Усім відомо, що риторика вважається однією із найдавніших наук. Вона займала вельми важливе місце у розвитку суспільства, культури, та самого людства.
Слід зазначити, що початком розвитку та зародження ораторського мистецтва була певна необхідність вирішення певного роду питань, та їх публічного обговорення. Важливу дань у розвиток ораторського мистецтва було внесено саме риторами Стародавнього Риму.
Метою наукової розвідки є висвітлення особливостей виникнення та становлення риторики у Стародавньому Римі.
Дослідженням даного питання займалась велика кількість науковців, а саме С. Абрамович, О. Євченко, М. Микитюк, А. Михальська, М. Чікарьова, О. Сацюк, В. Ухач та ін. [6].
Слово «риторика» кожен з нас сприймає по-різному. Для одного воно асоціюється з бажанням опанувати ораторським мистецтвом, для іншого - воно виступає як синонім марнослів’я, базікання, третій – сприймає слово «риторика», «красномовство», «ораторське мистецтво» як синоніми.
Дослідника А. Михальська у книзі «Основи риторики» зазначає: «Сучасна риторика – це теорія та майстерність ефективної (доцільної, гармонізуючої) мови». Предметом сучасної риторики служать загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх для того, щоб зробити мову ефективною [2].
Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грецький культ краси у всьому, тому загалом продовжуючи з ІІ ст. до н.е. духовну культуру Греції, виробляв свій ораторський ідеал. Для римської ментальності не характерний культ гарного слова, звукової гармонії, насолоди пишномовністю. Політична система цієї могутньої імперії вимагала практичного красномовства в сенатських дебатах. Якщо у Стародавній Греції заняття риторикою мало масовий характер, то в Стародавньому Римі це було сферою законодавства, політики, влади – консулів і сенаторів. Політики сперечалися між собою, відстоюючи свої проекти і інтереси, а народ (плебс) реагував тільки шумом і криком на сходках (коміціях) [4, с. 26].
Після періоду недовіри до грецького риторичного досвіду римське суспільство кинулося його засвоювати, переймаючи всі види красномовства й основні типи промов (урочисті, політичні, судові). Римляни нічого нового до цієї класифікації не додали, а лише зміцнили її широкою практикою свого розвиненого суспільного життя. У другій половині II ст. до н.е. греки відновили свій вплив, і під їхньою егідою були виховані такі блискучі оратори Риму, як, наприклад, Цицерон, який виступав у час громадянських війн і політичної боротьби між республіканцями та прихильниками диктатури цезарів (імператорів). Цицерон висунув ідеал освіченого оратора-філософа, полум’яного патріота [1, с. 31].
Слід також зазначити, що процес становлення римської риторики збігається з часом протиборства азіанізму й аттикізму – двох стилів красномовства, що виникли у містах Малої Азії після втрати Грецією незалежності, з часу її підкорення Македонією [5, с. 3].
У Римі та провінціях аж до занепаду античної цивілізації викладали латинську та грецьку риторики. Так, відомий оратор тієї пори Авсоній зі вдячністю згадує про своїх викладачів у Бурдігалі (Галлія), відзначаючи, що вони, звичайно, досягали багатства, слави і спокійної старості. Останні століття Римської імперії позначені зрощенням риторики з античною системою життя та владою, що в очах християн було свідченням «реакційності» традиційного красномовства. Одним із свідчень цього є змагання в красномовстві між поетом Немесіаном та імператором Нумеріаном, що відбулося в 284 р.
Навіть після Міланського едикту про рівноправність поганів та християн (313 р.) надаються привілеї риторам та лікарям (321 та 333 рр.). Визначною подією стало викладання риторики в Римі Патерою (338 р.) та Мінервієм (352 р.) [1, с. 35].
Цицерон (106 – 43 до н.е.) – учень Краса, був вихований у традиціях грецького красномовства. Його прагнення у житті чотирьох чеснот (мудрості, справедливості, мужності, помірності) знайшло втілення у промовах. Основа ораторського мистецтва, за Цицероном, полягає у досконалому знанні предмета, якщо за промовою немає глибокого змісту, засвоєного оратором, то словесне вираження – порожня балаканина. Найважливіші умови для оратора: природне обдарування, вивчення теорії, виконання вправ (практика). Красномовство, за Цицероном, – це не мета, а форма політичної діяльності; доля красномовства нерозривно пов’язана з долею держави. Трактати «Про оратора», «Брут» та «Оратор» якомога повніше розглядають мистецтво красномовства [3, с. 12-13].
Саме Цицерон – головний об’єкт захоплення і наслідування для європейської риторики. В епоху Відродження виник справжній культ Цицерона. Відзначаючи величезні можливості красномовства для впливу на маси людей і управління ними, Цицерон вважав його одним з головних знарядь держави. Тому він був переконаний в тому, що будь-який державний і громадський діяч повинен володіти мистецтвом публічної мови.
