Сучасний етап розвитку світової цивілізації характеризується системними трансформаційними змінами, оскільки він обумовлений епохою глобалізації. Сьогодні наука криміналістика посідає особливе чільне місце в пізнанні юридично значимих фактів, подій і явищ сучасного світу [10, с. 48–50].
Криміналістика як наука має багатовікову історію становлення. Це, передусім, історія формування сфери практичної діяльності з розкриття злочинів і розвитку її теоретичних засад, що суттєво вплинули на сучасний стан науки. Необхідність історіографії криміналістики, як і будь-якої іншої галузі знань, постає лише тоді, коли вже накопичено й узагальнено значний обсяг конкретних історико-практичних матеріалів і фактів, оскільки наукова історіографія є не передумовою вивчення історії, а результатом старанного, усебічного та глибокого її опанування [1, c. 62].
Нині неможливо уявити ефективну стратегію, організацію і тактику запобігання, протидії, розслідування злочинів, пізнання та доказування фактів без використання криміналістичних знань, навиків і вмінь. Протягом багатьох років дослідженню криміналістики приділяли увагу такі провідні вчені: Р. С. Бєлкін, В. І. Бояров, В. К. Весельський, В. Г. Гончаренко, Г. Гросс, В. О. Коновалова, В. П. Колмаков, І. І. Котюк, Г. А. Матусовський, М. В. Салтевський, М. Я. Сегай, В. В. Тіщенко, В. Ю. Шепітько та інші. Історія розвитку української, європейської і світової криміналістики свідчить, що тут ще є багато таємного, нового, невідомого й недослідженого. Саме тому у даній статті піде мова про роль у ній її фундаторів Ганса Гросса та Степана Гика.
Гросс, Ганс - реакційний австрійський юрист, криміналіст. У 1893 році правознавець видав посібник для судових слідчих, в якому узагальнив свій багатий досвід повсякденних спостережень в галузі криміналістики. Основна наукова праця Ганса Гросса «Керівництво для судових слідчих як система криміналістики», де автор визначив предмет криміналістики так: криміналістика по суті починається там… де встановлюють… як саме вчинено злочин. Як досліджувати способи вчинення злочинів і розкривати ці злочини, які бувають мотиви вчинення злочину, з якою метою — про все це не розповідає ні кримінальне право, ні процес. Усе це становить предмет криміналістики і особливої її частини: кримінальної психології [3, с. 7]. Фактично в цій праці були систематизовані накопичені на той час у світі знання про засоби пізнання, доказування, розслідування, які використовуються в правосудді і судочинстві. Практично це перша наукова праця у світовій юриспруденції, в якій були системно узагальнені засоби і методи пізнання, доказування, розслідування, які використовувались на той час у сфері кримінального провадження
З 1873 р Гросс почав регулярно публікувати свої статті в різних юридичних виданнях. Так, в цього ж року він опублікував статтю під назвою «Проект розвитку права», в 1874 р - «Грошовий штраф в проекті нового кримінального закону», в 1877 р - «До вступного закону після пропозицій Комітету від 11 вересня 1877 г.», в 1880 р - «Про прийняття основ, які виключають наявність злого наміру і кримінальну відповідальність, до кримінального закону» і т. д. [6, с. 119-120].
Г. Гросс узагальнив і систематизував наявні на той період часу наукові знання і практичний досвід розкриття і розслідування злочинів. Він розумів, що технологічний і науковий прогрес відкривають нові можливості для виявлення і збереження слідів злочину, встановлення та доведення винності у вчиненні злочину. Успішність використання при розкритті злочинів так званого «природничо-наукового методу» зміцнила Гросса на думці, що центральне положення серед методів розкриття злочинів повинні займати речові, а не особистісні докази. Надаючи виключно важливе значення «Реальностям кримінального права», збиранню речових доказів до слухання справи в суді. Г. Гросс зазначав: «...відтепер центр тяжіння процесу повинен бути перенесений з судового розгляду на період попереднього слідства»[ 9, с. 17].
