Суб’єкти права – наріжний камінь будь-якої правової системи. Без них не можуть існувати жодні правовідносини, адже категорія «суб’єкт права» є соціально-правовою категорією, і відповідно, існує тільки в правовій дійсності. Безумовно, в сучасній юриспруденції юридична особа визнається суб’єктом права. Виходячи з того, що юридична особа виступає суб’єктом права, насамперед, належне правове регулювання створення, діяльності і припинення існування юридичної особи, особливостей її участі в суспільних відносинах, має важливе практичне значення.
Поява нового учасника права, такого як юридична особа, вже давно не є винятковою подією, оскільки один з відомих постулатів римського права: omnis persona est homo, sed non vicissim, що означає - кожна особа (суб'єкт права) є людина, але не навпаки, відповідно до якого людина як суб’єкт права майже ототожнювалася з поняттям persona (особа), тобто вважалась єдиним учасником відносин власності та торгового обігу, вже не знаходить свого застосування у сучасній юриспруденції.
Можна виділити дві найбільш поширені наукові точки зору на визначення суб’єкта права. Перша точка зору полягає у тому, що суб’єкт права визначається як матеріальна особа, фізична особа [1]. При цьому підході фізична особа - це є дійсний суб’єкт права, а юридична особа – це не власне правове явище, а сукупність майнових прав та обов’язків або сукупність людей, або те чи інше. Такий погляд на суб’єктів права, на нашу думку, є дещо обмежений.
Друга точка зору полягає у тому, що суб’єкт права розглядається як абстракція, як абстрактна особа [2; 3; 4], яка є реальною не в матеріальному розумінні, а в соціально-правовому розумінні. Адже суб’єкт права можна розглядати як юридичний зліпок з особи фізичної, який отримали в результаті абстрагування від несуттєвих з точки зору права особливостей останньої. На нашу думку, саме підхід до розуміння суб’єкта права як певної абстракції, соціально-правової реальності, абстрактної особи є таким, що заслуговує на увагу та подальше його дослідження.
Вважаємо, що при дослідженні місця юридичної особи в системі суб’єктів права слід виходити з того, що поняття «юридична особа» має загально правовий характер та охоплює всіх суб’єктів права у всіх галузях права, які не є фізичними особами. Слід погодитись з думкою В.С. Нерсесянца про те, що загально правове значення категорії «юридична особа» в різних галузях права проявляється в різноманітних формах. Найбільшого розвитку дана категорія отримала в сфері цивільного права. Але загальноправове поняття юридичної особи не зводиться лише до цивільно-правового значення цієї категорії та не обмежується лише сферою приватних (майнових та особистісних немайнових) відношень, сферою приватного права [5, 512-514]. В сфері публічно-владних відносин всі суб’єкти права мають відповідно свій публічно-правовий профіль та статус і в якості юридичних осіб в цій сфері, як стверджує В.С. Нерсесянц, виступають публічно-правові юридичні особи (різноманітні посадові особи, державні органи та держава в цілому ) у вигляді суб’єктів зі спеціальним публічно-правовим статусом (компетенцією).
В юридичній літературі представлені різні класифікації суб’єктів права. Класифікація, яка є найбільш поширена, полягає у поділі суб’єктів права на фізичних осіб (індивідів, людей) та юридичних осіб. Але існують зовсім різні критерії такого поділу, зокрема:
- природній чи штучний (раціональний) характер суб’єкту права [6], відповідно до якого фізична особа є природним суб’єктом права, а юридична особа є штучним суб’єктом права;
- первинно-похідний критерій, відповідно до якого фізична особа є первинним суб’єктом права, а юридична особа є похідним суб’єктом права [7, 107-151];
- колективно-індивідуальний критерій, згідно з яким під фізичною особою слід розуміти особу індивідуальну, одиничну, а юридичні особи, в свою чергу, є особами колективними [8, 166];
Що стосується точок зору, які були висловлені по проблемі класифікації суб’єктів права в радянський період, то для радянської правової науки є очевидним, що суб’єктами права можуть виступати тільки люди, які мають свідомість та волю, а також організації, що створюються людьми, які ведуть ту чи іншу діяльність в кінцевому рахунку також відповідно до волі і в інтересах суспільних груп людей, класів або всього народу [9, 33].
