанского университета. – 2013. – Т. 133, кн. 1: Гуманитарные науки. – С. 159.
3. Ошибка, заблуждение, обман [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.humanism.ru/education/cours/thinking/172-thinking4.html
4. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник / Н. И. Кондаков. – М. : Наука, 1975. – 721 с.
5. Петрушенко Л. А. Принцип обратной связи / Л. А Петрушенко. – М. : Мысль, 1967. – С. 96.
6. Бартошек М. Римское право: понятия, термины, определения / М. Бартошек. – М. : Юрид. лит., 1989. – С. 122.
7. Лисюткин А. Б. Ошибка как категория правоведения: теоретико-методологический аспект : дис. ... д-ра. юрид. наук : спец. 12.00.01 / А. Б. Лисюткин. – Саратов, 2002. – 414 с.
8. Селиванов Ф. А. Истина и заблуждение / Ф. А. Селиванов. – М. : Политиздат, 1972. – 72 с.
9. Селиванов Ф. А. Проблемы теории ошибок / А. Ф. Селиванов // Проблемы методологии и логики наук. Учен. записки – Томск, 1970. – Вып. 85. – С. 35–41.
____________________________________
Науковий керівник: Завальнюк Володимир Васильович, професор, кандидат юридичних наук, Національний університет «Одеська юридична академія
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
