Розвиток правової науки виявив серйозну роль, котру грає час у сучасних цивільних відносинах, формуючи їх визначеність та стабільність, забезпечуючи конкретність обсягів прав та обов’язків учасників цивільного обігу, гарантуючи їхню дисциплінованість. Актуальність темпоральних питань для юридичної науки випливає, в першу чергу, з того, що всі об’єкти вивчення та регулювання (правовідносини) розвиваються в часі, мають динамічний характер. Відтак, їхня тривалість відноситься до тих параметрів, які визначають та формують юридичну природу того чи іншого правового явища. Регулювання строків є традиційним правовим механізмом, який має притаманний лише йому спосіб впливу на перебіг взаємин у соціумі, що мають правове оформлення.
Наука досить переконливо доводить необхідність різних за юридичною природою строків для реалізації суб’єктивного матеріального права, адже, як правило, законодавець вважає за необхідне обмежити існування певного зобов’язання та відповідних матеріальних прав і обов’язків, що складають його зміст. Наразі в нашій цивілістичній науці та правозастосовній практиці продовжуються дискусії стосовно віднесення різних конкретних строків, що визначають тривалість окремих повноважень чи обов’язків особи, до тих чи інших видів. Тому все більш актуальним стає питання визначення правової сутності того чи іншого цивільного строку. Далеко не всі спроби класифікацій можемо визнати вдалими. Скажімо, А.А.Головко стверджував, що строк примусового виконання судового рішення є різновидом позовної давності. Таке ототожнення вказаних строків здійснювалося, навіть попри те, що виконавчі строки автор відносив до процесуальних [1, c. 6]. Звісно, дана теза аж ніяк не може заслуговувати на підтримку. Не слід також ототожнювати позовну давність зі строками захисту порушеного права [2, c. 12-13]. По-перше, судовий спосіб захисту, право на отримання якого якраз і обмежується давнісним строком, не є виключним. Існує також низка захисних механізмів, які дозволяють усунути правопорушення та його наслідки без звернення до державного юрисдикційного органу. Даний інструментарій не регламентується в часі позовною давністю. А, по-друге, слід чітко усвідомлювати значення поняття «строк захисту права» (чого, на жаль, наразі національний законодавець не зробив), бо інакше відбудеться невиправдане змішування матеріальних строків із. процесуальними. Адже, приміром, строк захисту порушеного права найчастіше у доктрині і законодавстві розглядається як період вчинення необхідних процесуальних дій у правозахисному процесі. Принаймні, саме таке тлумачення дається розумному строку у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [3].
У цивілістиці, котра є однією з наук, що забезпечує правове регулювання суспільних взаємин, існує багато досліджень, пов’язаних з різними темпоральними впливами на встановлення, здійснення, захист суб’єктивних матеріальних прав особи. При цьому науковці досліджують окремі властивості тих чи інших матеріальних строків, що опосередковують тривалість певного регулятивного або охоронного повноваження особи. Разом з тим, акценти переважно робилися та продовжують робитися на дослідженні лише внутрішнього змісту тих інститутів, котрі мають нормативне закріплення . У той же час практично відсутні порівняльні аналізи окремих строків. Між тим, цілком очевидно, що у даній сфері правового регулювання маємо цілу низку різних за сутністю, призначення та правовим інструментарієм темпоральних механізмів, які по-різному зумовлюють не лише порядок встановлення, обчислення і перебігу строків, а й забезпечують періоди існування неоднакових за юридичним змістом правових явищ. Тож важливим є надання визначення та виділення значимих чинників позовної давності, які характеризують її як строк захисту порушеного права, та порівняня їх із зовнішньо схожими але сутнісно відмінними ознаками присічних строків.
Маємо констатувати, що на сьогоднішній день далеко не завжди у публіцистиці та законодавстві надається належна кваліфікація окремих цивільних строків, що призводить до використання самими контрагентами та правозастосовними органами хибного регулюючого інструменту. Наприклад, В.О.Рясенцев шестимісячний строк, протягом якого за наймачем житлового приміщення у разі тимчасового вибуття зберігається право на користування ним, відносить до позовної давності [4, c. 28], що не відповідає фактичному стану речей. Невиправданому ототожненню давнісних та інших матеріально-правових строків часто сприяє невдала термінологія. Досить поширеною в нормативних актах є практика кваліфікації певних строків як давнісних, тоді як за своєю сутністю вони такими не є. Це призводить до численних помилок на практиці при здійсненні та захисті суб’єктивних цивільних прав. Від кваліфікації певного строку як давнісного залежить правильність обчислення його початкового терміну або можливість відновлення права на судовий захист. Відтак важливо відмежувати давнісні від інших строків, що застосовуються при регулюванні відносин.