І попереднє слідство зобов'язане не тільки знайти, але і використовувати всі дані - ось чому особливо важлива діяльність судового слідчого та його професійна підготовка, і як тільки криміналістика досягне своєї найвищої сходинки розвитку, то і судовий слідчий і його праця отримають головне значення у всьому процесі »[ 6, с. 12].
У 1900 р Гросс повідомляв в «Архіві до кримінальної антропології і криміналістики», що є переклади його книг на російську, французьку, іспанську та датський мови, а також підготовлені переклади на італійську, сербський, угорський і японський [8, с. 176].
Після смерті Гросса його «Керівництво» піддавалося подальшій переробці, зокрема, Хеплером, Беллавічем, Грассбергера, Геердсом, Зеєліг і іншими. За наявними даними, Гросс став використовувати слово «криміналістика» як назва особливої наукової дисципліни, яка займається розкриттям злочинів на науковій основі. Г. Гросс уперше об’єднав в єдине ціле всі відомі на той час науково-технічні прийоми розслідування злочинів і наукові засади тактики проведення слідчих дій [5, с. 6].
Перша друкована праця С. Гика «Кодекс кримінального поступування» була видана українською мовою в Перемишлі в 1941 році. Книга була кишенькового формату, в її додатках було вміщено 35 зразків судових документів. По суті, цей універсальний інструмент був завжди під рукою і слугував для захисту прав кожного українця [7, с. 215-219].
Найвідомішою книгою С. Гика є «Криміналістика», що вийшла друком у Реґенсбургу в 1948 році і була перевидана в Лондоні в 1964 році. Перше видання книги з 11 розділів і мало 221 сторінку. Вказана книга є першим українським підручником з криміналістики, але ця праця стала відомою в Україні лише через півстоліття [2, с. 564 ].
Перша наукова праця С. Гика «Свідок, його зізнання, права та обов’язки в карному праві» була завершена в червні 1946 року і дозволила авторові здобути звання доктора кримінального права. Друга наукова праця С. Гика «Вина та її докази в кримінальному праві». Заключна робота С. Гика стосувалася криміналістичної психології і називалася «Рівень злочинности переміщених осіб в 1944-1949 роках»[ 4, с. 332].
Ганс Гросс і Степан Гик — автори перших у світі англомовних і україномовних підручників «Криміналістика». Разом з тим, заслуги їх для розвитку криміналістики і кримінально-правової науки в широкому сенсі важко переоцінити. Вони не тільки узагальнили в рамках криміналістики розрізнене наукове знання про розкриття і розслідування злочинів, а й впровадили його в практику органів поліції, жандармерії і юстиції, домоглися розвитку криміналістики як університетського навчального предмета.
Література
1. Иванов С. В. Методологические проблемы исторического познания / С. В. Иванов, А. М. Коршунов, Ю. В. Петров. – М. : Высшая шк., 1981. – 298 с.
2. Гончаренко В. Г. Право і криміналістика / В. Г. Гончаренко // Криміналістика. Вибране. – К. : 2011. – 791 с.
3. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики / Г. ГросС. — Новое изд. перепеч. с изд. 1908 г. — М.: ЛексЭст, 2002. —167 с.
4. Котюк І. І. Теорія судового пізнання : монографія / І. І. Котюк. – К. : Київський університет, 2006. – 435 с.
5. Криминалистика: учебник для студентов / Под ред. А.Ф. Волынского, В.П. Лаврова. 2-е изд., перераб. и доп. М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2009., 360 с.
6. Нежурбіда С. Ганс Гросс: людина, вчений, вчитель // Вісник Академії прокуратури України. 2006. № 3., 220 с.
7. Сокол В.Ю. Современные подходы к определению предмета криминалистики // Общество и право. 2009. № 2 (24). С. 215-219
8. Торвальд Ю. Криминалистика сегодня. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996., 377 с.
9. Шавер Б.М., Винберг А.И. Криминалистика. М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1940., 179 с.
10. Шепітько В. Ю. Тенденції криміналістики в умовах глобалізації сучасного світу /В. Ю. Шепітько // Актуальні питання теорії і практики криміналістичної науки : матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конференції (Київ, 23 січня 2015 р.) – К. : Гельветика, 2015. – С. 48–50
|