Практичний посібник «Керівництво для судових слідчих, як система криміналістики» професора празького університету, колишнього австрійського слідчого судді Ганса Гроса, вийшов друком у 1908 році у Санкт-Петербурзі [1], це було друге видання російського перекладу «керівництва», що являло собою переклад з 4-го доповненого німецького видання.
У передмові до цього «керівництва», перекладачі видання Л. Дудкін і Б. Міллер, зазначили, що книга є керівництвом не формального характеру, а по суті «діяльності судового слідчого».
Вказуючи на важливість поєднання «діяльності» слідчого з «мисленням» Ганс Грос писав, що дослідити «докази» і зробити з них висновок, по суті значить: «про минуле зробити висновок за наслідками і навпаки – про наслідки зробити висновок за минулим [1, с. 10]. На його думку, діяльність слідчого по розслідуванню злочинів «не є мистецтвом, а є майстерною діяльністю, що складається з низки окремих дій або прийомів, які потрібно знати, а для цього попередньо вивчити...» [1, с 13].
В аналізованому «керівництві» Гансом Гросом детально теоретично розроблений «Метод визначення моменту твердого переконання про обставини справи». Зокрема, автор зазначає, що для судового слідчого «найважливішим, є перш за все, знайти такий вірний момент, коли він може скласти про справу тверде переконання. Від цієї, у найвищій ступені важливої обставини, у більш серйозних справах, майже завжди і залежить успіх справи. Якщо слідчий складає собі переконання передчасно, то він впадає в упередження, якого й дотримується з більшою чи меншою завзятістю, поки в кінець воно стає неможливим, і коли вже упущений найдорогоцінніший час, так що сліди злочину зникли, і знову розшукати їх немає можливості. Якщо ж судовий слідчий пропускає цей момент формування правильного погляду на справу, то попереднє слідство ведеться без плану, на дотик, шляхом нерішучих спроб і безцільних пошуків. Коли саме наступає цей важливий момент, встановити наперед неможливо, ні взагалі, ні в кожному конкретному випадку, однак можна сказати так, що судовий слідчий завжди вловить такий момент, якщо тільки він розпочинає слідство з вірними непорушними принципами і якщо він постійно бере до уваги, що «переконання у справі» не можу з’явитися в готовому вигляді, і що він повинен дійти до цього переконання, крок за кроком, на ґрунті, який він сам готує шляхом обережних і ґрунтовних окремих «переконань» з приводу фактів і епізодів справи [1, с 18].
Під час безпосередньої реалізації «Методу визначення моменту твердого переконання про обставини справи», Ганс Грос пропонує дотримуватися таких основних правил:
1. Не слід складати певної думки про подію на самому початку слідства (повідомлення поліції, заяви приватних осіб повинні мати для слідчого значення лише встановлення відомого факту, у вигляді «говорять, що там вчинений такий-то злочин») [1, с 18].
2. Потрібно отримувати рівномірні подальші повідомлення (про винного у вчиненні злочину, про шкоду спричинену злочином, про його мотиви і т. ін., які повинні мати лише таке значення «за слухами, це – так») [1, с 18].
3. По мірі просування справи вперед, утворюються і формуються певні погляди і думки у слідчого (показання якого свідка заслуговують на довіру, уявлення про те як підозрюваний проник на місце події, які у нього були знаряддя, коли саме вчинено діяння) [1, с 18].
4. Коли відомі погляди на окремі моменти злочину – є можливим встановити між ними зв’язок, хоча б у самих загальних рисах (при цьому робиться висновок – «у тому вигляді як уявлялася подія, вона напевно відбулася не так, а їй майстерним чином було надано інший вигляд», або «складається позитивне переконання, що в даному випадку вчинений той або інший злочин») [1, с 18].
Завершуючи свої погляди на запропонований метод, Ганс Грос радить слідчому: «Для уникнення ... ускладнень є лише один засіб: ніколи не захоплюватися однією упередженою ідеєю. Якщо твердо дотримуватися цього, досить важливого, основного правила і при цьому не розкидатися в різні сторони, то звідси витікає нове правило: мати в своєму розпорядженні людей, які готові були б допомогти, добре знати їх здібності і якості, і вміти ними користуватися» [1, с. 21]. Слідчому дається порада, з метою успішної реалізації запропонованого метода, підбирати собі «помічників», основними вимогами до яких повинні бути: готовність допомогти у розслідуванні злочину, достатні здібності і певні якості, а завданням слідчого є керування такими людьми, з метою досягнення цілей розслідування злочину.
