Рішення суду про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), спрямоване на усунення недоліків обвинувального акта або відповідного клопотання, допущені слідчим або прокурором при їх складанні та затвердженні. На практиці такі ситуації виникають досить часто .
У науковій юридичній літературі повернення обвинувального акта прокуророві традиційно розглядається як прояв судового контролю за законністю дій прокурора [1, с. 159]. Проте, на нашу думку, в підготовчому провадженні суд не здійснює контрольної функції, а перевірка ним відповідності вимогам закону обвинувального акту здійснюється у межах вирішення завдання щодо встановлення підстав для призначення судового розгляду.
Звернення прокурора до суду з обвинувальним актом, який відповідає вимогам закону, складає зміст підстави, що свідчить про необхідність подальшого руху кримінального провадження і призначення судового розгляду. Відповідно якщо обвинувальний акт не відповідає формальним вимогам, що можна усунути без проведення додаткових слідчих або інших процесуальних дій, суд повертає його прокурору. Тож повернення обвинувального акта прокуророві має на меті не допомогти останньому усунути недоліки досудового розслідування, а лише виправити недоліки його резолютивного акту, які унеможливлюють призначення судового розгляду. Тут доречно провести аналогію з іншими процесуальними кодексами, які передбачають процедуру залишення позовної заяви без руху та підстави повернення її позивачеві, серед яких недоліки позовної заяви, які не були усунуті позивачем у встановлений судом строк. Розглядаючи обвинувальний акт як кримінальний позов, вважаємо цілком доречною процедуру повернення судом обвинувального акту прокурору з метою усунення ним його недоліків, що сприяє уніфікації судочинства в цій стадії.
З огляду на це в науці правильно звертається увага на те, що в ухвалі про повернення обвинувального акта не можуть міститися вказівки на проведення слідчих (розшукових) дій, усунення недоліків може відбуватися виключно на підставі аналізу вже проведених заходів. У протилежному випадку це буде повністю відповідати інституту повернення кримінальної справи на додаткове розслідування [2, с. 163]. На наш погляд, у розв’язанні цієї проблеми слід орієнтуватися на позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), викладену у п. 2 Листа «Про порядок підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» від 3.10.2012 р. № 223-1430/0/4-12, згідно з якою «проведення будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, окрім тих, що зазначені в ухвалі про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, в кримінальному провадженні не допускається. Докази, отримані при проведенні процесуальних дій, не визначених в ухвалі про повернення зазначених матеріалів кримінального провадження, згідно з ч. 8 ст. 223 КПК України є недопустимими». Відповідно до цих положень, саме суд має визначити можливий та допустимий обсяг процесуальних дій, необхідний для виправлення недоліків обвинувального акта, вийти за межі якого прокурор не має права. Застосування такої позиції дозволяє не допускати підміни інституту повернення обвинувального акта скасованим інститутом повернення справи на додаткове розслідування.
Виходячи з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, підставою повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характера прокурору є невідповідність цих документів вимогам КПК України, а саме, ст. 291 КПК (щодо обвинувального акта) та ст. 292 КПК (щодо відповідних клопотань). Науковці наводять різні види порушень, що можуть привести до такого рішення суду: 1) неправильне зазначення в обвинувальному акті даних про особу обвинуваченого, потерпілого чи інших учасників процесу; 2) недоліки при формулюванні фабули, обставин та самого обвинувачення; 3) порушення, пов’язані з викладенням доказів; 4) інші порушення, які були допущені безпосередньо при складанні обвинувального акта [3, с. 61]. Як, зокрема, вказує Л. Г. Матієк, критеріями прийнятності обвинувального акта доцільно вважати відповідність документа формі, змісту, обвинуваченню та процедурі національного законодавства, а також відповідність його стандартам справедливості, визначеним у положеннях Конвенції з прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) [4, с. 192].
Так, проведене нами узагальнення судової практики повернення обвинувального акта прокурору дозволило виявити такі основні підстави для цього рішення (які наводяться в порядку від більш до менш поширених): (1) відсутність в обвинувальному акті відомостей, передбачених ч. 2 ст. 291 КПК України, або наявність помилкових відомостей; (2) обвинувальний акт не підписано прокурором та/або слідчим, у ньому не зазначені ім’я та по-батькові, посада слідчого та/або прокурора; (3) отримання обвинувального акту передувало його складанню та/або затвердженню, закінченню досудового розслідування; (4) відсутність або суттєві недоліки розписки про отримання підозрюваним або його захисником копії обвинувального акта; (5) зміст обвинувального акта, який перебуває у провадженні суду та зміст обвинувального акту, який надано обвинуваченому та захиснику, суттєво різняться; (6) в обвинувальному акті не викладено фактичні обставини кримінального правопорушення; (7) неправильна правова кваліфікація вчиненого кримінального правопорушення або її відсутність тощо. Крім того, на практиці іноді зустрічаються такі підстави, як порушення права обвинуваченого на захист, відсутність цивільного позову в якості додатка до обвинувального акта, неможливість прочитати обвинувальний акт та ін.