Цицерон бачить в ідеальному ораторі людину-громадянина і мислителя, чоловіка слова і дії, який все підпорядковує суспільній місії, поєднуючи в собі чесність, високу мудрість, любов до істини, красномовство його повинно служити тільки високим і благородним цілям боротьби за спільне благо і вищу справедливість . Ідеал його – оратор-політик, що поєднує ораторські дарування з філософською глибиною знань [2].
Діонісій Галікарнаський (1 ст. до н.е.) – римський оратор. Він був прибічником аттичного напряму. У творі «Про сполучення слів» він виголошує свої естетико-риторичні погляди: «Більшість поетів і прозаїків, як філософи, так і оратори, добирають гарні і відповідні до змісту вирази, проте непродумано і без смаку поєднують їх, і нічого доброго від такої праці не виходить» [3, с. 12]. Із руйнуванням правильного сполучення слів руйнується сила і краса промови. Він вирізняє строгий стиль, середній стиль, вишуканий стиль або три роди сполучення слів: строге, квітчасте, загальне.
Квінтіліан (35 – 100 рр. н.е.) – автор великого систематичного твору в 12 книгах, який отримав назву «Риторичні настанови». Цей твір враховує досвід класичної риторики й узагальнює власний досвід оратора як викладача й судового адвоката. Квінтіліан розробляє систему доведень і спростувань. Він вважає, що вивчення правил не може зробити людину оратором [3, с. 12-13].
Цицерон вимагає від оратора всебічного, вичерпного знання предмета. Квінтілліанівський ідеал оратора – чоловік, обдарований розумом від природи, прикрашений витонченими і різноманітними знаннями, високоморальний, оратор – стиліст. Оратор повинен володіти певним запасом знань і слів, які може використовувати в разі потреби.
Загальна криза Римської імперії не могла не позначитися на духовному житті суспільства. Вона позначилась і на ораторському мистецтві, яке, втративши суспільне значення і стимул, стає все більш формальним, виявляється лише у словесних хитрощах. Легка, природна манера мови була втрачена, що викликало численні нарікання на адресу риторики. Культивування слова як мистецтва спричинило за собою забуття її основної функції – функції носія думки [2].
Відомим ритором цього періоду був захисник плебеїв Гай Гракх, високо оцінений Цицероном. Його промови є зразком римського патетичного стилю, про що свідчить уривок виступу Гракха після вбивства прихильниками сенатської олігархії рідного брата і в передчутті своєї трагічної смерті «Куди нещасний, подамся я? До кого звернутись? На Капітолій. Але він залитий кров’ю мого брата. Чи додому? Для того, щоб побачити матір, нещасну, в сльозах і принижену» [4, с. 26]. Цицерон згадував, що виголошене це було з таким виразом очей, таким голосом, що навіть вороги не могли утриматися від сліз. Давньогрецька риторика служила богам, тому шукала краси й пишності, а вже потім – гармонії, добра і істинності. Давньоримська ж мала пряме життєве призначення і йшла навпаки – від простоти і практичності до краси і пишності. Про це свідчить відомий афоризм Катона старшого: «Тримайтеся суті справи – слова знайдуться». Грецьку риторику називали античною, а римську азіатською [4, с. 26-27].
Підсумовуючи вищесказане можна дійти висновку, що для давноримської риторики характерними є кілька ознак. Одна з них – інвективність, тобто розвінчуваність. Інвективність зазвичай супроводжувалась іншою ознакою негоції, грубуватим гумором, який дуже подобався плебсу.
З розповіді Плутарха відомо, що одного разу, коли римляни домагалися хліба, Катон, аби відвернути їх від бунту, почав промову словами: «Важке завдання, громадяни, говорити зі шлунком, у якого немає вух». Ще однією прикметною ознакою римської риторики є її афористичність: «Приватні злодії марнують життя в колодках і узах, громадські – у золоті й пурпурі» (Катон). Інші риторичні засоби – нагромадження дієслів, метафори, антитези – органічно ввійшли в римську риторику. Але основою її завжди були сумлінно дібрані і згруповані факти [4, с. 27].
Отже, можна вказати, що риторика у Стародавному Римі була могутнім засобом регулювання суспільних відносин. Ті, хто володіли ораторським мистецтвом користувались великою повагою серед населення. Для риторики того часу характерними були прийоми полеміки, гумор, логіка, а для ораторського мистецтва – пози, жестикуляція, відточена інтонація, добірність тексту мови.
Література:
1. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2001. - 240 с.
2. Виникнення і розвиток риторики / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-referat.com/Виникнення_і_розвиток_риторики.
3. Євченко О. В. Риторика. Плани семінарських занять з методичними рекомендаціями і літературою (для студентів усіх форм навчання): Методичні рекомендації. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. – 28 с.
4. Микитюк М. В. Риторика. Курс лекцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.univer.nuczu.edu.ua/tmp_metod/865/ritorika.pdf.
5. Сацюк О. В. Вплив сучасної риторичної науки на сучасні політичні промови / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://academy.gov.ua/ej/ej3/txts/SOCIALNA/06-SACYUK.pdf.
6. Ухач В. З. Судова риторика (опорні конспекти лекцій). Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закл. – Тернопіль: Вектор, 2011. – 112 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
