Події 2013-2014 років – «Революція гідності» - відбувалися саме як протестні настрої українського суспільства викликані несприйняттям високого рівня корупції, який заважав демократичному та проєвропейському вибору України. Як наслідок, Верховною Радою України було прийнято цілу низку антикорупційних законів, якими сформовано нову систему суб’єктів запобігання та протидії корупції.
В Україні, з прийняттям Закону України «Про запобігання корупції», передбачалося створення спеціалізованих суб’єктів протидії корупції. Світова практика боротьби з корупцією засвідчує ефективність таких органів у запобіганні та подолання її негативних наслідків у суспільстві.
Норми міжнародних правових актів вказують на необхідність існування таких органів у країнах, які ратифікували їх. Зокрема, у ст. 36 Конвенції ООН проти корупції передбачається зобов’язання держав-учасниць цієї конвенції забезпечити: 1) існування органу або осіб, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією за допомогою правоохоронних засобів; 2) надання такому органу або особам необхідної самостійності для того, щоб вони могли ефективно виконувати свої функції без неналежного впливу; 3) достатню кваліфікацію та ресурси для співробітників такого органу [1]. У Кримінальній конвенції про боротьбу з корупцією 1999 р. (ратифіковано Законом України від 18.10.2006 р.), зокрема у ст. 20, зазначено, що кожна сторона вживатиме таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення спеціалізації персоналу та органів по боротьбі з корупцією. Для того, щоб вони могли здійснювати свої функції ефективно та без будь-якого невиправданого тиску, вони повинні мати необхідну самостійність відповідно до основоположних принципів правової системи сторони. Сторони забезпечуватимуть персоналу таких органів підготовку та фінансові ресурси, достатні для виконання його завдань [2]. Тому, враховуючи міжнародну практику формування таких органів та ефективність їх діяльності у протидії корупції у країнах колишнього соціалістичного табору, законодавець вирішив побудувати в Україні власну систему спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.
Ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» не розкриває зміст поняття спеціально уповноваженні суб’єкти у сфері протидії корупції, а наводить їх перелік - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції [3]. Отже, таким чином в Україні сформувалася система органів, на які покладається повноваження у запобіганні та протидії корупції.
Важливо звернути увагу на те, що спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції наділяються «особливими» повноваженнями. Зокрема, як зазначає Н.О. Армаш, «повноваження» необхідно тлумачити як категорію, що позначає комплекс прав та обов’язків певної функціональної спрямованості. В своїй роботі, вона спирається на те, що повноваження - це категорія, яка об’єднує в собі декілька окремих складників – прав та обов’язків – за ознакою їхньої галузевої належності. Разом з тим, аналізуючи окремі нормативно-правові акти можна побачити, що для встановлення статусу того чи іншого відомства у вказаних документах перелічено завдання органу, його функції та права [4].
Відповідно до частини 1 ст. 4 ЗУ «Про запобігання корупції», Національне агентство з питань запобігання корупції (далі НАЗК) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. Основне завдання цього органу – це попередження прояву корупційних правопорушень. Інший спеціально уповноважений орган у сфері протидії корупції наділений іншими функціями та завданнями, зокрема, розслідуванням корупційних злочинів займається Національне антикорупційне бюро України. Законом України «Про Національне антикорупційне бюро України» зазначається, що цей орган є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
На сьогодні найбільш суперечливими є визначення повноважень Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Адже вона, згідно із ЗУ «Про прокуратуру», є складовою частиною системи прокуратури України на правах самостійного структурного підрозділу. Відповідно до ч.5 ст. 8 зазначеного вище закону на цей підрозділ покладено такі функції: здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України; підтримання державного обвинувачення у відповідних провадженнях; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, передбачених Законом і пов’язаних із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями. Проаналізувавши ЗУ «Про прокуратуру», можна стверджувати, що крім визначення Спеціальної антикорупційної прокуратури, жодних спеціалізованих повноважень цього підрозділу у ньому не встановлено. Отже, необхідно деталізувати повноваження Спеціальної антикорупційної прокуратури.
Вказавши у суб’єктах, які мають спеціально уповноваженні права та обов’язки у сфері протидії корупції Національну поліцію України, законодавець не здійснив їх правового закріплення. У ЗУ «Про Національну поліцію» не визначено підрозділів, на які покладаються спеціальні повноваження у сфері протидії корупції. Аналіз основних повноважень поліції в Україні відповідно до вище зазначеного закону вказує, що вони є загальними.
Отже, незважаючи на сформовану в Україні систему спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції, залишаються актуальними питаннями, які потребують вирішення не лише визначення їх повноважень, але й доцільності їх віднесення до таких органів. Адже, для ефективної протидії та боротьби із корупцією в Україні необхідно, щоб кожен спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції діяв відповідно до покладених на нього завдань, а це можливо лише при визначенні чітких та зрозумілих повноважень, які викладені у антикорупційному законодавстві.
Література:
1. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції: Конвенція ООН від 31.10.2003. Ратифікація від 18.10.2006. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c16. (дата звернення: 01.05.2019).
2. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173): Конвенція Рада Європи від 27.01.1999 № ETS173. Ратифікація від 18.10.2006. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_101 (дата звернення: 30.04.2019).
3. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. Дата оновлення: 31.08.2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18 (дата звернення: 01.05.2019).
4. Армаш Н.О. Про права, обов’язки та повноваження державних політичних діячів. Правова інформатика. 2015. № 1 (45). С. 83-88.
5. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон України від 14.10.2014 № 1698-VII. Дата оновлення: 28.08.2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18 (дата звернення: 01.05.2019).
6. Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII. Дата оновлення: 28.08.2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18. (дата звернення: 01.05.2019).
7. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII. Дата оновлення: 01.01.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19(дата звернення: 01.05.2019).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
