Нова епоха, яку зародили мислителі Просвітництва, призвела до розвитку Класичної школи кримінального права. Чезаре Беккаріа став відомим як Батько класичної кримінології. У дуже молодому віці він написав свою найвідомішу роботу під назвою «Про злочини та покарання». Він був членом інтелектуального гуртку, відомого як Академія кулаків. Цей гурток збирався таємно, і майже щодня в невимушеній атмосфері обговорював найрізноманітніші гострі проблеми реальності. Частіше це були питання філософії, літератури, мистецтва, економіки, релігії, моралі, права та інші проблеми сучасності [1, с. 51–61]. Та центральним залишалося питання необхідності реформування соціально – правової дійсності. Чезаре Беккаріа найчастіше згадується як реформатор покарань, який рішуче виступає за принцип "немає злочину без права". Він визначив критерії прийняття кримінальних кодексів та був одним із перших людей, який припускав, що суть злочину - це шкода, яку він завдає суспільству.
Існує три основних корені, на яких покоїться теорія Чезаре Беккаріа. Він, як і будь-який класичний теоретик, вважає, що всі люди мають свободу дій і роблять вибір по своїй волі. Другий корінь - раціональна манера, відповідно до якої всі люди прагнуть задовольнити свої особисті потреби. Це ключ до взаємозв'язку між законами і злочинністю. У той час як люди будуть раціонально відшукувати їх найбільш вигідний інтерес, що може потягнути за собою девіантні дії, закон, мета якого полягає в тому, щоб зберегти соціальну справедливість , спробує зупинити такі дії. Це закінчується тим, що окрема людина і соціум розумно шукають задоволення потреб, і часом ці інтереси стикаються. Третій коріть, на якому покоїться теорія Беккаріа, є універсально розділений мотив раціональних особистих інтересів, який робить людські дії передбачуваними і контрольованими [2, c.16]. Робота системи кримінального правосуддя полягає в тому, щоб контролювати всі хибні дії, які людина зі свободою волі і раціональної думкою могла би зробити в гонитві за особистими інтересами та потребами. Це завдання спрощує той факт, що дії людини є передбачуваними та контрольованими. При застосуванні правильного покарання система кримінального правосуддя може управляти вільною і розумною людиною.
Одна річ, яка важлива для будь-яких законів, що стосуються кримінального правосуддя, полягає в тому, що закони повинні створюватися «неупередженим дослідником людської натури». В своєму трактаті «Про злочини та покарання», Беккаріа писав: «ніде ще закони не написані безпристрасним дослідником людської природи, який направив би діяльність людської маси до єдиної мети і постійно мав би її на увазі, — а саме — якомога більше щастя» [3, с.77].
Він заявив, що більшість з нинішніх законів є всього лише «інструментом пристрастей небагатьох, або виникли через випадок і тимчасову необхідність».
Замість законів, створених з пристрастей, Беккаріа наголошує на важливості створення законів для «найбільшого щастя, яке поділяється найбільшим числом людей».
У центрі політико-правових вчень Чезарре Беккаріа була й така думка, що краще запобігати злочинам, ніж карати їх. Він вважав що остаточне викорінення злочинів неможливе, бо вони породжуються «загальною боротьбою людських пристрастей, а це боротьба вічна, як вічні і незмінні почуття людей» [3,с. 93]. Серед заходів попередження покарань він особливо ви окремлював законодавчу діяльність, надаючи їй перевагу перед покаранням. Ч. Беккаріа писав: «Краще попереджати злочини, ніж карати. У цьому — головна мета будь-якого доброго законодавця...» [3, с. 222]. Найважливішою умовою попередження злочинів він вважав законодавчу діяльність з обмеження кола діянь, визнаних злочинними і караними за рахунок тих «байдужих дій, які в поганих законах називаються злочинами» [3, с. 223].
