Питання централізації та децентралізації влади стояло на порядку денному в Україні протягом всіх років її незалежності. Актуалізувалося це питання у 2014 році, коли було започатковано реформу децентралізації
В Європі наявні приклади доволі успішного функционування децентралізованої моделі місцевого самоврядування. В якості приклада розглянемо Королівство Іспанія.
Незважаючи на складність та внутрішню напруженість, іспанська модель децентралізації є оригінальною з тієї точки зору, що вона враховує наявність різних потреб в автономних регіонах незалежно централізованої влади. Такі настрої на децентралізоване управління були особливо виражені в Каталонії і в країні Басків, помірними в інших регіонах і особливо слабкими в цілому ряді регіонів. З огляду на все це, урядом Іспанії була розроблена довгострокова стратегія гармонізації можливостей самоврядування кожної території.
Іспанія є децентралізованою державою, в складі якої 17 автономних регіонів (областей) з асиметричною компетенцією. Кожен автономний регіон включає ряд провінцій (всього в Іспанії 50 провінцій і два міста зі спеціальним статусом - Сеута і Мелілья). В Іспанії 8116 муніципалітетів. [1]
Представницькими органами автономних областей є парламенти. Кожний з автономних регіонів має свій власний Парламент, обраний на основі загального виборчого права, а саме: в Астурії - генеральна управа, в Мурсії, Естремадурі і Мадриді - збори, в Арагоні, Кастилії-ЛаМанче, Кастилії-Леоні і Валенсії – палати. Ці парламенти є досить успішними у своїй діяльності. [2]
Початок формування автономності областей було покладено виборами в Країні Басків і в Каталонії, які пройшли на початку 1980 років. Після цього були обрані парламенти Галісії і Андалузії, відповідно в 1981 і 1982 роках. Ці чотири регіони прийнято називати «історичними національностями». Решта 13 автономних парламентів були сформовані на основі автономних виборів, що проходили разом із місцевими виборами в 1983 році. [1]
У процесі державної децентралізації однією з основних особливостей загальної гармонізації була адаптація аналогічної виборчої системи на всій території: вибори автономних парламентів проходили відповідно до тих же правил (хоча число депутатів в них різне), що і розподіл місць під час виборів депутатів в центральний Парламент (Кортеси).
Так, кожна автономна громада має свій власний Закон про вибори, який повинен відповідати Закону про загальні вибори в частині його основних процедур.
Таким чином, на нашу думку, приклад Іспанії є доволі прогресивним і вирішує таку важливу проблему, як врахування і максимальне дотримання інтересів різних за економічним розвитком, етнічно-культурним складом, регіонів в межах однієї держави. Із виборчого законодавство автономних громад Іспанії можна запозичити важливі та ефективні новели до Закону України «Про місцеві вибори».
Список використаних джерел:
1. Іспанія // Вікіпедія – вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Іспанія - заголовок з екрану.
2. Система державного управління Королівства Іспанія: досвід для України / уклад. Х. М. Дейнега; за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, С. В. Загороднюка. - К. : НАДУ, 2012. - 40 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://academy.gov.ua/NMKD/library_nadu/Monografiy/54438d53-74f0-4680-8f5a-afb09a8d7f41.pdf
____________________
Науковий керівник: Бережна Катерина Вікторівна, доктор юридичних наук, доцент, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