Аналізуючи наведені підстави, варто звернути увагу на таку, як помилки у кваліфікації кримінального правопорушення. Попри те, що практика і науковці визнають можливість повернення у таких випадках обвинувального акта прокурору, уявляється, що суд не має права застосовувати цю підставу. Адже обвинувальний акт – це рішення прокурора, яким він висуває обвинувачення. Тому повернення обвинувального акта прокурору із вказівкою на зміну кваліфікації (навіть, якщо вона не відповідає фактичним обставинам) є втручанням суду у формулювання висунутого прокурором обвинувачення, що порушує засаду змагальності і може розцінюватися як прояв обвинувального ухилу суду. На наш погляд, доказування стороною обвинувачення належної кваліфікації кримінального правопорушення і, відповідно, її підтвердження має відбуватися виключно в судовому розгляді.
Про повернення матеріалів кримінального провадження прокурору суд постановляє відповідну ухвалу. Судова практика виходить з того, що такою ухвалою суд зобов’язує прокурора усунути виявлені недоліки протягом визначеного ним розумного строку, який має бути достатнім для виправлення допущених недоліків. Разом з тим, фахівці вказують на те, що КПК чітко не регламентовано, протягом якого строку прокурор повинен виправити допущені недоліки, у зв’язку з чим з метою уникнення тяганини пропонується в п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України передбачити конкретний строк [5, с. 130]. На наш погляд, така пропозиція не є раціональною, адже в кожному конкретному випадку для усунення відповідних недоліків потрібен різний час. Разом з тим, узагальнення судової практики засвідчило, що суди переважно не встановлюють конкретного строку, протягом якого необхідно усунути порушення. Тільки в одному випадку суд чітко вказав такий строк, ще у 10 % ухвал зазначив про усунення недоліків «протягом розумного строку».
У зв’язку з відсутністю механізму попередження порушення розумних строків під час усунення недоліків обвинувального акта видається за доцільне законодавчо закріпити обов’язок суду визначати конкретний строк та дії, необхідні для виправлення недоліків обвинувального акта. Така пропозиція поділяється й іншими авторами [6, с. 67]. В цьому контексті необхідно зазначити, що проблема відсутності механізму прискорення усунення недоліків обвинувального акту після повернення його прокурору привертає увагу з огляду на системний характер порушення розумних строків кримінального провадження і наявність багатьох рішень ЄСПЛ з цього питання («Світлана Науменко проти України», «Меріт проти України», «Дяченко та інші проти України» тощо).
Таким чином, зазначимо, що розуміння призначення цієї стадії як контролю за результатами досудового розслідування зберігається і до цього часу. В основі цього підходу лежить розуміння проміжного характеру підготовчого провадження між попередньою стадією досудового розслідування й наступною стадією судового розгляду. Разом з тим, наявність контролю в підготовчому провадженні серед його завдань в умовах дії КПК України 2012 р. викликає сумнів з огляду на публічно-правовий тип кримінального процесу та істотне розширення дії засади змагальності. Більше того, вважаємо, що перевірка відповідності вимогам закону процесуальних актів, що надішли до суду від прокурора (що складає сутність контрольних повноважень судді, про які зазначається в науковій літературі) цілком охоплюється не контрольними завданнями цієї стадії, а завданням встановлення підстав для подальшої процесуальної діяльності суду (яка в загальному порядку здійснюється з метою підготовки судового розгляду, а в окремих диференційованих порядках обмежується підготовчим провадженням).
Література:
1. Калужинський О. В. Оціночна діяльність судді при прийнятті рішення про повернення кримінальної справи прокурору зі стадії попереднього розгляду. Право і суспільство. 2011. № 4. С. 157-164.
2. Замкова Я. В. Деякі питання підстав повернення обвинувального акта. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. Юриспруденція. 2016. № 19. С. 162-164.
3. Бурмагин С. Возвращение уголовных дел прокурору в порядке ст. 237 УПК РФ (Комментарий судебной практики). Российская юстиция. 2005. № 1-2. С. 60-75.
4. Матієк Л. Г. Критерії прийнятності обвинувального акта прокурора. Прокуратура України в умовах європейської інтеграції : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 19 травн. 2016 р. Київ : Національна академія прокуратури України, 2016. С. 191-193.
5. Завертайло І. О. Процесуальні порушення під час складання обвинувального акта і підстави повернення його судом для усунення недоліків, у тому числі з угодою (погляд практичного працівника). Вісник АМСУ. Сер. Право. 2015. № 1 (14). С. 127-132.
6. Яновська О. Г. Забезпечення дотримання розумних строків на стадії підготовчого провадження. Вісник кримінального судочинства. 2016. № 1. С. 64-69.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
