Боротьба з міжнародним тероризмом стала одним з пріоритетних завдань Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (СЗППБ) після терористичних атак 11 вересня 2001 року. Негайно після атак 11 вересня, голови держав та урядів європейських країн скликали надзвичайні збори Ради, на яких було прийнято План дій, що містив опис запропонованих європейських політик по боротьбі з терористичною загрозою [8]. Згідно із планом, основними елементами стратегії ЄС у боротьбі з тероризмом мали стати покращення поліцейського та судового співробітництва, подальша розробка міжнародно-правових документів, блокування фінансування тероризму, посилення заходів повітряної безпеки та координація зовнішніх політик держав-членів ЄС. Згодом було прийняте рамкове рішення Ради ЄС про боротьбу з тероризмом [9], у преамбулі якого було вказано на принципове рішення Союзу про застосування санкцій до осіб та організацій пов’язаних із тероризмом.
Було запропоновано і конкретні заходи, спрямовані на боротьбу зі злочином міжнародного тероризму. Серед них були і такі, що спрямовані на переривання фінансування тероризму, зокрема безпосередньо на обмеження доступних підозрюваним у терористичній діяльності фондів та економічних ресурсів, а також на припинення зловживанням фінансовою системою для постачання грошей на терористичні цілі [10]. В першому випадку мова йде про практику створення списків осіб та організацій, підозрюваних у причетності до тероризму, з метою заморожування їхніх активів.
Практика ЄС у створенні списків базується на режимі антитерористичних санкцій, прийнятому в рамках Ради Безпеки ООН (РБ). В рамках ЄС здійснюється імплементація політики РБ щодо санкцій. Найбільш помітними з відповідних резолюцій Радбезу є Резолюція 1267 [2] та резолюція 1333 [3], що стосувалися боротьби з організаціями Аль-Каїда та Талібан. Резолюціями пропонувалося застосувати три основні типи примусових заходів: заморожування активів, заборона в’їзду та ембарго на постачання зброї. Не можна не згадати також і контр-терористичну резолюцію 1373. Нею вказувалося на обов’язок всіх держав боротися з фінансуванням тероризму та негайно заблокувати фінансові активи та економічні ресурси осіб, що здійснюють або підозрюються у здійсненні терористичної діяльності, а також осіб та організацій, що діють за їхньою вказівкою, в тому числі, кошти отримані, чи такі, що знаходяться під контролем пов’язаних осіб чи організацій. Резолюцією встановлювався також обов’язок для всіх держав заборонити своїм громадянам та будь-яким особам та організаціям на їхній території надавати фінансові кошти, активи та економічні ресурси для прямого чи непрямого використання у терористичній діяльності [4].
В сенсі резолюцій, заморожування активів передбачало заморожування всіх фондів та фінансових ресурсів, які належать особам, що вважаються близькими до міжнародного тероризму. Оскільки такі цільові санкції за своєю природою є превентивними, їхнє застосування базувалося не на наявності вироку суду, але лише на розвідувальній інформації, що надавалася ООН державами-членами. На підставі такої інформації Комітет з санкцій Ради Безпеки розробляв так звані зведені списки (consolidated list), що містили імена та персональні данні тих фізичних та юридичних осіб, що підозрювалися у зв’язках з тероризмом [12, p. 161]. Через їхню імплементацію до права ЄС у правопорядку Європейського Союзу утворилося два списки: перший, що відповідає спискам ООН, та другий власний список ЄС, що є автономним [1, c. 33].
Вродженою вадою механізму Радбезу з застосування санкцій стала повна відсутність процедур виключення зі списків, з допомогою яких підозрювані особи могли б оспорювати підозру себе у причетності до тероризму. В аспекті фінансових санкцій, це означало, що зачіпаються такі фундаментальні права людини як право на власність, сімейні права, право на особисте життя. Також Рада піддавалась критиці за непрозорість механізмів включення до списків. З часом ситуація покращилася, особливо після прийняття резолюції 1904, якою було створено офіс Омбудсмена, відповідального за отримання та обробку запитів про виключення зі списку від фізичних та юридичних осіб, на яких накладено санкції [5].
