На сьогодні проблема протидії нелегальної міграції постає як досить актуальна тема. Упродовж усієї історії людства трудова міграція, або міграція робочої сили, відігравала значну роль у суспільному розвитку. В сучасному світі з його глобалізаційними тенденціями розвитку питання міжнародного співробітництва у сфері протидії нелегальній міграції вимагає його детального вивчення. Зміни в геополітичному просторі нівелюють фактичні кордони, і проблема міграції, яка досі входила до компетенції внутрішньої політики держави, більше не є такою. Через вплив глобалізації негаразди в міграційній сфері торкаються питання визначення національної та європейської ідентичності.
На початку ХХІ ст., як і протягом усього ХХ ст., Франція розглядалась іммігрантами як одна з найбажаніших країн. Розквіт промисловості, успіхи у фінансовому секторі, високий статус на міжнародній політичній арені, широкий спектр можливостей і райдужні перспективи для різних сфер суспільного життя, а головне − реальна можливість вільно, без обмежень і прив'язок до усталених норм проявляти сутність та нове бачення стали одним із визначальних факторів для розвитку французького суспільства в цілому [1].
Масова імміграція до Франції починається в період бурхливого індустріального розвитку з сер. XIX ст. У цей час позначилися два головні напрями у французькій імміграційній політиці: задовільнити попит на робочу силу, що зростав, стабілізувати демографічну ситуацію, оскільки Франція зіткнулася із загрозою депопуляції. Основний потік іммігрантів надходив з прикордонних країн (Іспанії, Італії, Бельгії), а також з Польщі. Така тенденція зберігалася до початку Другої світової війни [2].
Водночас, демократичні цінності та ідеали рівності, які є символами французької державності, на практиці виявляються спаплюженими через реалізацію політики "подвійних стандартів" відносно іммігрантів. Усе частіше французьке суспільство постає в образі цинічної моделі демократії. Гострі соціальні катаклізми, від яких потерпає країна, спровоковані низкою причин, утім через недолуге законодавство та відсутність рівних умов найболючіше це відчувають іммігранти.У подальші роки обмежувальна імміграційна політики навіть посилилася.
«Закон Бонне 1980 р». - змінив статус іммігранта (якщо раніше він був іноземним робочим, то тепер ставав іноземним резидентом), підсилив контроль за перебуванням іноземців у Франції, вирішив питання видворення за незаконне проникнення в країну).
«Закон Паскуа» (1993 р.), по суті був направлений на позбавлення іноземців права на постійне перебування у Франції (на досягнення «нульової імміграції»).
У 1993 р. міністр внутрішніх справ Шарль Паскуа сформулював головну мету імміграційної політики як «досягнення нульового міграційного приросту», яка пізніше інтерпретувалася як «досягнення нульової нелегальної імміграції». У прийнятому т.зв. «Законі Паскуа» (1993 р.), заборонялося працювати іноземним студентам; оскаржувати відмову про надання притулку; до двох років був збільшений період розгляду справ про возз’єднання сімей; розширені права поліції для депортації нелегальних мігрантів.
Наступним кроком стало ухвалення в 1998 р. законів Гігу «Про громадянство» і Шевенмана «Про імміграцію». Ці закони розроблялися за участю відомого французького політолога Патріка Вейля, на якого уряд поклав завдання розробити «жорстке, але гідне» законодавство в області імміграції. Мова йшла не про відміну законів Паскуа, а про прагматичнішу їх реалізацію. Декларовані права на возз'єднання сімей, на притулок повинні були здійснюватися ефективніше. Були зменшенні вимоги для іммігрантів-студентів, науковців; ослаблений надмірний контроль за змішаними шлюбами; посилені заходи по видворенню з країни нелегалів і правопорушників.
Аналіз французької міграційної політики періоду 2000-2010 рр. Досліджуючи дане питання О.Гільченко, О.Рабчевська, Л.Костюк дійшли висновку, що уряд неодноразово намагався вирішити проблему іммігрантів, у тому числі через зміни законодавства та шляхом інтеграції останніх до суспільства. Одним із найголовніших лобістів упровадження оновленого пакету міграційної політики по праву вважається Н. Саркозі. За час його політичної кар'єри було прийнято низку досить жорстких та обмежуючих законів і поправок до нормативних актів, головною метою яких стало покращення загального суспільного клімату [3].
Із приходом соціалістів у Франції до влади курс міграційної політики дещо змінився. Так, 2015 р. до Національних зборів надійшов проект закону про міграцію. Згідно з цим документом, іноземці, що прожили 12 місяців на території держави могли одержати право на проживання в країні від 2 до 4 років. Також запропоновано зменшення терміну розгляду досьє біженців та виділення додаткових коштів на підтримку мігрантів [4]. Проти цього законопроекту виступили всі політичні сили країни, крім соціалістів, і тому він був відкладений.
У Франції вже роками спостерігається збільшення припливу мігрантів. Торік Франція вперше зареєструвала понад 100 тисяч клопотань про надання притулку, що на 17 відсотків перевищило показники 2016 року, утім ця цифра приблизно удвічі менша, ніж у сусідній Німеччині.
Попри критику представників гуманітарних організацій, котрі вбачають у нововведеннях істотне послаблення можливостей для отримання притулку, міністр внутрішніх справ Франції Жерар Коллон виступив на захист нових норм. На його думку, до цього спонукає вже саме зростання кількості біженців та мігрантів, котрі щороку прибувають до країни.
Проаналізувавши французьку міграційну політику, можна прослідкувати зміни кількості мігрантів на територій Франції, які заходи та закони були прийняті, їх ефективність для країни.
Як одна з найрозвинутіших країн сучасності, Франція продовжує бути притулком для мігрантів.
Отже, проблема вирішення міграційної кризи на сьогодні є однією з основних загроз для ЄС та основною загрозою національної безпеки Франції, враховуючи особливості географічного та історичного факторів. Кожна країна ЄС має свій підхід до вирішення проблеми міграційної кризи. Франція за Ф. Олланда вбачає основними шляхами подолання негативних наслідків від цього процесу для внутрішньополітичного та внутрішньоекономічного розвитку країни в трансформації внутрішнього міграційного законодавства. Зміни перш за всестосуються спрощення процесу легалізації іммігрантів та активації заходів щодо їх асиміляції, як найвищого рівня інтеграції мігрантів у французьке суспільство. Проте, проблема загострення міграційної кризи залишається відкритою та її вирішення потребує консолідації не тільки національних та європейських зусиль, а й конструктивних дій всієї світової спільноти, направлених перш за все не на подолання, а на попередження імміграційних потоків.
Література:
1. Особливості міграційної політики [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://jurisprudence-konspect.org/?content=2397.
2. Зовнішня політика Франції [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.ukrinform.ua/rubric-sushchenko/2119019-zovnisna-politika-francii-novi-prioriteti-stari-pidhodi-28082015.html.
3. Малиновська О. Україна, Міграційна політика Європейського Союзу/ О. Малиновська. – К., 2014. – 171 с.
4. Франция примет новый закон о статусе иностранцев. – Режим доступа: http://ru.rfi.fr/frantsiya/20150720-frantsiyaprimet-novyi-zakon-dlya-inostrantsev.
________________
Науковий керівник: Анісімова Марина Федорівна, кандидат юридичних наук, доцент, Університет державної фіскальної служби України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
