Держави, що утворилися після розпаду СРСР, виявилися на пострадянському просторі близькими сусідами, проте сусідство не гарантувало відразу після проголошення незалежності і не гарантує зараз створення саме добросусідських відносин, розвитку міждержавних зв'язків на принципах поваги до державного суверенітету і суверенної рівності, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів і територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи тощо. Кожна країна почала будувати і продовжує створювати зараз свою національну своєрідну і неповторну систему захисту від зовнішніх загроз, виходячи з обраних нею внутрішньополітичного та зовнішньополітичного курсів. Це відбилося як на характері та спрямованості функціонування розвідки окремо взятої країни, так й на правовому регулюванні діяльності її розвідувальних органів. За цими ознаками зараз можна говорити про особливості законодавства у сфері розвідувальної діяльності колишніх республік Середньої (Центральної) Азії (Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Таджикистану та Туркменії), які, в основному, орієнтуються на російські підходи у законодавстві про розвідку.
Особливістю законодавства Казахстану у сфері розвідувальної діяльності є те, що крім Закону РК «Про зовнішню розвідку» [1], в якому визначаються статус, компетенція та організація діяльності суб’єктів зовнішньої розвідки, Указом Президента РК окремо затверджено Положення про Службу зовнішньої розвідки РК «Сирбар» [2]. Відповідно до цих нормативно-правових актів зовнішню розвідку «Сирбар» визначено спеціальним державним органом, уповноваженим на здійснення розвідувальної діяльності в політичній, військово-політичній, фінансово-економічній, науково-технічній, гуманітарній, екологічній та інших областях, які зачіпають національні інтереси РК, а також в сферах: протидії терористичним і екстремістським організаціям; забезпечення шифрованого, засекреченого, кодованого та інших видів спеціального зв'язку з використанням шифрувальних та радіотехнічних засобів і методів на території РК і за її межами; забезпечення безпеки закордонних установ, їх персоналу. На відміну від інших країн пострадянського простору, де подібні положення про органи зовнішньої розвідки є відомчими закритими нормативно-правовими актами, Положення про «Сирбар» є відкритим, але значна кількість пунктів визначено з позначкою «таємно». В цілому законодавство РК у сфері розвідувальної діяльності схоже на законодавство Російської Федерації.
За законодавством Киргизької Республіки розвідувальну діяльність організують та здійснюють органи національної безпеки КР в особі управління зовнішньої розвідки Державного комітету національної безпеки КР та його структурних підрозділів на місцях і органи воєнної розвідки Міністерства оборони КР. Правовою основою є Закон КР «Про органи національної безпеки Киргизької Республіки» [3], у статті 15 якого зазначено, що органи національної безпеки в інтересах забезпечення національної безпеки здійснюють розвідувальну діяльність. Стосовно цілей, завдань, напрямів, функцій та повноважень щодо здійснення розвідувальної діяльності у Законі фактично відсутні конкретні правові приписи, за виключенням обов’язку на здійснення заходів по забезпеченню безпеки дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ КР та її громадян за кордоном.
Основним органом, що здійснює розвідувальну діяльність за законодавством Республіки Узбекистан, є Служба державної безпеки РУ, яка у своїй діяльності керується положеннями Закону РУ «Про Службу державної безпеки Республіки Узбекистан» [4]. Особливістю цього Закону є те, що в ньому, крім напряму здійснення розвідувальної діяльності, визначається сама категорія «розвідувальна діяльність» це діяльність, яка спрямована на добування та обробку інформації, що зачіпає державні інтереси та відбиває реальні виклики, ризики і загрози, які надходять від спеціальних служб іноземних держав, організацій, груп та окремих осіб, а також надання сприяння в реалізації заходів щодо забезпечення державної безпеки і просуванню державних інтересів.
На відміну від інших Центральноазіатських країн розвідувальна діяльність в Республіки Таджикистан регулюється двома законами: Законом РТ «Про органи національної безпеки Республіки Таджикистан» [5] та Законом РТ «Про воєнну розвідку Збройних сил Республіки Таджикистан» [6]. Останній є унікальним, оскільки подібного закону немає в інших країнах пострадянського простору. Він фактично наділяє воєнну розвідку статусом основного державного розвідувального органу, який «є складовою частиною сил забезпечення національної безпеки Республіки Таджикистан, покликаної захищати безпеку особистості, суспільства і держави від зовнішніх загроз з використанням визначених цим Законом методів і засобів» [6, ст.1]. Розвідувальна діяльність здійснюється органами воєнної розвідки РТ шляхом: добування та обробки інформації, що зачіпає життєво важливі інтереси держави, про реальні і потенційні можливості, дії, плани і наміри іноземних держав, організацій та осіб; надання сприяння в реалізації заходів, що здійснюються державою в інтересах забезпечення безпеки РТ.
Відповідно до Закону Туркменістану «Про оперативно-розшукову діяльність» [7] право на здійснення ОРД, крім інших правоохоронних органів, мають органи національної безпеки, розвідувальні органи Державної прикордонної служби та розвідувальні підрозділи Міністерства оборони Туркменістану. Тобто, у державі функціонують три розвідувальні структури, але право на здійснення розвідувальної діяльності на законодавчому рівні надано лише органам національної безпеки. У Законі Туркменістану «Про органи національної безпеки Туркменістану» читаємо: основними завданнями органів національної безпеки є – «здійснення розвідувальної діяльності з метою захисту національних інтересів та безпеки» [8, ст.3].
Висновки. Законодавчі акти у сфері розвідувальної діяльності колишніх республік Середньої (Центральної) Азії (Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Таджикистану та Туркменії) у порівнянні із актами інших країн пострадянського простору мають суттєві особливості як за кількісними показниками, так і за їх змістом. Незважаючи на те, що за формою законодавці цих країн, в основному, орієнтувалися на російські підходи у законодавстві про розвідку, але за змістом вони мали намір відобразити суто національне та особливе.
Література:
1. О внешней разведке: Закон Республики Казахстан от 22 мая 2010 г. № 277-IV ЗРК. URL: https://online.zakon.kz/document/?doc_id=30726118
2. Положение о Службе внешней разведки Республики Казахстан «Сырбар»: утв. Указом Президента Республики Казахстан «О некоторых вопросах Службы внешней разведки Республики Казахстан «Сырбар» от 26 марта 2009 г. № 773. URL: http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=30402777#pos=33;-154
3. Об органах национальной безопасности Кыргызской Республики: Закон Кыргызской республики от 11 января 1994 г. № 1362- ХІІ. URL: http://cbd.minjust.gov.kg/act/view/ru-ru/710
4. О Службе государственной безопасности Республики Узбекистан: Закон Республики Узбекистан от 5 апреля 2018 г. № ЗРУ-471. URL: http://lex.uz/ru/docs/3610937
5. Об органах национальной безопасности Республики Таджикистан: Закон Республики Таджикистан от 30 января 2008 г. № 857. URL: file:///C:/Users/VVP/Downloads/Tajikistan_law_state_security_agencies_2008_am2014_ru.pdf
6. О военной разведке Вооруженных сил Республики Таджикистан: Закон Республики Таджикистан от 2 декабря 2002 г. № 78. URL: http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=5867
7. Об оперативно-розыскной деятельности: Закон Туркменистана от 23 сентября 1994 г. № 965-ХІІ. URL: https://www.legislationline.org/ru/documents/action/popup/id/14403
8. Об органах национальной безопасности Туркменистана: Закон Туркменистана от 31 марта 2012 года №283-IV. URL: http://base.spinform.ru/show_doc.fwx?rgn=56409
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
