Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Вважається, що ефективність використання земельних ресурсів є головним показником розвитку суспільства і держави в цілому. Стаття 5 Земельного кодексу України визначає забезпечення раціонального використання та охорони земель принципом земельного законодавства. Раціональне використання та охорона земель – важлива екологічна та соціально-економічна передумова сталого розвитку суспільної формації. Тому на сьогоднішній день особливого характеру та гостроти набули питання щодо раціонального використання та охорони земель, які мають унікальне значення, – земель сільськогосподарського призначення. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей .Стан використання земель в Україні є критичним: надмірна розораність угідь та майже цілковите припинення виконання комплексу робіт із захисту ґрунтів призводить до розвитку ерозійних і деградаційно-руйнівних процесів. У зв’язку з цим подальша деградація земельних ресурсів у сільському господарстві може мати катастрофічні наслідки щодо продовольчої безпеки країни та здоров’я нації. Отже, проблема раціоналізації використання земель сільськогосподарського призначення в Україні дедалі більше ускладнюється у зв’язку з наростаючою комплексністю її характеру.
Незважаючи на те, що від початку проведення земельної реформи в Україні минає 18 років, у суспільстві не склалася переважна думка щодо характеру земельних відносин. Звідси – нестабільність землекористування, невпевненість власників у своїх правах, хаотична й безконтрольна забудова земельних ділянок, нераціональне використання сільськогосподарських земель, що призводить до їх виснаження й деградації. Аналіз ефективності використання сільськогосподарських угідь дає всі підстави стверджувати, що руйнація державної монополії та введення інституту приватної власності на землю не забезпечили раціонального використання й охорони земель. Продуктивність сільськогосподарських земель в Україні, порівняно з багатьма зарубіжними країнами, залишається надзвичайно низькою. Розв’язання проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва дозволить Україні зайняти належне їй місце серед країн з розвиненим агарним сектором економіки, але для цього необхідно докорінним чином змінити систему державного контролю над використанням та охороною земель. А якщо точніше – має бути створена цілісна державна система, здатна комплексно вирішувати завдання формування нових за змістом земельних відносин. Сучасна інституціональна структура державного управління земельними ресурсами в Україні, до складу якої входять і органи контролю, характеризується не лише відсутністю чіткості в розподілі обов’язків, а й конфліктністю інтересів різних відомств і широким розподілом відповідальності за рішення, що приймаються. Політичні процеси також накладають негативний відбиток на прийняття рішень щодо земельних питань. Значною мірою це стосується діяльності окремих районних і обласних рад. Нерідко за рішення, прийняті попереднім складом ради, новообрана рада не несе ніякої відповідальності, або ці рішення скасовуються чи просто не виконуються. Саме багатовладдя у вирішенні земельних питань й опір на місцевому рівні єдиній земельній політиці разом із помилками в реформуванні земельних відносин призвели до глибокого занепаду сільського господарства. Поряд із цим системі державного управління земельними ресурсами, яка склалася в Україні, притаманне дублювання функцій, як в окремих питаннях контролю за використанням і охороною земель, так і в загальних питаннях земельної політики.
Україна є однією з найбільших європейських країн, площа якої становить майже 6% території Європи, причому сільськогосподарські угіддя становлять близько 19% загальноєвропейських. Український показник площі сільськогосподарських угідь в розрахунку на душу населення є найвищим серед європейських країн – 0,9 га. Площа найбільш родючих ґрунтів – чорноземів в Україні становить за різними оцінками від 15,6 до 17,4 млн. га. Станом на 01.01.2017 р в Україні найбільшу питому вагу мають землі сільськогосподарського призначення 42,7 млн. га, або 70,8% (Офіційна статистика Держгеокадастру за 2017 рік) . Аналізуючи структуру земельного фонду України можемо відзначити, що за останні 25 років площа сільськогосподарських земель зменшилася від 43,6 млн. га у 1990 р. до 42,7 млн. га станом на 01.01.2017 р., тобто на 908,1 тис. га. Здавалося б – це незначне скорочення, однак, слід мати на увазі загальну тенденцію і скорочення даної категорії земель. Причина цієї зміни зумовлена значним використанням земель для несільськогосподарських потреб, перш за все містобудівних. Зростання частки забудованих земель пов’язано з розширенням масштабів приватного будівництва поблизу великих міст, міських агломерацій, з активізацією житлового будівництва у багатьох містах України та розширенням меж великих міст.
В умовах ринкової економіки держава повинна застосовувати інструменти коректування напрямків використання ресурсів в сільському господарстві на користь національних інтересів, але при цьому не підривати основи дії ринкових механізмів. Головними напрямками ефективності використання сільськогосподарських угідь є підвищення врожайності сільськогосподарських культур, вдосконалення структури посівних площ, збільшення частки більш врожайних культур за рахунок скорочення частки менш врожайних, відсутність порушень у засобах і термінах виробництва сільгоспкультур, поєднання власних і залучених, з інших джерел, коштів на закупівлю техніки, технологічного устаткування й необхідних матеріальних ресурсів з єдиною метою прискореного впровадження високоефективних технологій.
Здійснення раціонального використання сільськогосподарських угідь передбачає науково обґрунтовану організацію використання земель сільськогосподарського призначення, по здійснюється відповідним рівнями, напрямами, видами господарської діяльності і функціями використання земель сільськогосподарського призначення. Підсумовуючи, можна зазначити, що основою формування ефективного використання сільськогосподарських земель, крім виділених в земельному законодавстві, повинні бути такі організаційно-економічні та земле-правові засади: єдність політичного, економічного, екологічного і технологічного підходів до організації сільськогосподарського землекористування; комплексне вирішення питань ефективного використання земель та інших природних ресурсів; облік зональних відмінностей розміщення і використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення; врахування особливостей багатофункціональності землі в сільському господарстві.
Отже, роблячи висновки головне, що треба зазначити – раціональне використання земель сільськогосподарського призначення буде сприяти підтриманню нормального стану екології та, загалом, росту економіки у державі.
_____________________
Науковий керівник: Скіпенко Регіна Едуардівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