В контексті нашого дослідження актуальним є аналіз схожих та відмінних характеристик давнісних та присічних строків. Остання назва певної категорії цивільно-правових строків та відповідні правила їхнього застосування поки що, на жаль, не отримали нормативного закріплення. В літературі [5; 6, c. 22] прийнято називати присічними (преклюзивними) строки, що обмежують можливість здійснення регулятивного повноваження особи. Одним з критеріїв відмежування будь-якого строку від давнісного є його призначення, зокрема, чи використовується даний строк для реалізації регулятивного повноваження, чи він є часом існування охоронного права на захист. Саме, керуючись передовсім даним чинником, слід відмежовувати давнісні строки для захисту суб’єктивного права і від присічних. Керуючись вказаним критерієм, можемо сказати, що до строкових прав, обмежених присічними проміжками часу, належать, наприклад, право спадкоємця на прийняття спадщини від дня її відкриття, право відшукувати загублену річ, бездоглядну домашню тварину тощо [7, c. 94]. Іноді навіть у тих випадках, коли реалізація матеріального права відбувається шляхом звернення до суду, теж треба казати про строки здійснення не охоронного а регулятивного повноваження. Так, після публікації в ЗМІ про порушення провадження про банкрутство кредитор має звернутися з вимогою до господарського суду протягом одного місяця. В цих випадках мова йде не про позовну давність, а про строкове матеріальне право.
Чинне законодавство України встановлює окремі зобов’язальні відносини, за якими кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право тільки в межах встановлених строків. Наприклад, вимога кредитора спадкодавця до спадкоємців має бути пред’явлена протягом шести місяців з часу відкриття спадщини (ст.11261 ЦКУ), такий же строк встановлений для вимоги кредитора до поручителя у разі невизначеності строку договору поруки (ч. 4 ст. 559 ЦКУ).
Історично в цивілістиці так склалося, що поняття давнісного та присічного строків якщо і не ототожнювалися, то визнавалися досить близькими. Розглянемо вплив давнісних та присічних строків на існування матеріального цивільного права як критерій такого розмежування. За великим рахунком, не погоджуючись з тезою про повне ототожнення присічних строків здійснення регулятивного суб’єктивного права із строками його захисту, слід все ж зазначити, що позовна давність є теж строком здійснення повноваження шляхом активної поведінки правоволодільця. Відтак і ті вчені, які в літературі обстоюють концепцію щодо оцінки позовної давності виключно як часу існування охоронно-правової судової вимоги, не можуть не бачити, що в даному сенсі давність фактично є схожою на присічний строк, позаяк у разі нереалізації протягом його перебігу суб’єктивного матеріального права на захист останнє припиняється. І хоча В.В. Луць вказує, що позовна давність не носить присічного характеру для існування суб’єктивного права [8, c. 57], слід зазначити, що автор веде мову про право охоронюване. Якщо ж говорити про охоронне матеріальне право, персоніфіковане у позовному домаганні, то час його існування якраз і охоплюється позовною давністю. Отже, як бачимо, з огляду на характер впливу на обмежене строком матеріальне право в разі здійснення чи нездійснення необхідної поведінки протягом його перебігу давнісні та присічні строки досить подібні.
Прийнято вважати, що значною мірою юридична сутність вказаних строків полягає у різних правових наслідках їх закінчення [9, c. 109]. Проте, аналіз результатів, що настають у разі їх спливу не завжди дає чітку відповідь про відмінні характеристики даних строків. Зокрема, не можна погодитися з твердженням, що різниця між давнісними та присічними строками полягає в тому, що пропуск позовної давності означає припинення суб’єктивного права, яке нею обмежувалося в часі, тоді як присічний строк погашає не порушене суб’єктивне право [10, c. 45]. Така теза неприйнятна хоча б тому, що охоронне цивільне право не припиняється зі спливом давнісного строку, це підтверджується законодавчим закріпленням можливості виконання обов’язку, що входить до складу зобов’язання, після закінчення позовної давності (ч.1 ст. 267 ЦКУ). Погашається лише можливість отримання судового захисту права, тобто припиняється дія позовного домагання уповноваженого, яке входить до змісту охоронно-правового зобов’язання.
Література:
1. Головко А.А. Действие исковой давности в советском гражданском праве: автореф. дис. … канд. юрид. наук.Харьков, 1953. 14 с.
2. Фридман Н.П. Сроки в гражданском праве / под ред. В.А. Рясенцева. М.: ВЮЗИ, 1986. 60 с.
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004
4. Рясенцев В.А. Применение судами сроков исковой давности. Социалистическая законность. 1950. №4. С.25-31.
5. Гурвич М.А. Пресекательные сроки в советском гражданском праве. М.: ВЮЗИ, 1961. 80 с.
6. Бабкин А., Молчанова Т. Виды пресекательных сроков в гражданско праве. Советская юстиция. 1981. №24. С. 20-24,
7. Луць В.В. Строки в цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу. Львів: Вид-во ЛДУ, 1992. 108 с.
8. Луць В.В. Строки захисту цивільних прав. Конспекти лекцій зі спецкурсу. Львів: ЛДУ, 1993. 60 с.
9. Лебедева К.Ю. Исковая давность в системе гражданско-правовых сроков:дис. … канд.. юрид. наук. Томск, 2003. 243 с.
10. Фролов Ю., Фролова Г. Некоторые проблемы применения сроков исковой давности, их отличия от иных сроков в гражданском праве. Підприємництво, господарство і право. 2001. №10. С. 45-47.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
