Заповідачу гарантовано різні за своєю сутністю майнові та немайнові права. Зокрема дана особа може в своєму заповіті встановити заповідальний відказ. Яка юридична природа властива цивільно-правовим відносинам, виникаючим з такого спеціального розпорядження?
Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права охоплює величезну кількість дискусійних питань. Зокрема нині в юридичній літературі присутні кілька протилежних за своєю сутністю підходів про чітке з’ясування юридичної природи правових відносин, виникаючих із заповідального відказу. Ознайомимося з непростим змістом вказаних концепцій.
На переконання Ю. Толстого, цивільно-правові відносини, які випливають із заповідального відказу, за своєю суттю є універсальним правонаступництвом. Доцільність вказаного підходу згаданий дослідник намагається обґрунтувати за допомогою таких суджень.
Інколи зобов’язання підлягають виконанню за допомогою відповідних благ. Зокрема в окремих випадках за борги померлого доводиться розраховуватися за рахунок майна відказоодержувача [1, с. 5].
Окрім Ю. Толстого, концепцію про те, що заповідальний відказ породжує універсальне правонаступництво, в своїх наукових працях поділяють інші вчені. Такими дослідниками, наприклад, є: В. Серебровський [2, с. 13] й т. д.
Одначе далеко не всі науковці погоджуються з вищевказаною точкою зору. Зокрема М. Телюкіна вказує, що цивільно-правові відносини, які випливають із заповідального відказу, за своєю суттю є сінгулярним правонаступництвом. Доцільність наведеного підходу згаданий дослідник норовиться обґрунтувати завдяки таким судженням.
У вищеописаній ситуації мова йде не про універсальне правонаступництво, а про обмеження на підставі закону прав, які гарантовані відказодержувачеві, Така думка пояснюється тим, що обов’язок щодо сплати боргів спадкодавця покладено на відповідну особу - на спадкоємця, а не на відказоодержувача. Останній в свою чергу жодних обов’язків не виконує. Отже, звідси випливає, що дане правонаступництво є сінгулярним [3, с. 9].
Окрім М. Телюкіної, концепцію про те, що заповідальний відказ породжує сінгулярне правонаступництво, в своїх наукових працях поділяють інші вчені. До когорти таких дослідників, наприклад, належать: В. Васильченко [4, с. 323], В. Дроніков [5, с. 88], Ю. Заіка [6, с. 131], К. Флейшиць [7, с. 91] й т. д.
Одначе й вказану точку зору піддають нищівній критиці інші дослідники. Зокрема Б. Черепахін наголошує на тому що, у цивільно-правових відносинах, які виникають із заповідального відказу, відсутнє правонаступництво, як таке. Доцільність вказаного підходу згаданий дослідник намагається обґрунтувати за допомогою таких суджень.
Після прийняття спадщини за заповітом спадкоємцем, на якого покладено заповідальний відказ, відказоотримувач, набуває право вимагати виконання даного зобов’язання відповідними особами, що є спадкоємцями за заповітом. В таких випадках між спадкоємцем (заповідачем) і спадкоємцем не виникають відносини з правонаступництва, бо обов’язок з виконання відказу з’являється в спадкоємця за заповітом вперше, а не переходить до нього від спадкодавця. Такі відносини також не виникають між спадкодавцем та відказоотримувачем, що набуває обов’язкову вимогу до спадкоємця, на якого покладено обов’язок з виконання заповідального відказу [8, с. 427].
Крім Б. Черепахіна, концепцію про те, що заповідальний відказ не породжує жодне правонаступництво, в своїх наукових працях погоджуються інші вчені. Такими дослідниками, наприклад, є: М. Амбраменков і П. Чугунов [9, с. 166], Р. Мусаєв [10, с. 250], О. Ломидзе [11, с. 250], В. Синайський [12, с. 610] і т. д.
На наше переконання, варто погодитися з тими науковцями, які вважають, що відносини, які випливають із заповідального відказу, не можна розглядати, як спадкове наступництво. Дану точку зору ми спробуємо обґрунтувати, скориставшись такими доводами.
По-перше, участь у цивільних відносинах, які виникають зі спадкування, мають право взяти заповідач й спадкоємець або спадкодавець й спадкоємець, а участь у цивільних відносинах, які виникають із заповідального відказу – відказоодержувач та спадкоємець.
По-друге, вигода, яка є предметом спадкування надається окремим особам виключно у власність, а вигода, яка утворює предмет заповідального відказу, надається окремим особам не тільки у власність, а також в інші речові права, наприклад, в право тимчасового користування.
По-третє, спадкування опосередковує собою перехід речей та інших благ, які належить до юридичного складу спадкової маси, а заповідальний відказ – перехід речей та інших благ, незалежно від того, належать чи не належать вони до юридичного складу спадкової маси.
ЛІТЕРАТУРА
1. Комментарий к гражданскому кодексу Российской Федерации: (Постатейный): Часть 3 / А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой, И. В. Елисеев; Под общей ред. А. П. Сергеева. - М.: Проспект, 2002. – 304 с.
2. Серебровский В. И. Основные понятия советского наследственного права // Советское государство и право. – М., 1946. - № 7. – с. 11-21.
3. Телюкина М. В. Комментарий к разделу 5 Гражданского кодекса РФ // Законодательство и экономика. – 2002. - № 6. – с. 9.
4. Васильченко В. В. Сутність та характер сингулярного наступництва за заповідальними відказами // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. - 2004. - № 1. - С. 321-324.
5. Дроников В. К. Наследственное право Украинской ССР. – К., Вища шк., 1974. – 160 с.
6. Заіка Ю. О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток: Монографія, 2-ге вид. – К.: КНТ, 2007. – 288 с.
7. Флейшиц Е. А. Завещание и легат в советском гражданском праве // Учен. записки Всесоюзного института юридических наук Министерства юстиции СССР. – 1946. – Вып. IV. - С. 84-96.
8. Черепахин Б. Б. Труды по гражданскому праву. М.: Статут, 2001. – 479 с.
9. Наследственное право: Учебник для магистров / Абраменков М. С., Чугунов П. В. / Отв. Ред. В. А. Белов. - М.: Юрайт, 2013. – 423 с.
10. Ломидзе О. Г. Правонаделение в гражданском законодательстве России. Санкт-Петербург: Юридический центр «Пресс», 2003. – 535 с.
11. Мусаев Р. М. Особенности гражданско-правовых отношений, возникающих из завещательного отказа // Гражданское право. – 2007. - № 1. – С. 19-20.
12. Синайский В. И. Русское гражданское право. М.: Статут, 2002, - 638 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
