ДЕВОЛЮЦІЯ В СИСТЕМІ КОНСТИТУЦІЙНИХ РЕФОРМ БРИТАНСЬКИХ ЛЕЙБОРИСТІВ (1997–2007 РР.): ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ
24.09.2008 13:40
Автор: Грубінко Андрій Васильович, кандидат історичних наук, кафедра теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Впродовж сторіч британська демократія демонструвала гнучкість і здатність адаптуватися до нових реалій. Конституція Великої Британії створила той тип держави, який з пошаною відносився до традицій і при цьому швидко реагував на зміни соціально-політичних умов. Поєднання змінюваних і постійних владних структур створювало оптимальний баланс, який забезпечував як зміну влади і оновлення політичного курсу, так і його спадкоємність. Процеси, що зумовили перехід Британії від індустріального до постіндустріального типу розвитку – нові принципи економічної діяльності, соціальна фрагментація, культурні зрушення, глобалізація, торкнулися усіх сторін життя суспільства, включаючи політичний (реформування вищих органів влади) та адміністративно-територіальний устрій країни.
Реакцією британського істеблішменту на зазначені процеси стало правління новолейбористських урядів Т. Блера у Великій Британії протягом 1997–2007 рр., відоме як час активного перетворення британської держави та суспільства, досить рішучого перегляду традиційних і значною мірою застарілих форм державно-політичного життя країни. Тому метою цієї статті є короткий огляд особливостей реалізації програми деволюції лейбористських урядів Великої Британії як одного з найяскравіших напрямів конституційного реформування в країні на рубежі ХХ–ХХІ століть.
Зазначеній проблематиці приділено вагому увагу у працях британських дослідників В. Богданора, К. Роббінса, Дж. Мітчела, Ч. Джеффрі та ін., російські фахівці С. Перегудова, Ал. Громико, Е. Шавалєєвої, Н. Капітонової. Натомість українські дослідники не приділили зазначеній проблемі значної уваги. Оглядово її представили в своїх працях Н. Яковенко та В. Крушинський. Серед джерел дослідження відзначимо відкритість для широкої громадськості британських урядових документів (програм, законодавства, урядових рішень і звітів) з проблеми деволюції.
Короткий оксфордський політичний словник дає таке визначення поняттю “деволюція” – це передача повноважень із вищого рівня урядування на нижчий [1, с.164]. Вона є своєрідним різновидом федералізації. У випадку з Великою Британією це означає часткову децентралізацію владних повноважень на користь регіональних органів влади суб’єктів Сполученого Королівства – Англії, Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу. Деволюція розглядалася як важливий засіб нейтралізації місцевого сепаратизму, а також підвищення громадської активності населення. Одним з важливих завдань було також прагнення уряду наблизити Велику Британію до політичної структури Євросоюзу з його активною регіональною політикою [2, с.23]. Лондон розраховував на те, що посилення регіонів укріпить британські позиції в ЄС в цілому.
Проблема деволюцiй в Британiї, що є складовою конституцiйної реформи, має давнє iсторичне корiння. Наприкiнцi XIX ст. значного розма¬ху набув рух за нацiональне самоврядування, який перетворився на кризу лише в Ірландії. У 70-i роки ХХ ст. він вiдродився в Уельсi i Шотландiї, висунувши вимоги деволюцiї i навіть надання незалежностi Шотландiї. Iрландська проблема знову виникла в 60-х роках, набула перманентного характеру, єдина потребувала значних фінансових затрат та навіть застосування воєнної сили. Англо-ірландська угода 1985 р. надала право голосу iрландському уряду з питань політики, безпеки і права. Однак суттєвого зрушення розв’язання проблем деволюції набуло лише за часiв уряду Т. Блера. Зазначимо, що проведення адміністративних реформ було безпосереднім інтересом лейбористів, які йшли на вибори під гаслом продовження деволюції та мали значну підтримку у населення регіонів Британії.
