Пізнання багатьох правових явищ у сьогоднішньому світі неможливе без використання широкого методологічного інструментарію, таких засобів і способів вивчення, які б повністю розкривали їхню природу й характерні ознаки, сприяли всебічному аналізу особливостей застосування в тій або іншій сфері суспільних відносин. У цьому зв’язку правомірним вбачається твердження, згідно з яким проблеми методології вивчення права актуальні на кожному новому етапі суспільного розвитку. За допомогою різноманітних методів і прийомів дослідження не тільки забезпечується необхідний рівень наступності наукової думки, але й можливість одержання нового виду знання про предмети, що розглядаються.
Значу користь для дослідника правової проблематики мають загальноправові прийоми і способи пізнання правових явищ. Природа кожного правового явища може бути розкрита за допомогою таких методів. Тому загальноправові способи, засоби і прийоми вивчення є важливою складовою методології цивільного процесуального права.
Одним із методів, який широко використовується у правовій науці, є формально-логічний метод. Як зазначає Г. П. Тимченко, формально-логічний метод застосовується для визначення використовуваної термінології, понять і категорій, покладених в основу дослідження [1]. Цінність даного методу для вивчення підготовчого провадження в цивільному процесі полягає в тому, що він не тільки сприяє з’ясуванню змісту використовуваного поняттєво-категоріального апарату дослідження, але й допомагає встановити дійсний зміст моделі правового регулювання підготовки справи до судового розгляду, або, як висловився Р. Лукач, установити співвідношення між буквою й духом закону [2].
Очевидно, що необхідна доктринальна розробка поняття «підготовче провадження», звернення до таких категорій як «мета й завдання підготовки», визначення змісту нових інститутів цивільного процесуального права, серед яких виокремлюється врегулювання спору за участю судді, а також концентрація доказового матеріалу й низка інших. Пізнання явищ, які розглядаються, можливе тільки в контексті широкого застосування формально-логічного методу.
Одним із загальноправових методів дослідження є історико-правовий метод. Незаперечна роль цього способу вивчення. Як підкреслює М. П. Курило, історико-правовий аналіз необхідний для розуміння джерел і самого процесу становлення позовного провадження, його типологічних особливостей, механізму розгляду спорів у різні часові епохи. Використання цього методу дозволяє простежити за динамікою змін у сфері цивільного судочинства, визначити тенденції його розвитку й уникнути повторення помилок минулого, успадковувати все найцінніше із законодавчого досвіду нашої країни [3]. Історія містить наочні приклади численних законодавчих рішень, акумулює в себе досвід попередніх поколінь. Виважений аналіз національного історичного шляху надає можливість оцінити становлення вітчизняної держави і права, зокрема і з позицій здійснення правосуддя у цивільних справах, відтворити періоди його розквіту, проаналізувати історичні факти і на цій основі визначити закономірності розвитку судової влади й судочинства.
Історико-правовий дискурс важливий в аспекті розуміння етапів становлення цивільного судочинства й наявності в ньому підготовчих стадій, особливостей правової думки і законодавства різних епох. В остаточному підсумку для того, щоб, виявивши із часом помилковість підходу, ніколи пізніше не допускати його повторення, використовувати тільки позитивний досвід, що мав місце в безперервній історії нашої держави і права.
Звертання до історичних джерел і проведення історичних паралелей – це далеко не єдиний спосіб одержання обґрунтованих і достовірних наукових знань. Для оцінки сучасного стану цивільного судочинства важливе значення мають порівняльно-правові дослідження і сформований на їх основі метод порівняльно-правового аналізу. Безперечно, корисним і затребуваним є досвід функціонування правосуддя в цивільних справах закордонних країн. Д. Я. Малешин у цьому зв’язку переконливо доводить, що еволюція різних народів свідчить про невпинний пошук загальної формули руху права. Глобалізаційні процеси і, як наслідок, посилюваний взаємний вплив правових систем обумовлюють затребуваність і особливе значення порівняльно-правових досліджень. І далі, автор зауважує, що національне право в усі історичні періоди найчастіше удосконалювалося саме шляхом рецепції іноземного права [4].
Метод порівняльно-правових досліджень сприяє осмисленню вітчизняного правосуддя з позицій усталених підходів до нього в закордонній доктрині і практиці. Визначаючи їх сутність можна не тільки встановити приналежність нашої процесуальної системи до відомого типу, але й виявити спільні й відмінні риси правового регулювання цивільної процесуальної діяльності суду й осіб, що беруть участь у справі. Звичайно ж, це зумовить появу конкретних пропозицій із удосконалення національного цивільного процесуального законодавства та практики його застосування. У плані дослідження підготовчого провадження мова може йти про аналіз закордонного законодавства в частині загальних принципів нормативної регламентації підготовчих дій, а також усталеного досвіду розкриття доказів, здійснення примирних процедур, цивільної процесуальної відповідальності за неналежне виконання процесуальних обов’язків, зокрема за зловживання правом і тощо. Отже, порівняльно-правовий метод – це не тільки і не стільки метод коментування зарубіжного права, скільки розгляд останнього як прикладу можливого власного вдосконалення. Нарешті, рух у європейському напрямі розвитку передбачає наявність взаємних цінностей, загальних шляхів вирішення проблеми забезпечення права кожного на справедливий судовий розгляд.
Одним із загальноправових методів дослідження є метод узагальнення судової практики. Хоча дослідники, на наш погляд, правомірно порушують питання про джерела цього методу, які прийнято знаходити в теорії цивільного процесу. Однак це не заважає широкому використанню цього методу в інших, непроцесуальних галузях права [5]. Ми виходимо з того, що судова практика надає значні підстави для осмислення ефективності чинних норм права. Не можна не згадати в цьому контексті слова М. П. Курила, згідно з якими метод узагальнення й аналізу судової практики дозволяє визначити прогалини й недоліки процесуального законодавства, недосконалість його правових норм, поєднати результати теоретичної частини дослідження й можливості їх правозастосування, сформулювати його основні положення й загальні висновки [6].
Теоретичні висновки повинні одержувати необхідну апробацію практикою правозастосування. Вони повинні поєднати вирішення теоретичного завдання й можливу свою реалізацію. З огляду на це методологічною основою дослідження проблем підготовчого провадження є метод узагальнення судової практики. Виявляючи недоліки правового регулювання, цей метод сприяє формуванню належної правової доктрини, затребуваної в законодавстві та сприйнятої практикою правозастосування
Література:
1. Тимченко Г. П. Принципи цивільного та адміністративного судочинства в Україні: проблеми теорії та практики: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. К., 2012. – С. 5.
2. Лукач Р. Методология права (пер. с сербохорватского). М.: Прогресс, 1981. С. 140-143.
3. Курило М. П. Єдність цивілістичного процесу: проблеми теорії і практики: автореф. дис. … д-ра юрид. наук. К., 2014. С. 7.
4. Малешин Д. Я. Гражданская процессуальная система России: Дис. … д-ра юрид. наук. М., 2011. – С. 31.
5. Малешин Д. Я. Методология гражданского процессуального права. – М.: Статут, 2010. – С. 180-182.
6. Курило М. П. Єдність цивілістичного процесу: проблеми теорії і практики: автореф. дис. … д-ра юрид. наук. К., 2014. С. 7-8.
_________________________
Науковий керівник: Курило Микола Петрович, доктор юридичних наук, професор, Сумський національний аграрний університет
|