Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією від 28 червня 2012 року оголосила 20 березня, день весняного рівнодення, Міжнародним днем щастя, закликавши уряди всіх держав для визначення міри добробуту громадян брати до уваги таке поняття, як рівень щастя, що включає 6 показників: рівень доходів, тривалість життя, соціальна підтримка, свобода, ставлення до корупції та щедрість. Цей перелік можна доповнити такою категорією як достатнє житло, бо забезпечення достатнім житлом повсюдно розглядається як одна з основних потреб людини.
Право на житло визнано міжнародними документами з прав людини. Міжнародний білль про права людини, містить значний перелік прав і основних свобод людини, які підлягають захисту, зокрема і право на житло; він складається з трьох основних документів: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966 рік); Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (1966 рік).
Так, ст. 25 Загальної декларації прав людини визначає право на житло як частину права на достатній життєвий рівень, де закріплено:
«Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини»[1].
Право людини на житло як самостійне право отримало закріплення у Зауваженні загального порядку № 4 від 1991 р. «Про достатнє житло» прийняте Комітетом ООН з економічних, соціальних, культурних прав. Такі Зауваження загального порядку забезпечують авторитетне тлумачення права на житло у правовому відношенні відповідно до норм міжнародного права.
За оцінками ООН у світі є більш ніж 100 млн. безпритульних і більше 1 млрд. людей, що мають недостатні умови проживання. Саме це стало підставою розробки концепції достатнього житла на міжнародному рівні. Право на достатнє житло - це не лише притулок або дах над головою, - це право проживати у безпеці, мирі і злагоді; це право, яке перетинається з іншими правами, закріпленими у Міжнародному пакті - економічними, соціальними, культурними, які реалізують принцип взаємної доповнюваності прав людини. Тому право на житло вважається невід’ємною частиною економічних, соціальних, культурних прав людини.
Слід підкреслити, що більшість міжнародних документів, що визнають право на достатнє житло, формулюють його як право кожної людини. Такий підхід є досить важливим, оскільки іноді вважається, що право на достатнє житло повинне забезпечуватися в контексті обумовлених груп (надаючи тим самим таким групам додатковий правовий захист), врешті, право на достатнє житло є правом кожної дитини, кожної жінки чи кожного чоловіка, де б вони не жили[2].
Крім того, міжнародна концепція достатнього житла дозволяє підкреслити ряд елементів, які розкривають його значення. По-перше, правове забезпечення права на житло. Право на житло може мати різні форми, включаючи оренду (державна і приватна) житла, кооперативне житло, приватне житло, житло, що надається у надзвичайних ситуаціях, соціально незахищеним верствам населення. Незалежно від форми реалізації права на житло, всі особи повинні користуватися визначеним ступенем забезпеченості права на житло, що гарантує правовий захист від примусового виселення, переслідування або інших утисків. Тож, держави-учасниці Міжнародного пакту зобов’язалися прийняти невідкладні заходи, спрямовані на правове забезпечення права на житло тих осіб, які позбавлені такого захисту, проводячи консультації із зацікавленими особами і групами.
По-друге, наявність послуг, матеріалів і інфраструктури. Житло придатне для проживання сприяє реалізації певних можливостей, які мають значення для здоров’я, безпеки, комфорту і харчування. Всі, хто отримав можливість користуватися житлом повинні мати постійний доступ до систем водопостачання, достатні санітарні і гігієнічні умови, можливість зберігати продукти харчування, утилізувати відходи, звернутися до надзвичайних служб[2].
По-третє, доступність з точки зору витрат. Щоб фінансові витрати, пов’язані з житлом, були сумірні з доходами. Держави-учасниці Міжнародного пакту зобов’язалися встановити субсидії на житло для тих, хто не має достатньо коштів на його утримання. Також, почати реалізувати різні форми і рівні фінансування житлового будівництва, які спрямовані на реалізацію програм пов’язаних із достатнім житлом.
По-четверте, придатність для проживання. Достатнє житло повинно бути придатним для проживання і захищати мешканців від холоду, вогкості або інших загроз для здоров’я, небезпек і хвороби. Крім того, важливим фактором є фізична безпека мешканців. Міжнародний комітет рекомендує державам-учасницям застосовувати медико-санітарні принципи житлового будівництва.
По-п’яте, достатнє житло повинно відповідати екологічним нормам і бути екологічно безпечним для життя людини.
По-шосте, доступність з точки зору можливості отримати житло соціально незахищеним верствам населення. Потреби у доступному житлі для людей похилого віку, з обмеженими можливостями, невиліковно хворих, інфікованих ВІЧ, психічнохворих повинні забезпечуватись окремим житловим фондом у першочерговому порядку.
Важливою характеристикою житла є його місцезнаходження - необхідність будувати поряд із закладами медичного обслуговування, школами та іншими соціальними установами. Найбільш значущим це положення є для великих міст, де часові і фінансові витрати, пов’язані з проїздом до місця роботи і поверненням додому можуть бути надмірними для бюджету малозабезпечених сімей. Також, житло не слід будувати у забруднених районах або безпосередній близькості до джерела забруднення, які порушують право мешканців на здоров’я.