Отож перший практичний крок в здійсненні деволюції був зроблений в Ольстері. Досягнення мирного врегулювання в Північній Ірландії було проголошено одним з пріоритетних завдань політики лейбористського уряду. В результаті зусиль центральної влади та уряду Ірлан¬дії за посередництва США 10 квітня 1998 р. вдалося підписати т. зв. Угоду Страсної п’ятниці, що стала важливим кроком в тривалому пошуку мирного врегулювання. Угода отримала висо¬ку оцінку з боку керівництва опозиційної до уряду консервативної партії як “історична” подія. Угода була схвалена 71,2 % і 94,4 % жителів Північної Ірландії та Ірландської Республіки відповідно на проведеному в травні 1998 р. референдумі [3, с.67]. Підписання документа було доповнене так званим економічним пакетом у 350 млн. ф. ст., виділених урядом на розвиток Ольстера. Ці ресурси передбачалося витратити на будівництво шкіл, доріг, навчання безробітних та інші цілі. Передача повноважень законодавчому (Північноірландська Асамблея) та виконавчому (Виконавчий комітет Ольстера) органам Північної Ірландії ухвалена парламентом Великої Британiї 30 листопада 1999 р., а 1 грудня королева Єлизавета ІІ затвердила закон. Офіційна передача повноважень відбулася 2 грудня 1999 р.
На відміну від консерваторів лейбористи завжди підтримували ідею шотландського самоврядування. Саме лейбористський уряд Дж. Каллагена в 1979 р. провів референдуми в Шотландії і Уельсі з цього питання, в результаті яких прихильники деволюції отримали відповідно 52 % і 20 % голосів. Перша спроба деволюції завершилася невдачею, бо в цілому не була підтримана жителями цих регіонів. Друга спроба була зроблена урядом Т. Блера. Через три місяці після приходу лейбористів до влади у вересні 1997 р. в Шотландії та Уельсі проведені референдуми з питання надання автономії. Цього разу за створення шотландського парламенту проголосували 74,3 % (з них 63,5 % – за право парламенту регулювати рівень оподаткування). В Уельсі створення асамблеї підтримали 51,3 % учасників референдуму. За його результатами Шотландія вперше з часів правління королеви Анни отримала власний парламент (вибори до якого проведені за системою пропорційного представництва в травні 1999 р.), а Уельс – Асамблею (також травень 1999 р.) [4, р.105].
У Шотландії і Ольстері нові органи отримали виняткові законодавчі повноваження в галузях освіти, охорони здоров’я, місцевого самоврядування, економічного розвитку, навколишнього середовища, рибальства, сільського і лісового господарства, спорту і мистецтва. Крім того парламент Шот¬ландії може вводити прибутковий податок в межах 3 %. Центральний уряд втратив право вето щодо рішень місцевих органів з цих питань. Такі найважливіші функції як конституційний устрій країни, оборона, зовнішня політика, національна безпека, іміграція, єдиний ринок товарів і послуг, питання регулювання транспорту, радіомовлення, політика соціаль¬них пільг, центральні економічні та фінансові рішення залишилися за Вестмінстером [5]. Центр зберіг право в деяких випадках (без уточнення, в яких саме) займатися законотворчістю в тих областях, які перей¬шли в компетенцію нових адміністрацій, що, за оцінками експертів, може в майбутньому викликати невдоволення регіонів [3, с.68].
Законодавчі акти 1999–2000 рр. передали місцевим органам влади повноваження з розробки стратегії розвитку своєї адміністративної одиниці, вдосконалення економічної, соціальної та екологічної ситуації. З метою задоволення потреб громадян органам місцевого самоврядування поставили в обов’язок здійснювати співпрацю з представниками бізнесу, громадськості, некомерційних організацій. Визначено нову схему центрально-місцевих взаємин: центр здійснює оцінку якості виконання місцевою владою своїх функцій, за підсумками якої регіони можуть отримати доступ до нових ресурсів і більшу незалежність за допомогою ослаблення центрального регулювання. До практики увійшли регулярні консультації міністрів і місцевих лідерів, насамперед з питань введення нового законодавства.
Однак необхідно зазначити, що регіони на даний момент не підтримують подальшого процесу можливого повного відокремлення від центру. Згідно референдумів, проведених в Уельсі у 2001 р. і в Шотландії у 2002 р., за цей процес висловилися лише 12 % і 30 % відповідно [6].
