Не обставляй себе сірими нікчемами, йдучи на діло велике, бо й сам посірієш!
Б.Хмельницький
Причини поразки гетьмана Б.Хмельницького під Берестечком проаналізовано істориками з надзвичайною ретельністю. Але дослідники, здебільшого, сором’язливо обходять увагою той факт, що битва під Берестечком відбулася на фоні розгортання заключного етапу особистої сімейної драми Богдана через зраду, можливо ймовірну, його другої дружини Гелени (Мотрони).
Загальновідомо, що у березні 1647 р. Даніель Чаплинський вчинив розбійницький напад на Суботів і захопив усе майно Хмельницького, худобу і хлібні запаси. Слуги Чаплинського побили до напівсмерті неповнолітнього, ймовірно Остапа, сина Ганни Сомко (Богдан одружився з нею між 1624 і 1626 рр., або бл. 1623 р. [8, с. 68]) і Хмельницького, а Мотрону, яка прислуговувала в родині Хмельницьких (у майбутньому – другу дружину Хмельницького), Даніель [7] викрав і одружився з нею за католицьким обрядом. Можливо, цей напад прискорив смерть хворої Ганни в 1647 р. За іншими даними, Даніель Чаплинський на чолі надвірних військ коронного хорунжого напав на Суботів, вигнав звідти сім’ю чигиринського сотника, а «Прекрасну Єлену» чи то змусив силоміць, чи то переконав полюбовно вийти за нього заміж, змінивши при цьому своє віросповідання з православного на католицьке [13, с. 384].
За однією з версій, Олена (Гелена, Єлена, Мотрона) походила з брацлавської православної руської шляхти. За іншою версією, припускають, що вона походила з польської шляхти.
Автор Літопису Самійло Величко вкладає у вуста Богдана такі компліменти на її адресу: «І коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця-Есфір, то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі?» [3].
Після початку Хмельниччини Чаплинський залишив свою дружину в 1648 р. у Чигирині [10]. Польсько-український історик Йосиф Ролле так описує все, що сталося з Геленою: «Де вона перебувала під час кривавої боротьби, що трапилося з її невдахою-чоловіком – важко сказати. За словами Величка, Хмельницький після битви під Жовтими Водами послав до Чигирина 150 вірних і досвідчених козаків і доручив їм затримати Чаплинського. Доручення було виконано, як годиться, і через два дні підстароста постав перед гетьманом, який наказав стратити його, а тіло на знак презирства закопати далеко за обозом. Втім, якщо це було саме так, то як пояснити наполегливі вимоги гетьмана до Речі Посполитої про видачу йому того ж Чаплинського, які він висував упродовж усього подальшого року? Не тільки письмово, але і особисто просив Хмельницький про це Кисіля як комісара Речі Посполитої; звичайно, Кисіль заперечував би, якби Чаплинський вже був страчений» [6]. Тому є наступні підтвердження: 14 серпня 1649 р. – лист Б. Хмельницького до короля з вимогою покарати смертю Д. Чаплинського; 10 березня 1650 р. – інструкція послам до Яна ІІ Казимира домагатися покарання Д. Чаплинського; 21 липня 1650 р. – гетьман прийняв посланця М. Потоцького Колонтая і висловив невдоволення відмовою польського уряду видати Д. Чаплинського [11].
До гетьманської оселі Мотрона (тепер уже Чаплинська) повертається на початку літа 1648 р., після блискучої перемоги Богдана, здобутої під Корсунем [13, с. 384]. Вважається, що вперше Богдан обвінчався з Мотроною в липні 1648 р. в Чигирині, а вдруге – у лютому 1649 р. в Києві [2]. У Літописі Самовидця згадується: «що гетьман Хмельницький повернувся на зиму на Україну до Чигирина і там дружину собі здобув куму Чаплинську, яка мала чоловіка живого» [9, с. 54]. Київський митрополит Сильвестр Косов, побоюючись за свою репутацію, відмовився надати дозвіл на формальне розірвання шлюбу та її повторне одруження з гетьманом. Б.Хмельницький звернувся до Єрусалимського патріарха Паїсія, який остаточно затвердив одруження, повторивши обряд шлюбу [2]. 27 грудня 1648 р. Паїсій обвінчав Хмельницького з Мотроною Чаплинською, відсутньою у цей час у Києві [10] (наречена в цей час перебувала в Чигирині [13, с. 385]). На цю знаменну подію прибули тоді до Києва посли з Москви, із Трансільванії, від султана, з Мультан (Молдови – прим. авт.), з Волощини. За іншими даними, 28 грудня 1648 р. гетьман Б. Хмельницький у Переяславі узяв шлюб з Чаплинською, після того, як повернувся з-під Замостя.
Відчути вповні щастя подружнього життя Богданові не випало – Україна була охоплена полум’ям жорстокої війни [2]. Ім’я «Олени Прекрасної» повертається до усіх на уста якраз у переддень битви під Берестечком [13, с. 385] (18(28).06.–30.06(10.07).1651).
Й.Ролле зробив досить правдоподібну поправку, що гетьман під час походу послав по гроші для татар, і при тім викрилася недостача їх, і з того пішла історія [4, посилання на с. 255].
М.Грушевський указує, що Хмельницький перед битвою під Берестечком отримав відомості від Тимоша про нестачу коштів у козацькій скарбниці, доручив йому розслідування цієї справи.
