На сьогодні ЄС відіграє безумовно важливу роль в політичному, економічному, військовому та інших сферах життя не лише країн Європи а і всього світу. Але також важко уявити новини тижня без обговорення актуальних і нагальних проблем в ЄС та країнах Європи в цілому, а саме недостатньо точно визначені сфери і категорії йогокомпетенції, що не дає повно і якісно виконувати Європейським Союзом свої зобов’язання перед країнами, що вступили до складу даної організацію. Небажання якісно нормативно врегулювати повноваження, щоб було легше відмовлятися або закривати очі на дійсно критичні ситуації. Тому потрібно з’ясувати проблеми визначення категорій і сфер компетенції ЄС та вказати шляхи вирішення даних проблем.
Ця проблема також є досить актуальною серед науковців, адже як ми помітили цим питанням займалися багато вчених. Зокрема Ірина Грицак стверджувала що, цілі та компетенції Європейського Союзу виступають ефективними інструментами здійснення євроінтеграційної політики, а в поєднанні між собою – своєрідним “діючим тандемом. Вивчення цілей та компетенцій у їх взаємозв’язку та взаємодії на основі принципу субсидіарності і пропорційності є важливим як для розуміння суті європейського управління, так і виявлення особливостей його функціонування [5].
Також Іван Яковюк досліджував таке питання, як адаптація і гармонізація законодавства України в умовах інтеграції, що є невідємною частиною при вирішенні питання сфер і меж компетенції ЄС [7]. Також Богдан Шевчук розглядав засади функціонування Європейського Союзу, де зокрема зазначав, що визначення проблем компетенції ЄС є важливою і актуальною проблемою[6].
Отже, компетенція Європейського Союзу - це сукупність предметів ведення і повноважень, в рамках якої діє ця інтеграційна організація. Предмети ведення характеризують ті сфери суспільного життя, в яких Європейський Союз, його інститути і органи мають право застосовувати свої повноваження - видавати нормативні правові та індивідуальні акти, обов'язкові до застосування для суб'єктів права Європейського Союзу, а також формувати м'яке право Союзу шляхом видання рекомендацій, висновків і т.п.
Компетенція Європейського Союзу має три сутнісними ознаками:
1) компетенція Союзу - владна. В рамках права Європейського Союзу діють принципи верховенства і прямої дії права ЄС, воно здатне безпосередньо породжувати права і обов'язки індивідів, держав-членів, а також інших суб'єктів права ЄС;
2) компетенція Союзу - делегована. Весь обсяг повноважень Союзу був переданий йому державами-членами відповідно до установчих договорів;
3) компетенція Союзу - загальна, або універсальна. Вона поширюється практично на всі сфери суспільних відносин в рамках Європейського Союзу.
Система категорій і сфер компетенції ЄС визначена в розділі I частини першої "Принципи" ДФЕС, який отримав назву "Категорії і сфери компетенції Союзу" (ст. 2-6). У першій статті цього розділу (ст. 2) зазначено перелік категорій компетенції ЄС і визначено їх юридичні властивості. У наступних статтях вказані сфери, які підпадають під кожну з цих категорій[4].
Відповідно до ст. 2 ДФЕС компетенція ЄС підрозділяється на три основні категорії - виняткову, спільну і допоміжну.
Фіксують співвідношення повноважень між державами-членами та ЄС.
1) Виключна компетенція – означає, що у випадках, коли установчі договори надають Союзу компетенцію у визначеній сфері, тільки об'єднання можуть займатися законотворенням і ухвалювати юридично зобов'язуючі акти; держави-члени не можуть самостійно здійснювати подібні дії, окрім як у випадку, якщо вони уповноважені на це Союзом, або з метою втілення у життя актів Союзу. Рішення Суду ЄС уточнюють межі реалізації виключної компетенції.
2) Спільна компетенція Союзу з державами-членами означає, що у визначених установчими договорами сферах як ЄС, так і держави-члени можуть ухвалювати обов'язкові акти. Спільною вважається компетенція, яка не належить до сфер виключної та доповнюючої компетенції.
Держави-члени можуть реалізувати свою компетенцію доти, поки Союз не скористався своєю компетенцією. Якщо Союз вирішив зупинити використання своєї компетенції, то держави-члени можуть знову здійснювати свою компетенцію
3) Доповнююча компетенція Союзу є новою категорією, яка з'явилися в результаті підписання Лісабонських договорів. Вона надана Союзу для здійснення діяльності з підтримки, координації або доповнення діяльності держав-членів, не підмінюючи при цьому їхню компетенцію у відповідних сферах.
