Сучасні шлюбно-сімейні відносини в Україні ґрунтується на глибокому історичному корінні. Оформлення державними органами зазначеної правової категорії відбувалося на фоні складних політичних процесів і постійного змагання західної і східної традицій права в Київській Русі.
Процес становлення давньоруського права традиційно вчені юристи й історики (М. В.Гримич, О. П. Івановська, А. С. Чайковський, Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, В. З. Ухач [6] ) поділяють на декілька періодів.
Метою наукової розвідки є розкриття на основі джерел права Київської держави окремих аспектів шлюбно-сімейних правовідносин.
Правове життя України-Руси керувалось Руською правдою та звичаєвим правом. Проте, Руська Правда не містила спеціальних статей, які б регулювали шлюбні відносини і тому це регулювалось звичаєвим правом. Винятком була ст. 1 Короткої редакції, у якій йшлося про родичів, пов'язаних правом та обов'язком кровної помсти. Формування норм шлюбного права в Київській Русі відбувалося внаслідок поєднання давніх руських правових звичаїв і привнесених наприкінці X ст. християнських норм. Прийняття християнства призвело до встановлення християнських форм укладання шлюбу і до рецепції візантійського канонічного права [2].
Наголосимо, що шлюбу передувало сватання, коли між сторонами укладалася угода про одруження. Сватів до дівчини засилав наречений, проте до прийняття християнства могла і дівчина засилати сватів до нареченого. Після сватання, коли було досягнуто згоди щодо весілля, рідні обох сторін збиралися на так звані змовини чи зговір, де домовлялися про день весілля, розмір посагу (приданого) та віно. Такі домовленості мали назву «ряд» і могли бути укладені в усній або письмовій формі. На «ряді» відбувалися заручини – висловлювання згоди нареченими укласти шлюб. Візантійське шлюбне право вважало заручини нерозривними і встановлюючими спорідненість між родичами заручених [3].
На відміну від візантійських церковних норм, якими за певні правопорушення передбачалася смертна кара чи покалічення, руська система покарань була набагато ліберальнішою. Нею передбачалися санкції (покаяння), а також грошові штрафи на користь єпископа [4, с. 34]. Церква вважала шлюб Божественним Таїнством, а законною його формою – церковне вінчання. Тому основне значення в християнському шлюбі отримало його укладення в церкві шляхом здійснення особливого церковного обряду. Цей звичай називався вінчанням (на молоду пару під час обряду одягали вінки). Церковні постанови стверджували, що «без вінчання одруження є незаконним і не благословенним» [6, с. 56].
Шлюб, як і розлучення, монопольно здійснювалося церквою. Шлюбний вік для нареченого наступав з 15 років, а для нареченої - із 13 - літнього віку. Цих норм не дотримувалися, шлюби між 10-річними були звичним явищем. Більше двох разів одружуватися не дозволялося [6. с. 58].
Розлучення можна було просити у таких випадках: при порушенні подружньої вірності; при нездатності чоловіка до інтимних стосунків після трьох років співжиття, коли чоловік або жінка намагались позбавити життя один одного [5]. Згодом до цих причин було додано інші, зокрема, коли невідомо, де чоловік перебував протягом 5 років, коли чоловік чи жінка постриглися в ченці, коли жінка задумала викрасти майно без відома свого чоловіка, коли жінка без дозволу свого чоловіка зустрічалася з чужими чоловіками або милася з ними в лазні, коли жінка без дозволу чоловіка ночувала не вдома, а у своїх родичів.
Слід підкреслити, що розірванню шлюбного союзу і створенню нової сім'ї Церква чинила всілякі перешкоди. Своїй першій дружині чоловік мав виплатити велику матеріальну компенсацію, а також повинен був сплатити штраф на користь церковної влади. Його розмір залежав від соціального статусу чоловіка. Чим вище становище в суспільстві займало подружжя, тим вищий штраф сплачувався. Церковними канонами на Русі заборонялося двоєженство, одруження кровних родичів, а також шлюб християнина з представниками нехристиянських віросповідань. Такими способами церква зміцнювала сім'ю, сприяла утвердженню одношлюбності та подружньої вірності.
Література:
1. Гурбик А. О. Руське право. Енциклопедія історії України: у 10 т. Редкол. В. А. Смолій (голова) та ін. 2012. С.399.
2. Іванов В. М. Історія держави і права України: навчальний посібник, 2007. С. 20-23.
3. Матвієнко М. Історичний розвиток правового регулювання сімейних відносин та правовогорежиму майна подружжя. Київський студентський журнал міжнародного права. 2006. № 3. С. 97-106.
4. Поляруш С. Оформлення юридичного статусу жінки за шлюбно-сімейним правом Київської Русі. Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія : Історичні науки. 2010. Вип. 13. С. 102-108.
5. Подкоритова Л. Процес розірвання шлюбу в християнській Київській Русі. URL: www.ruthenia.info (дата звернення 08.12.2019 р.).
6. Ухач В.З. Історія держави і права: навчальний посібник. Тернопіль. 2018. С. 65-66.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