Більшість пов’язаних із правом на житло питань, яким притаманна технічна спрямованість, контролюються Центром Організації Об’єднаних Націй з населених пунктів (Хабітат). Хабітат розробив комплекс ключових показників, покликаних висвітлити основні елементи функціонування житлового сектора в усіх країнах. Ці показники визначають наявність системи основних послуг як основоположного компонента адекватного житлового сектора. До інших відповідних факторів належать вартість, кількість, якість, попит і пропозиція. Раз на два роки уряди повинні надавати для розгляду Комісією з населених пунктів доповіді, підготовлені на основі цих показників.
Необхідно зазначити, що 25 вересня 2015 року 193 держави-члени Організації Об’єднаних Націй на Саміті зі сталого розвитку в Нью-Йорку схвалили Цілі Сталого Розвитку до 2030 року (ЦСР). Лідери усіх країн висловили підтримку переходу на засади сталого розвитку та визначають власний шлях досягнення ЦСР, які встановлюють конкретні завдання до 2030 року у всіх сферах [3].
Уряд за широкої участі громадськості й іноземних партнерів підготував Національну доповідь «Цілі Сталого Розвитку: Україна», у якій глобальні цілі та завдання було адаптовано відповідно до умов і потреб України [3].
Одним із завдань цієї концепції є необхідність забезпечення доступності житла. Серед основних кроків уряду України у цьому напрямку було названо: ініціативи місцевої влади в окремих містах у разі створення ОСББ на проведення капітального ремонту виділення до 70% коштів. Призначення субсидії на оплату комунальних послуг, що стало започаткуванням ситуації, коли власникам квартир держава доплачує за їх експлуатацію.
Основною проблемою залишається те, що попри загострення проблеми зі зношеністю та руйнуванням житлового фонду, відсутністю коштів у мешканців-власників і держави на капітальний ремонт, модернізацію й реконструкцію будинків, пошук стратегічних рішень не ведеться. Такі рішення вимагають переглянути ціноутворення у будівництві, механізми кредитування, змінити відносини власності на житло, розвивати соціальне житло, реформувати оподаткування житлової нерухомості.
Крім того, вітчизняна практика не вирішує проблему комплексної житлової забудови з урахуванням потреби розвитку комунальної інфраструктури та об’єктів соціальної сфери. Питання енергоефективності у державних стратегічних документах намагаються вирішити у відриві від технічного стану будівель, проблем економіки будівництва і вартості фінансових ресурсів [3].
Так, за статистичними даними, понад 2,6 млн. українських сімей (у тому числі сім’ї, що мають право на першочергове одержання квартир) тривалий час перебувають на обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов. Ця ситуація значно погіршилась після політичних подій 2014 року, що спричинили зростання внутрішньої міграції. Так, станом на початок березня 2017 р., за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних і Київської міської державних адміністрацій, узято на облік 1 622 835 переселенців або 1 307 142 сім’ї з Донбасу та Криму [4]. Це означає, що така сама кількість людей шукає нове житло, але далеко не всі його знаходять.
Таким чином, право на достатнє житло є правом, яке може зробити людину щасливою, є однією з мір добробуту громадян. Право на достатнє житло передбачає: безпечність (фізичну і екологічну), доступність (з боку фінансових витрат і для соціально незахищених верств населення), захищеність (від небезпек і хвороби та від незаконного виселення) закріплюється і охороняється міжнародними документами, нормами українського законодавства. Але слід констатувати, що це право людини, яке реалізувати практично є дуже складно, тому важливим підґрунтям є формування державної політики спрямованої на створення достатнього рівня економічних, соціальних, культурних умов для реалізації такого права.
Література:
1. Загальна декларація прав людини / ООН; Декларація. Міжнародний документ 995_015 від 10.12.1948. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015
2. Права людини на достатнє житло. Виклад фактів / Харківська правозахисна група; Харків, 2004. 48 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу http://khpg.org/index.php?id=1145277493
3. Аналіз державних стратегічних документів України щодо врахування адаптованих для України Цілей Сталого Розвитку до 2030 року: Аналітична доповідь. К.: Інститут суспільноекономічних досліджень, 2017. 84 с. http://iser.org.ua/uploads/files/ISED_Report-UKR_Web_Final.pdf
4. Внутрішньо переміщені особи // Офіц. вебсайт Міністерства соціальної політики України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.msp.gov.ua/news/12645.html.
5. Данилова І. Реалізація житлових прав вимушених переселенців в Україні // Підприємництво, господарство і право. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2017/3/4.pdf
6. Концепція державної житлової політики ВРУ; Концепція від 30.06.1995 № 254к/95-ВР. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/95-%D0%B2%D1%80
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