В пострадянський період погляди науковців на проблему класифікації суб’єктів права суттєво не змінилися. Термін «юридична особа» у вітчизняному праві почав застосовуватися для позначення суб’єктів цивільних (а в подальшому й інших) правовідносин, що не є фізичними особами, однак не всіх цих суб’єктів, а лише окремого кола організацій. У подальшому це коло термінологічно диференціювалося у традиційні для вітчизняної юриспруденції: підприємства, установи та знову ж таки організації.
Останнім часом все більше з’являється правознавців з новими поглядами на проблему класифікації суб’єктів права. Особливо звертає на себе увагу погляд С.І. Архіпова на класифікацію суб’єктів права, який класифікує суб’єктів права на первинні та похідні. В якості первинного суб’єкта права виступає людина, але не як «приватна», «фізична особа» та не як юридична особа, а як єдина правова особистість, яка об’єднує в собі приватноправові ролі в цивільних, сімейних, інших «приватних» відносинах, та публічно-правові функції, види діяльності. Людина знаходиться в центрі правової системи і повинна виступати як засновник, творець держави, приватних корпорацій та всієї системи права [2, 248]. Похідними від людини суб’єктами права є фізичні та юридичні особи, які виступають в праві як відокремлені, автономні правові особи, самостійні правові центри, окремі дільниці правовідносин. Дійсним «субстратом» похідних суб’єктів є не люди (одиничні особи чи колективи) та не майно (речі), а правові якості, ознаки людини, зокрема його правова воля, правова свідомість, правова діяльність. Від правової особистості людини відсікається все «приватне», «індивідуальне», та поміщається у форму «фізичної особи», а все «загальне» (загально соціальне, корпоративно-правове) закладається у форму юридичної особи [2, 250-291]. Правова особистість, на думку С.І. Архіпова, не помирає разом з людиною як фізичною істотою, вона зберігає своє існування, оскільки право визнає та охороняє посмертну волю людини, гарантує його авторські та іншій права, які тісно пов’язані з особистістю померлої особи [2, 270-272].
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що переважна більшість вище наведених поглядів на суб’єкти права та місце в системі суб’єктів права юридичної особи, вже застарілі та потребують подальшої теоретичної переробки з врахуванням вимог сучасної правової системи. Вважаємо, що суб’єкт права слід розглядати як соціально-правову реальність, як абстракцію, яка відмінна від фізичної реальності, адже для права не має значення фізичні властивості людини та організацій, майновий, людський субстрат юридичної особи, а важливі лише їх правові ознаки, якості, які і визначають їх як суб’єктів права.
На наш погляд, при розробці сучасного поняття «суб’єкт права» та поняття «юридична особа» слід утриматись від спокуси розширення кола суб’єктів права, а прагнути до певної уніфікації суб’єктів права. Головна небезпека, яка чекає як дослідників права, так і законодавця на шляху розширення складу суб’єктів права, полягає у спробах розщепити цілісність суб’єктів права на багато ролей – «мікросуб’єктів права»: державних службовців, депутатів, індивідуальних підприємців, студентів, членів трудових колективів, громадян держави, іноземців, осіб без громадянства тощо. Кожній з цих ролей присвоюється особлива правосуб’єктність, титул самостійного суб’єкта права. Цілісна правова особистість опиняється розірваною галузевими науками та галузевим законодавством на частини і за кожною з цих частин декларується своя правосуб’єктність, свій правовий статус [2, 240]. Для того, щоб запобігти розщеплення цілісності такого суб’єкта права як юридична особа, необхідно прагнути того, щоб форма юридичної особи могла бути застосована до максимально широкого кола соціальних суб’єктів, які здатні виступати в правовій комунікації як певна правова єдність, яка подібна до індивіда.
Література:
1. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи: Дис. канд. юр. наук: 12.00.03. – Львів, 2000. – 186с.
2. Архипов С.И. Субъект права: теоретическое исследование. – СПБ.: Издательство Р.Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 469с.
3. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. – 4-е изд. – М.: «Статут», 2003. – 351с.
4. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – СПб., 1914. – 379с.
5. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2004. – 552с.
6. Первомайський О.О. Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах: Дис. канд. юр. наук: 12.00.03. – Харків, 2003. – 202с.
7. Генкин Д.М. Значение применения института юридической личности во внутреннем и внешнем товарообороте в СССР.: Сборник научных трудов Московского института народного хозяйства им. Г.В. Плеханова. – М.,1955, вып. IX. – С.3-36.
8. Д. И. Мейєр. Русское гражданское право. Ч.1 Репринтное издание 1902 г. – М.: Статут, 1997. – 290с.
9. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М., 1962. – 211с.
e-mail: alexander_voronyuk@yahoo.com
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