Ця проблема проявилася в рішеннях суду ЄС, що стосувалися питання виключення осіб з санкційних списків. Однією з таких справ була справа Organisation des Modjahedines du Peuple de l’Iran (OMPI) [7]. Це була перша справа, де було успішно переглянуто контртерористичний обмежувальний захід ЄС, прийнятий проти фізичної особи. Вперше Судом першої інстанції було анульовано акт ЄС щодо включення особи до списку підозрюваних у фінансуванні тероризму, а саме рішення Ради 2005/930/ECXXXIX. Суд вирішив, що рішення Ради про включення OMPI до списку не містило необхідних процедурних гарантій, зазвичай передбачених в європейському правопорядку у випадках, коли рішення може призвести до негативних наслідків для прав фізичної особи, а саме права на справедливий судовий розгляд.
Виконане в 2006 році дослідження про застосування цільових санкцій [11] виявило такі процедурні проблеми як відмова у доступі до належних судових процедур, що суперечить принципам міжнародного права прав людини. Таке право, як відомо, означає право кожної особи бути вислуханою до застосування проти неї індивідуальних адміністративних заходів, а також право особи на судовий розгляд справи про можливе порушення її прав неупередженим судом чи трибуналом. Згідно із вказаним дослідженням, санкційний режим, що встановлюється резолюціями Ради Безпеки ООН фактично не надає особам можливості бути вислуханими національними судами, які просто не мають повноважень для перегляду резолюцій Радбезу, адже ООН має імунітет від судового розгляду в національних судах. Це суперечить статті 47 Хартії основних прав ЄС, згідно із якою кожна людина, чиї права та свободи, гарантовані за правом ЄС були порушені, має право на ефективний захист правового захисту в суді [11]. Ця суперечність призвела до появи ряду рішень Суду ЄС, якими переглядалися рішення Ради про включення до санкційних списків. Це стало однією з причин реформування процедури та надання права перегляду рішення про включення до списків за Рішенням 2016 року.
Література:
1. Національний інститут стратегічних досліджень. Актуальні питання протидії тероризму у світі та в Україні: Аналітична доповідь, Київ, 2017. 59 с.
2. Резолюция 1267 (1999), принятая Советом Безопасности на его 4051-м заседании 15 октября 1999 года. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_452 (дата звернення: 17.04.2017).
3. Резолюция 1333 (2000), принятая Советом Безопасности на его 4251-м заседании, 19 декабря 2000 года. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_677 (дата звернення: 17.04.2017).
4. Резолюция 1373 (2001), принятая Советом Безопасности на его 4385-м заседании, 28 сентября 2001 года. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_854 (дата звернення: 17.04.2017).
5. Резолюция 1904 (2009), принятая Советом Безопасности на его 6247-м заседании 17 декабря 2009 года. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_i55 (дата звернення: 19.12.2017).
6. Хартия основных прав Европейского Союза, 7.12.2000. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/994_524 (дата звернення: 14.07.2017).
7. Case T-228/02, Organisation des Modjahedines du peuple d’Iran v. Council of the European Union and UK (OMPI). 2006. ECR II-4665. URL: http://curia.europa.eu/juris/liste.jsf?language=en&num=T-228/02 (Дата звернення: 25.11.2017).
8. Conclusions and Plan of Action of the Extraordinary Council Meeting, 21 September 2001, Press Release 21/9/2001 No 140/01. URL: https://www.consilium.europa.eu/media/20972/140en.pdf (Дата звернення: 09.07.2017).
9. Council Framework Decision of 13 June 2002 on combating terrorism (2002/475/JAI)[2]. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex:32002F0475 (Дата звернення: 10.02.2017).
10. Directive 2005/60/EC of the European Parliament and of the Council of the European Union of 26 October 2005 on the prevention of the use of the financial system for the purposes of money laundering and terrorist financing, OJ L 309 URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A32005L0060 (Дата звернення: 05.07.2017).
11. Fassbender B. Targeted Sanctions and Due Process. Study commissioned by the United Nations Office of Legal Affairs – Office of the Legal Counsel – 20 March 2006. URL: http://www.un.org/law/counsel/Fassbender_study.pdf (Дата звернення: 16.07.2017).
12. Gargantini G. European Cooperation in Counter-Terrorism and the Case of Individual Sanctions. Perspectives on Federalism. 2011. No 3. P. 157-179.
_________________________
Науковий керівник: Бехруз Хашматулла Набіевіч, доктор юридичних наук, професор, Національний університет «Одеська юридична академія»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
