Шан Ян (390 до н. е. – 338 до н. е.) – правитель області Шан, видатний китайський мислитель, один з основоположників легізму – філософсько-політичного вчення, супротивного вченням даосизму і конфуціанства. Його справжнє ім’я – Гунсунь Ян.
Гунсунь Ян починаючи з 356 року до н. е. провів ряд найважливіших політичних і економічних реформ, спрямованих на абсолютизацію царської влади, підрив економічного і політичного становища родової аристократії, зміцнення становища общинної землеробської верхівки. Вперше в історії Китаю закріпив приватну власність на землю. За заслуги був нагороджений областю Шан, правителем якої став [1, с. 132].
Шан Ян був одним із основоположників легізму. Китайці ж називали легістську доктрину "фацзя". Легізм – повністю протилежний конфуціанству, за яким держава створена служити народу – безглуздя на думку легістів. Вони вважали, що держава повинна правити народом, якого потрібно приборкати. Навести порядок у суспільстві можна лише завдяки каральним заходам, що визначені законом, який єдиний для всіх, окрім монарха, влада якого не контролюється.
Ідеї Шан Яна справили величезний вплив не тільки на його сучасників, а й на багато наступні покоління. Завдяки їх впровадженню в життя, царі менш ніж за сто років зуміли об'єднати Китай під владою Цинь, тим самим перетворити його в сильну державу [1, с. 135].
Однак, вже в давнину оцінка ідей Шан Яна не була однозначною. Визнаючи практичні результати їх застосування, багато мислителів не могли примиритися з рядом положень, розвинених Шан Яном.
Гунсунь Ян в своему трактаті «Книга Правителя області Шан» стверджував, що для держави цінність становить тільки армія і заготівля зерна. Шанування традицій, культ предків, конфуціанські цінності, вченість, ритуал, музика, література є паразитами, які відволікають народні маси від Єдиного – заготовки зерна і війни. Бойові заслуги і досягнення в заготівлі зерна і здачі зерна державі слід заохочувати присвоєнням рангу знатності і чиновницькій посаді, а також звільненням від повинностей. Була розроблена ієрархія з більш ніж двадцяти рангів знатності. Військові заслуги вимірювалися в головах убитих противників [2, с. 334].
Проте, найсуперечливішою теорією Шан Яна – є теорія покарань, за якою: всі рівні перед законом, заохочення і покарання проводяться в строгій відповідності з законом за певні вчинки. Покарання були дуже суворими, інколи навіть жорстокими, що застосовувалися навіть за малі провини.
Це називалося «викорінення покарань через покарання». Затверджувалася кругова порука, за якою – через проступок одного відповідала вся сім'я або громада. Відстаючі підрозділи суворо каралися. За загибель командира страчували весь підрозділ. За відсутність доблесних вчинків карали командирів підрозділів [3, с. 36].
Шан Ян у своїй праці «Книга Правителя області Шан» (Глава 7. Відкриті та закриті шляхи) зазначав, що у зразково керованій державі багато покарань і мало нагород. У державі ж, де відсутній будь-який порядок, багато нагород і мало покарань. Тому в державах, які прагнуть до панування, кожним дев'яти покаранням відповідає одна нагорода. Якщо ж нагород більше, народжується підступність [2, с. 327].
Ці два методи – покарання та заохочення не розривні між собою, але перший є вагомішим та важливішим, за допомогою якого цар може змусити людей йти вказаним шляхом, на думку Шан Яна. Проте, як правова держава, яка основана на законі, може не враховувати гідних вчинків громадян, які дотримуються закону, майже повністю виключаючи метод заохочення? Ця ідея є суперечливою, адже метод нагороди настільки ж важливий як і покарання, для того щоб зберегти справедливість у державі, зберегти той справедливий закон, який в міру карає і в міру нагороджує, в залежності від вчинків громадян.
Шан Ян зазначав, що ослаблення народу одна із основних цілей держави, за допомогою якої цар буде керувати і направляти народ на вірний шлях,: «Коли народ слабкий, – держава сильна, і навпаки. Тому держава, що йде істинним шляхом, прагне послабити народ.» [2, с. 387]. Проте, коли народ ослаблений, знесилений, зустрічається з такою несправедливістю, гнітом з боку держави, в нього втрачається бажання розвивати державу і розвиватись самому. Повага народу до правителя буде мати місце тільки через страх, залякування та несправедливі покарання.
Покарання визначаються настільки суворими, що вселяють страх в народу до трепету. А ранги знатності – почесні, але незначні. «Коли ранги знатності почесні, це означає, правитель любить народ.» [2, с. 392], зазначає Шан Ян. Але у цьому випадку правитель ставить свої інтереси на перший план, замасковуючи це під «інтереси держави», зростаючої економіки, сили, впливу на світовій арені, і аж ніяк ті мізерні нагороди не виправдовуються найстрашнішими покараннями. Якщо ж правитель буде застосовувати покарання і нагороди хоча б рівнозначно, зросте вплив правителя у державі, народ почне поважати правителя, і дійсно буде готовий померти за справедливого царя, який думає за інтереси народу в першу чергу.
Сьогодні саме суворість закону і неминучість покарання сприяють тому, що суспільство стає стабільним, а кількість злочинів, що здійснюються його членами, знижується. Тим не менш, той чи інший рівень злочинності все одно існує в кожній державі. Це означає лише те, що є куди розвиватись – удосконалювати закон, який буде справедливим і суворим одночасно.
Аналізуючи вищевикладене можна дійти висновку, що Шан Ян відомий перш за все як основоположник школи легістів. До нашого часу дійшов належний йому трактат «Книга Правителя області Шан». Ідеї Шан Яна виражали мету – мати справу з навіки заляканим народом, щоб ним легше було керувати, тим самим створити могутню державу, яку боявся б народ та інші держави. Проте, зробити з народу бездумних виконавців чужої волі не можливо. Метод покарання несправедливо превалює над методом заохочення (нагороди). Покарання однаково жорстокі, незважаючи на ступінь вини.
Ідеї Шан Яна суперечать самій природі людини, неминуче породжувало в суспільстві протидію і тому це сприяло соціальній нестабільності.
Література:
1. Ударцев С. Ф. «История политических и правовых учений (Древний Восток)». – Издательский дом СПбГУ, СПб – 2007. – С. 132–137.
2. Книга Правителя области Шан (перевод)/Л. С. Переломов/НИЦ «Ладомир»,– Москва – 1993. – С. 327–442.
3. Илюшечкин В. П. Конфуций и Шан Ян о путях объединения Китая.– XVI Научная конференция «Общество и государство в Китае». Ч.I, М., – 1985. – С. 36.
4. Переломов Л. С. Конфуцианство и легизм в политической истории Китая.– М. – 1981.– 334 с.
___________________________
Науковий керівник: Зикін Анатолій Сергійович, доцент, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
