Проблематика кримінально-правових відносин не втратить своєї актуальності до того моменту, поки існуватиме держава, адже від самого зародження кримінального права і до сьогодення ми можемо помічати безперервний взаємозв’язок державних процесів з аспектами державної правової політики у сфері боротьби зі злочинністю.
Становленням сучасного кримінального права цікавились такі українські вчені: С. Гавриш, В. Грищук, В. Тацій, В. Навроцький, В. Шакун, О. Джужа, О. Литвак, Г. Смітієнко та ін.
Метою наукової розвідки є аналіз проблеми становлення кримінального права в сучасній Україні.
Слід наголосити, що кримінальне право має не одну дефініцію, але розглядаючи його як галузь права, можна сказати, що це система формально визначених норм вищої юридичної сили, що визначають підстави, форми реалізації, юрисдикційні межі та зміст кримінальної відповідальності чи суміжних заходів державного примусу [2]. Водночас, існують і інші підходи науковців щодо цього терміну, які достатньо різняться із загальноприйнятими визначеннями. Зокрема, М. Коржанський доводить, що головна сутність кримінального права чи кримінальної відповідальності полягає в тому, що «вона є особистою, персоніфікованою, належною лише певній особі, що вона – це не державним примус, не санкція правової норми. Юридична відповідальність ґрунтується лише на психофізичних і суспільних властивостях особи, здатною бути відповідальною» [4, с. 30-31]. Щодо сучасного кримінального права, то воно розглядається як необхідний інструмент забезпечення суспільної і національної безпеки, гарант суспільного спокою.
З набуттям Україною незалежності постало питання про створення кримінально-виконавчого законодавства, яке було б об’єднане спільною теоретичною базою, що започаткувало працю зі створення відповідних законопроектів. Першим кроком оновлення стало ухвалення Постановки Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 року №88 концепції «Основні напрямки реформи кримінально виконавчої системи в Україні». В її основу покладено правила погодження з ув’язненими, Декларації, і Європейські стандарти, інші міжнародні документи та угоди [3, с. 148].
5 квітня 2001 року, був прийнятий Верховною Радою України новий Кримінальний Кодекс України (далі - КК), що набрав чинності з 1 вересня 2001 року і є знаменною подією в становленні правової держави. Новий КК став базовим для майбутніх Кримінально виконавчого і Кримінально процесуального кодексів України. Вихідним тут є положення ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої «ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, і не може бути підданий покаранню, інакше як за вироком суду і відповідно до закону» [1].
Слід зазначити, що реформа кримінально виконавчої системи України, яка планомірно здійснюється, зорієнтована на виконання покарань з урахування міжнародного досвіду і актів, що стосується прав людини, демократизму, принципів гуманізму, справедливості [4, с. 154]. Водночас, варто згадати і про не зовсім позитивні моменти у становленні кримінального права, а саме проблему умов перебування ув’язнених. Необхідність гуманізації каральної політики держави зумовлюється тим, що покарання у вигляді позбавлення волі погано впливає на бюджет держави, спричиняє розрив соціальних зв’язків засуджених, породжує криміналізацію суспільства. Та ж сама гуманізація дасть змогу покращити матеріально-побутові умови відбування покарання, захистити від впливу злочинного середовища тисячі громадян [5, с. 31]. Ще одним недоліком у становленні кримінального права є відсутність стабільності, адже стабільність законодавства - це мрія і законодавця і правозастосовувача.
Ще однією особливістю становлення кримінального права стала реалізація територіального принципу відбування покарання відносно великої частини засуджених (за місцем проживання). Такий принцип створює умови для підвищення ролі територіальних органів влади у забезпеченні контролю за діяльністю колишніх засуджених та їх сімей. На сьогодні акцент у діяльності установ виконання покарань робиться на досягнення мети виправлення засуджених і гуманне поводження з ними, створює передумови для ресоціалізації останніх у суспільстві після відбуття ними покарання. Але головна ідея такої реорганізації, на думку їх творців, непроста «зміна вивіски», а формування «нової філософії»діяльності з виконання та відбування покарань з метою створення реальних і необхідних умов для виправлення і ресоціалізації засуджених [6].
Ще одним не менш важливим моментом у становленні кримінального права України є заміна смертної кари на довічне позбавлення волі [2].
Варто зазначити, що з часу ухвали нового КВК України було декілька спроб побудувати нове концептуальне бачення розвитку кримінально-виконавчої системи України, що лише позитивно вплинуло на становлення кримінального права [7]. Але на даний момент, оцінювати становлення кримінального права у сучасній Україні можна не повноцінно, адже воно досі перебуває у стані розвитку, але зараз можна сказати, що ми активно і впевнено рухаємось до того, щоб створити досконалу кримінально-правову систему.
Таким чином, проведений аналіз реформування кримінально-виконавчої системи України показав, що найбільшої трансформації зазнали функції даного соціального інституту. Підсумовуючи сказане, можна узагальнити, що наявний досвід пенітенціарного будівництва,відновлені справжні історичні факти та їх оцінка з позицій безперервного поступального суспільного розвитку можуть стати основою сучасного процесу вдосконалення кримінально-виконавчої політики, реформування вітчизняного законодавства і практики виконання покарань. Як факт,становлення кримінального права відбувалось поступово, але продуктивно.
Література:
1. Кримінальне право. Опорні конспекти. URL: http://dspace.tneu.edu.ua/bitstream/316497/8524/1/Опорний%20конспект%20лекцій.pdf (дата звернення 07.11.2019 р.).
2. Кримінальне право. Загальна частина. Підручник. URL: http://jurfak.univer.kharkov.ua/studentu/lekckpd/Kriminalne_pravo_Zagalna_chastina.pdf (дата звернення 03.11.2019 р.).
3. Концепція «Основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи в Україні»: схвалена Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 р. № 88. ЗПУ України. 1991. № 5. С. 148.
4. Шкута О. Становлення кримінального права в незалежній Україні. Підприємництво, господарство і право. 2014. № 3. С. 34-41.
5. Петрова Н. Гуманізація покарання як засіб зниження злочинності. Право України. 1993. № 9. С. 30-34.
6. Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: Указ Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631/2012. URL: https://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/631/2012 (дата звернення 03.11.2019 р.).
7. Ухач В. З. Історія держави і права України: навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 387 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