В Англії лейбористами була реалізована набагато помірніша форма деволюції. У 1998 р. тут були створені регіональні агентства розвитку і регіональні асамблеї. Повноваження агентств локалізуються в соціально-економічній сфері – комунальне обслуговування, житлове будівництво, економічний розвиток регіонів. У перспективі також заплановано обирати регіональні асамблеї у кожному з 9 адміністративних регіонів Англії.
Зміни у розподілі владних повноважень стосувалися також столиці Великої Британії. У 2000 р. відновлено структуру виборних органів у Великому Лондоні: відбулися вибори в законодавчий орган міста, який був скасований урядом М. Тетчер через засилля в ньому лейбористів. Мером Лондона був вибраний один із лідерів лівих сил Кен Лівінгстон, який пробув на цій посаді до весни 2008 р. Прерога¬тиви мера Лондона обмежені адміністративно-господарськими питаннями.
Наведенi зміни в полiтичній системі Великої Британії дослідники оцінюють як суттєву стадію наближення країни до загальноєвропейських процесів оновлення i модернізації [2, с.23]. У результаті деволюції значно підвищилася громадянська активність в регіонах, був частково нейтралізований місцевий сепаратизм. У той же час дослідження системи і компетенції органів регіонального і місцевого управління країни в період 1997–2007 рр. дозволяє зробити висновок, що їх правове регулювання потребує подальшого коректування, пов’язаного з ліквідацією ряду недоліків в ході становлення і розвитку реформованої системи управління. Розвиток інституту регіональних асамблей свідчить про підвищення їх статусу. Проте ряд виконуваних ними функцій вступає в суперечність із законодавчо закріпленим за органами місцевого самоврядування обов’язком стратегічного планування і розвитку адміністративно-територіальних одиниць.
Процес модернізації системи регіонального і місцевого управління виявився в цілому досить суперечливим. Не дивлячись на те, що центральний уряд неодноразово підкреслював свою прихильність ідеї децентралізації влади, парламент Шотландії та Асамблея Уельсу часто перебувають під фінансовим і правовим пресингом Лондона. До того ж досі не розроблений чіткий алгоритм, керуючись яким урядові департаменти могли б диференціювати свої функції: які з них відносяться до Великої Британії в цілому, а які до окремих регіонів. Як наслідок переважна більшість дослідників британської деволюції схильні вважати процес децентралізації в країні половинчатим і таким, що не отримав логічного завершення [2, с.26; 7, с.49]. Чітке правове закріплення компетенції органів регіонального і місцевого управління не тільки забезпечить їх стійке функціонування, але й стане стабілізуючим чинником системи державної влади Сполученого Королівства.
Незважаючи на певні недоліки зазначених реформ, що у значній мірі зумовлені об’єктивними чинниками, процес деволюції у Великій Британії став певним зразком для вирішення регіонально-територіальних проблем з елементами національної самоідентифікації для всієї Європи, показав високий рівень політичної культури британського центрального та регіонального істеблішменту, вміння досягати загальнодержавного консенсусу демократичними політико-правовими засобами.
Література:
1. Короткий оксфордський політичний словник / Пер. з англ..; За ред. І.Макліна, А. Макмілана. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2006. – 789 с.
2. Шавалеева Э.Н. Государственные реформы правительства Э. Блэра (1997 – 2006 гг.): Автореферат дис. … канд. ист. наук: 07.00.03 / Уральский государственный университет им. А. М. Горького. – Екатеринбург, 2007. – 29 с.
3. Капитонова Н.К. Великобритания в конце ХХ – начале ХХІ века: от консерваторов к лейбористам: Учебное пособие / Н. К. Капитонова. – М.: МГИМО(У) МИД России, 2003. – 128 с.
4. Robbins K. Devolution and foreign policy // International Affairs. – 1998. – January. – Vol. 74. – №1. – P. 104-110.
5. Devolution: Economy and Finance // www.devolution.ac.uk/Briefing_papers.htm
6. Devolution Briefings. Findings from the Economic and Research Council’s. Research Programme on Devolution and Constitutional Change. The Elections in Scotland and Wales: What’s at Stake? Briefing No. 1, April 2003 // www.devolution.ac.uk/Briefing_papers.htm
7. Великобритания: эпоха реформ / Под ред. Ал. А. Громыко. – М.: Издательство “Весь Мир”, 2007. – 536с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