Беккаріа не ставив під сумнів необхідність покарання, але вважав, що закони мають бути розроблені з метою збереження громадської безпеки та порядку, а не помсти за злочин. Для забезпечення раціональної і справедливої кримінальної структури, покарання за конкретні злочини мають бути визначені кримінальними кодексами, а дискреційні повноваження суддів суттєво скорочені.
Знання законів, на думку Чезарре Беккаріа, попереджає злочини. Він заявив, що «коли число тих, хто може зрозуміти священне Уложення законів і утримувати його в своїх руках, збільшується, частота злочинів буде зменшуватися, оскільки, незнання і неточне уявлення про покарання, без сумніву, посилює красномовство пристрастей " [3, с.91].
Беккаріа йде ще далі по своїй кримінологічної теорії, і він дає багато прикладів того, як система кримінального правосуддя повинна працювати. Він обговорив арешти, судові засідання, взяття під варту, ув'язнення, смертну кару, конкретні злочини і попередження злочинності. Одна з перших частин системи кримінального правосуддя, яку обговорює Беккаріа, - це роль, яку суди відіграють у здійсненні правосуддя. Деякі правила, про які пише Беккаріа, полягають в наступному: закони повинні встановлюватися законодавцями, законодавці не можуть судити осіб, судді у кримінальних справах не можуть тлумачити закони, які в свою чергу повинні бути чіткими і такими, що не потребуватимуть тлумачення; право злочинця відмовити деяким присяжним засідателям, ніякого таємного звинувачення з боку уряду; судді повинні бути неупередженими шукачами істини та не можуть дивитися на обвинувачених, як на гроші.
З точки зору сучасності, політико - правові вчення Чезаре Беккаріа є як ніколи актуальними. На нашу думку закони, що діють в нашій країні не відповідають тим критеріям, які автор трактату вважав необхідними для досягнення такого щастя, яке б поділялося найбільшою кількістю людей. В Україні діє презумпція знання законодавства, про що нам говорить частина друга статті 68 Конституції України : незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності [4]. Натомість заходи для подолання правової необізнаності в нашій країні як такі не проводяться. Норми законів також часом мають нечітке формулювання, що ускладнює їх розуміння пересічними громадянами. На нашу думку, перш за все слід сприяти посиленню у громадян довіри до закону шляхом зміцнення законності й правопорядку, службової дисципліни посадових осіб, а також сприяти вихованню у громадян достатнього рівня правової активності, підвищенню правової свідомості, а також формуванню правової культури. Законодавцю, безумовно, слід приділяти більшу увагу до якості формулювання правових норм таким чином, щоб у людей не виникало сумніву щодо правильності їх розуміння, адже «знання закону попереджає злочин». Також державі слід посилено займатися антикорупційною політикою та її втіленням у життя, адже реалії сьогодення явно суперечать закликам Чезаре Беккаріа про те, що судді повинні бути неупередженими шукачами істини та не дивитися на обвинувачених, як на гроші.
Отже, як ми бачимо, Ч. Беккаріа зробив неймовірний вклад у розвиток кримінального права, кримінального процесу та кримінології, сформулювавши ті основоположні ідеї, принципи і положення, які лягли в основу не тільки законодавства України, а й багатьох країн світу. Але наразі не всі ідеї сповна реалізуються в нашій державі. А це залишається значним стимулом до проведення фундаментальних реформ, з урахуванням усіх реалій сьогодення.
Література:
1. Исаев М. М. Историко-биографический очерк // Чезаре Беккариа. О преступлениях и наказаниях. — М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. — С. 5–176.
2. Roshier, Bob. Controlling crime: the classical perspective in criminology. Milton Keynes : Open University Press, 1989. – 146 p.
3. Беккариа Чезаре. О преступлениях и наказаниях : пер. с итал. – К. : Ин Юре, 2014. – 240 с.
4. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 161.
________________________
Науковий керівник: Зикін Анатолій Сергійович, доцент, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