Найбільш детально оповідає цю «смішну історію», як він висловлюється – польський мемуарист Станіслав Освєнцім, чувши її так як розповідав її король Ян II Казимир при вечері. Жінка Хмельницького залюбилася в якімсь «дзеґармистрі» (годинникаря – від слова «дзиґлер» – годинник з боєм), котрий був у нього наглядачем його двору («гофмістром»), і завела з ним інтригу. Довго це тривало між ними в секреті, а виявилося, коли Хмельницький, беручи гроші на плату татарам зі своєї скарбниці, не дорахувався одного барилка з червоними золотими. Спочатку подумав на сина, – що може той, ідучи в похід на Литву, взяв із собою ті гроші, і запитав його своїм листом. Коли син відповів, що тих грошей не брав ані не знав, – звелів узяти на муки того свого управителя, і той не тільки зізнався в цій крадіжці, але й розповів про свою інтригу з Хмельницькою та її участь в затаєнню тих грошей. Розгніваний гетьман велів їх обох, розібравши голо, зв’язати разом, так як бували, і повісити [4, с. 254].
Черкаський козак Мартин розповідав: «Тимошко велів її спочатку вогнем мордувати – доки не добув закопаних барил з грошима» [4, с. 255]. Польський хроніст Єрлич у своїх записках коротко записує, що під час походу під Берестечко гетьман велів своїм листом, писаним до сина Тимоша, повісити свою жінку разом з іншими шістьма особами [4, с. 255].
У днях вичікування під Зборовом гетьманові довелось пережити тяжку особисту трагедію: 10 (20) травня 1651 р. принесено йому недобру вість про його жінку [4, с. 254]. Б.Хмельницький довідався про страту дружини Мотрони [11]. Що з нею сталось, не оповідає – каже тільки, що гетьман був дуже зажурений [4, с. 254].
Прямих доказів про зраду Мотрони немає. Можливо, звинувачення їй були сфабриковані старшинською опозицією, особисто Тимошем, який не любив мачуху (а можливо, як раз навпаки – сильно кохав). Відомість ця, очевидно, глибоко схвилювала гетьмана і привела його до крайнього нервового роздратування, яке не обмежилося тільки рефлексіями про цю родинну подію, а виявилося в трактуванні різних справ у той момент. [4, с. 255]. Звістка про смерть Мотрони завдала сильного душевного удару для Хмельницького, і напевно, була однією з причин поразок козаків під Берестечком [4].
А в цей час українське військо, очолене наказним гетьманом Іваном Богуном, оточене ворогом, героїчно відбивало атаки польського війська. 30.06(10.07).1651 українці прорвалися з оточення. Наслідком битви стало підписання тяжкого для українців Білоцерківського мирного договору 1651 р.
Прикро усвідомлювати, що Б. Хмельницький, всупереч своєму вислову, наведеному в епіграфі, сам привів у своє найближче оточення людину сіру і нікчемну – Гелену Чаплинську, що коштувало не тільки втрати душевної рівноваги самому гетьманові, але і тимчасово позбавило українське військо стратегічної ініціативи, стало однією з причин поразки під Берестечком і загибелі, за різними даними, від 4–8 тисяч [5. с. 235] до 30 [12, с. 211] – 40 тисяч козаків. Але, разом з тим, ця обставина промовисто підкреслює, що Богдан Хмельницький був жвавою людиною, не позбавленою бурхливих пристрастей, з яскравими психоемоційними відчуттями. А, можливо, сама Гелена стала жертвою страшних інтриг, які вирували в оточенні гетьмана.
Література:
1. Атлас. Історія України 8 клас. Державне науково-виробниче підприємство «Картографія», 2013, 24 с.
2. Богданова родина [Електронний ресурс] : [Веб-сайт]. – Режим доступу: https://www.e-reading.club/chapter.php/1022508/5/Kolyada_-_Bogdan_Hmelnickiy.html (дата звернення 03.01.2019) – Назва з екрана.
3. Величко С. В. Летопись. Т. 1. / Пер. с книжного украинского языка, вст. статья, комент. В. О. Шевчука; Отв. ред. О. В. Мишанич. – К.: Днипро, 1991. – 371 с.
4. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т. IX-1. Роки 1650–1654. – К.: Наукова думка, 1996. – 875 с.
5. Енциклопедія історії України: Т. 1: А–В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2003. – 688 с.: іл.
6. Иосиф Ролле, под псевдонимом доктор Антоний, очерк в журнале «Киевская старина», 1894 г.
7. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях главнейших её деятелей. – М.: Эсмо, 2007. – Глава 5. Малороссийский гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий.
8. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. – К., 2008. – 451 с.
9. Летопись Самовидца, издание подготовил Я. И. Дзыра. – К.: Научная мысль, 1971. – 208 с.
10. Петровский М. Зарисовки истории Украины XVII – начала XVIII ст. Исследования Летописи Самовидца), – Х., 1930.
11. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: Хроніка життя та діяльності. – К.: Наукова думка, 1994. – 262 с.
12. Типовий польський путівник Ронковський Гжегож, «Волинь. Путівник по Західній Україні, ч.1» («Wołyń. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. Część 1») – 2005.
13. Україна: хронологія розвитку. – Т. 4. – К.: Кріон, 2009. – 864 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
