Реалізація імперської судової реформи 1864 року на теренах Правобережної України мала свої особливості.
Частина з них була зумовлена специфікою історичного розвитку регіону, зокрема у правовому полі. Тут століттями формувалося своєрідне правове поле, одночасно співіснували кілька локальних правових норм. Так, наприклад, на початок ХІХ ст. на території колишнього Подільського воєводства діяла польська судова система, в якій основним джерелом права був Повний звіт статутів Казимира Великого, Брацлавського – Литовський Статут в редакції 1566 року; у містах із самоврядуванням – маґдебурзьке право, у сільській місцевості серед селян – норми звичаєвого права, у селян південних повітів – волоське право; у єврейського населення – єврейське право тощо.
Як відомо, окружний суд мав розглядати основну масу цивільних та кримінальних справ – в якості суду першої інстанції, та переглядати рішення мирових суддів – в якості апеляційної інстанції. Судова реформа вважалася прогресивною в умовах монархічної влади царя, оскільки запроваджувала нові, подекуди – демократичні за своєю суттю, правові інститути, що забезпечували незалежність судової влади від адміністративної.
Однак на теренах Правобережної України нові інститути запроваджувалися не у повну обсязі та під значним контролем.
Ситуація у Подільській губернії ускладнювалася особливим ставленням до неї з боку імперського уряду. На думку французького історика Д. Бовуа [1], упродовж всього ХІХ ст. спостерігалося особливе прискіпування до цієї губернії, у порівнянні з Волинською та Київською, де уряд йшов на певний діалог і навіть задоволення навіть деяких вимог місцевого нобілітету, зокрема польського.
На відміну від інших правобережних губерній, де на губернію під час судової реформи було організовано по два суди, в Подільській до 1909 року – функціонував лише один, хоча другий був передбачений. Кам’янець-Подільський окружний суд був створений у 1880 році, Вінницький – лише у 1909 році.
Назагал структура Вінницького окружного суду відповідала існуючим правилам. Тут виокремлювалися такі підрозділи: 1-е та 2-е кримінальні відділення, 1-е та 2-е цивільні відділення (кількість відділень залежала від кількості справ), також прокуратура, нотаріат, судові пристави. При ньому працювали присяжні та частні повірені, суд присяжних [2]. Втім імперська політика особливого ставлення до подільських судів проявлялася в підборі кадрів. Усі судді та слідчі до призначення мали досвід роботи у внутрішніх російських губерніях, за виключенням тих, хто там народився. До числа присяжних повірених можна було попасти лише через Раду присяжних повірених при Судовій палаті, яка й вносила до списку присяжних округу, підписувала їм свідоцтво, видане Радою, та здійснювала публікацію про їх прийняття. Міністерство юстиції погоджувало прийняття осіб до присяжних повірених. Оскільки вільна юридична практика надавала можливість гідного заробітку для представників польської та єврейської спільноти, обмежених у своїх правах на цих теренах, тому стає зрозумілим їхнє прагнення потрапити у ці списки. Водночас судовий пристав, підпорядкований суду в здійсненні кур'єрських і поліцейських функцій, незалежний від нього у виконавчих діях, перебуваючи у безпосередніх правових стосунках лише із сторонами виконавчого провадження, опинявся у певній залежності від конкретного суду, оскільки саме він погоджував кандидатуру при прийнятті на цю посаду [3, c. 66]. У практиці Вінницького суду – це були представники православної віри, українці та росіяни [4].
Отже, пізнє створення Вінницького окружного суду на території Подільської губернії обумовлювалося історичною багатоукладністю правового поля, специфічним ставленням імперського уряду до Подільської губернії як такої, та етнічного складу її населення зокрема.
Література:
1. Бовуа Д. Російська влада та польська шляхта в Україні 1793-1830 рр. – Львів: Кальварія, 2007. – С. 188.
2. Особый наказ Винницкого окружного суда. Винница: Типография Балмазіи и Ландвигера, 1913. – с.267.
3. Российское законодательство Х-ХХ векав : в 9 т . – Издательство «Юридическая литература». – Т. 8. – с. 496.
4. Державний архів Вінницької області. Ф. Д-172. Оп. 2. Спр. 2. Арк. 1.
_________________________
Науковий керівник: Кароєва Тетяна Робертівна, доктор історичних наук, доцент, Державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