4) Спеціальною компетенцією Союз наділений у сфері координації економічної політики держав-членів і політику зайнятості, а також в сфері визначення та здійснення СЗППБ з поступовим формуванням спільної оборонної політики.В рамках цієї компетенції ЄС може ухвалювати тільки орієнтири.
5) Дорозуміла компетенція, тобто така, яка не є явно вираженою, але наявність якої припускається для виконання цілей установчих договорів.
Якщо виникає потреба у діях з боку Союзу для досягнення цілей ЄС, то Рада ЄС на основі одноголосного прийняття рішення за пропозицією від Комісії ЄС та після схвалення Парламентом ухвалює рішення про розширення компетенції Союзу.
6)ЄС в рамках своїх повноважень може брати на себе зобов’язання шляхом укладання угод з 3-ми країнами, міжнародними організаціями і громадянами 3-х країн.
Паралельна компетенція виникає тільки тоді, якщо є внутрішня компетенція[1].
Отже, розглянувши сфери компетенції ЄС можемо зазначити, що дійсно багато відносин на міжнародній арені неохоплені даною класифікацією. Наприклад галузь освіти або медицини, або ж проблеми військової сфери, які більше підлягають розгляду з боку НАТО Які ж є шляхи вирішення даних проблем?
По-перше, це дійсно якісне нормативне врегулювання компетенції різних органів ЄС, оскільки у зв’язку з розширенням у 2004-2007 роках зросла кількість наднаціональних інститутів Європейського Союзу. Нормативна база цієї неймовірно важливої міжнародної організації просто не встигає за розширеннями останніх хвиль та утворенням нових інститутів. Як наслідок, створюється багато новоутворень всередині ЄС, необхідність яких є доволі сумнівною, а реформування справді важливих органів гальмується або цьому не приділяється достатньо уваги. Також необхідно врегулювати і вдосконалити процес прийняття рішень в Європейському Союзі, оскільки проблема лобіювання інтересів є досить актуальною але не визнаною всередині організації[3].Лобіювання інтересів і система прийняття рішень в інститутах Євросоюзу також сильно ускладнюють процес реформування останніх і поглиблення інтеграції. Лобіювання інтересів особливо актуально у зв'язку з перерозподілом фінансових ресурсів через бюджет ЄС. Більш бідні країни ЦВЄ із сукупним населенням в 110 млн. зможуть, захищаючи свої інтереси, блокувати багато важливих рішень і тим самим сприяти неефективному розподілу матеріальних і фінансових ресурсів. Нове розширення робить також більш складним вироблення спільних рішень. Крім того, по найбільш складних питаннях у наднаціональних інститутах ЄС прийнята система тільки одностайного голосування. Іншими словами, кожна країна має право накласти вето. Тому не виключено, що в розширеному ЄС дуже важко буде домогтися "одностайного голосування"[2].
По-друге, це перерозподіл фінансування між державами і інститутами ЄС. На сьогодні серйозною проблемою є недостатнє фінансування держав, що розвиваються, але у той же час, країни, що фінансують ЄС найбільшим відсотком прибутків зазнають тяжкого удару, оскільки вислів, що деякі країни «годують країни, що розвиваються» набув найбільшої актуальності саме зараз, коли пішла хвиля міграційних процесів з бідних держав і вступ нових країн до складу ЄС, фінансове становище яких бажає кращого. Не можливо не зазначити, що невдоволення багатих країн ЄС, хоч і зрозуміле у світлі останніх подій у Європі, але ж з іншого боку ними були підписані певні домовленості, які були ратифіковані і внесені зміни до Конституцій і найважливіших нормативних актів.
Література
1. Європейський Союз: історія і засади функціонування: навч. посіб. / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко; за ред. Л. В. Губерського. 2-ге вид., виправл. і доповн. К.: Знання, 2012. 759 с. — (Вища освіта ХХІ століття).
2. Європейський Союз //Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998-2004. 672-768 с.
3. Соколова А.В. Сучасні проблеми Європейського Союзу/ URL: http://www.rusnauka.com/7_NND_2009/Economics/40477.doc.htm
4. КашкінС.Ю. Право Європейського Союзу.URL:https://stud.com.ua/54613/pravo/pravo_yevropeyskogo_soyuzu_t_
5. Грицак І.А.Цілі та компетенції як складники європейського управління http://academy.gov.ua/ej/ej1/txts/GRICYAK.htm
6. Шевчук Б.І. ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУhttp://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/edu_44/fail/ch_1/4.pdf
7. Яковюк В.І. АДАПТАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДОЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИhttp://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/2191/1/YAKOVIUK.pdf
_______________________________
Науковий керівник: Чукаєва Вероніка Олександрівна, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії держави і права, конституційного права та державного управління, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