Крім зазначеного «Методу визначення моменту твердого переконання про обставини справи», у своєму «керівництві» Ганс Грос описав також метод розслідування злочинів, який можна умовно назвати «Метод графічних таблиць», його алгоритм реалізації полягає в такому:
1. Скласти перелік усього що потрібно по справі (такі переліки складаються у вигляді звичайних списків або довідкових листків, коли одна особа обвинувачується у декількох злочинах, або у справі є декілька обвинувачених). Мета складання переліку двояка: «полегшити роботу тому, хто продовжить слідство після судового слідчого, і потім надати йому можливість самому здійснити огляд усієї слідчої справи, в розумінні перевірки її повноти, і тим самим дати вказівку на недороблене» [1, с 73].
2. Виконання запланованих пунктів повинно здійснюватися «крок за кроком».
3. Для найважливіших моментів слідства, слід передбачити окремі графи, що відповідають на запитання: хто?, що?, де?, якими засобами?, яким чином? і коли?.
4. По кожній справі слід узагальнити: «імена співучасників», «докази за і проти підозрюваних», точний виклад у кожному випадку «ознак злочину та найважливіших обставин». Зазначені листки повинні складатися акуратно, щоб одним поглядом переконуватися, чи достатньо повно проведене слідство і чим необхідно його доповнити.
5. В окремих слідчих провадженнях корисно складати особливі таблиці, в яких результати слідства зображуються графічно, так щоб важливі моменти можна було побачити одним поглядом. Тому, на його думку, доцільно:
а) для складання такої таблиці виокремити зі справи і показати графічно лише важливе і суттєве, залишаючи в стороні усе несуттєве і побічне;
б) корисними такі таблиці є тоді, коли справа йде про пересування особи або предмета, коли обвинувачений вчинив злочини в різних місцях, або мав зустрічі з різними особами, коли предмет переходив з рук у руки, коли декільком потерпілим у великій бійці було спричинено послідовно багато пошкоджень, коли сукупність доказів зібраних проти обвинуваченого складається з багатьох моментів, кожен з яких сам по собі є несуттєвим, і які завдяки їх послідовності отримують значення [1, с 73-74].
Підсумовуючи, зазначимо, що розробляючи теоретичні основи розслідування злочинів, і зокрема методів розв’язання задач такого розслідування, Ганс Грос виходив з таких положень: розслідування злочинів є певним видом людської діяльності; здійснювана слідчим діяльність безпосередньо пов’язана з певним видом «мислення», яке дозволяє про минуле робити висновок за слідами і навпаки, про сліди робити висновок за минулою подією; діяльність з розслідування злочинів є «майстерною діяльністю», яка складається з «дій» та «прийомів»; слідчий повинен «неупереджено ставитися до інформації», яку отримує в ході розслідування злочину; на початку справи не можна робити поспішних висновків, погляди слідчого на подію формуються по мірі просування розслідування у справі; до реалізації методу розслідування злочину слідчий повинен залучати інших учасників, враховуючи їх «здібності і якості» і вміючи керувати такими «помічниками»; в основі методів розслідування злочинів лежить покрокове виконання певного запланованого алгоритму дій; алгоритми дій слідчого є продуктом його мислення, і в їх основі лежить «діяльнісний підхід», тобто вони враховують: суб’єкта діяльності (хто?), подію як наслідок діяльності (що?), знаряддя (якими засобами?), послідовність (поетапність) дій (яким чином?), час події (коли?); реалізувавши певний етап (крок) методу розслідування злочинів слідчий повинен здійснювати узагальнення отриманих результатів, найкраще в письмовому, табличному, тобто «наочному» вигляді.
Література
1. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики / перевод з 4-го изд. Санкт-Петербург: Типография М. Маркушева, 1908. 1040 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
