Приєднавшись у 1997 р. до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – ЄКПЛ, Європейська конвенція), громадяни України отримали право на звернення зі скаргами про порушення своїх прав та основоположних свобод про Європейського суду з прав людини (далі- ЄСПЛ).
Як свідчать останні показники, Україна займає провідне місце за кількістю поданих скарг до ЄСПЛ [1]. Ця невтішна статистика свідчить про неефективність національного механізму захисту прав та свобод громадян, який потребує удосконалення. Даний аспект набуває особливого значення в світлі європейської інтеграції України. Названий механізм передбачає приведення українського законодавства у відповідність нормам Європейської конвенції, засвоєння європейського досвіду, виконання рішень ЄСПЛ та врахування їх в подальшій правозастосовній діяльності. Окрім того, необхідно зауважити, що механізм захисту прав та свобод громадян стосується усіх громадян держави-учасниці Європейської конвенції, в тому числі і засуджених, або тих, які перебувають під слідством. На підтвердження можна привести положення ЄКПЛ. Так, ст. 35 визначає, що «Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47». Також стаття 5, яка має назву «Право на свободу та особисту недоторканність» прямо вказує на те, що Європейська конвенція спрямована на захист, в тому числі, і засуджених осіб: «кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом» [2]. Цитовані норми дають підстави дійти висновку, що ЄКПЛ має на меті захистити права та свободи всіх громадян, в тому числі, громадян, яких було засуджено компетентним судом.
Ратифікувавши Європейську конвенцію, Україна прийняла на себе зобов’язання по її виконанню та впровадженню у національну систему права. В той же час впровадження норм Конвенції передбачає не тільки впровадження її принципів, ідей у внутрішню систему, але і впровадження рішень ЄСПЛ, які прийняті у зв’язку із порушенням державою-учасницею норм Конвенції. Йдеться мова про нерозривний зв'язок Конвенції та рішень ЄСПЛ. Конвенція визначає діяльність Європейського суду як субсидіарний механізм захисту прав і свобод людини, при цьому основна відповідальність за їх гарантування покладається на національні правові системи. В ст. 1 Конвенції зафіксовано, що саме держави-учасниці беруть на себе обов’язок щодо забезпечення кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, прав і свобод, передбачених Конвенцією [2].
Як визначається у науковій літературі, «дедалі більшого значення набуває практика ЄСПЛ, підвищується роль права ЄС у сфері боротьби зі злочинністю, формується загальноєвропейське кримінальне право, міцніє міжнародне співробітництво у боротьбі із загальними загрозами кримінального характеру» [3, с. 35]. ЄКПЛ відіграє надзвичайно велике значення для створення та функціонування дієвої системи захисту прав людини, що забезпечується за допомогою справедливого судового розгляду, а також покликана гарантувати повагу держав до фундаментальних прав людини [4, с. 79]. Цілком погоджуючись із цитованимм твердженнями, хотілось би додати, що практика ЄСПЛ набуває дедалі більшого значення не тільки у сфері боротьби зі злочинністю, але і у сфері захисту прав та свобод засуджених осіб. Свідченням цього є прийняття Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 08.04.2014 № 1186-VII [5]. В пояснювальній записці до названого Закону визначено, що «…рішення Європейського суду з прав людини, а також численні скарги засуджених осіб вказують на неналежний рівень забезпечення державою умов відбування покарання такими особами, зокрема, щодо невиправданого обмеження прав і свобод засуджених до покарання у виді арешту, обмеження волі, а також щодо забезпечення права засуджених на належну медичну та правову допомогу. Даний законопроект спрямований на усунення недоліків Кримінально-виконавчого кодексу України в частині дотримання конституційних вимог та європейських стандартів щодо режиму відбування покарання засудженими, забезпечення мети покарання, визначеної частиною другою статті 50 КК України…» [6]. На нашу думку, внесення наведених вище змін до Кримінально-виконавчого кодексу України свідчить про початок реформування системи кримінального та кримінально-виконавчого права, а також реформування всієї пенітенціарної системи України.
Варто зауважити, що одним з основних напрямків дії Закону України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» є напрямок розширення прав засуджених за рахунок доповнення такими правами як «право на отримання інформації про свої права і обов’язки, порядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання; на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань тощо» [5]. Викладене свідчить, що в самому тексті Закону законодавець «прописує» механізм забезпечення прав засуджених шляхом розширення переліку прав засуджених. Додамо, що це не єдине згадування про механізм забезпечення прав засуджених в тексті названого закону. Також можна привести приклад законодавчої норми щодо примусового годування засудженого. Так, «примусове годування засудженого, який заявив про відмову від прийняття їжі та за висновками комісії лікарів не має психічного захворювання та усвідомлює наслідки своїх дій, забороняється. Примусове годування може бути здійснене лише в тих випадках, коли, на думку лікаря, внаслідок відмови від прийняття їжі стан засудженого значно погіршується. Порядок примусового годування не повинен порушувати стандарти, визначені практикою Європейського суду з прав людини» [5]. Отже, можна побачити, що саме за допомогою практики Європейського суду з прав людини забезпечується стандарти поводження із засудженими та створюється механізм забезпечення їх прав.
Що стосується законодавчої норми про обов’язковість використання практики ЄСПЛ, слід звернути увагу на Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477– IV. Вивчаючи норми Закону № 3477–IV, слід звернути увагу на ст. 17, в якій сказано, що «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права». Фактично законодавець закріпив як джерело права не тільки Конвенцію, а й практику ЄСПЛ [7]. Вважаємо, що дане положення є цілком логічним з огляду на те, що Конвенція та діяльність суду нерозривно пов’язані між собою і оскільки Україна приєдналася до ЄКПЛ, то практика ЄСПЛ автоматично стала невід’ємним джерелом права України і стосується усіх її громадян, в тому числі, і засуджених вироком суду.
Список використаних джерел:
1. Центр інформації про права людини. URL: https://humanrights.org.ua/material/ukrajina_vzhe_ne_lider_za_kilkistjiu_skarg_proti_neji_u_jespl_aktualna_statistika_vid_jevrosudu_ta_minjiustu (дата звернення:22.07.2019).
2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: міжнародний документ від 04.11.1950. URL:http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/995_004 (дата звернення: 22.07.2019).
3. Актуальні проблем и кримінального права: навч. посіб. / В.М.Попович, П. А. Трачук, А.В. Андрушко, С.В. Логін. Київ: Юрінком Інтер, 2009. 256 с.
4. Сорока О.О. Реалізація практики Європейського суду з прав людини у кримінальному праві України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2015. 254 с.
5. Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів: Закон України від 08.04.2014 № 1186-VII. Голос України. 06.05.2014. № 87.
6. Пояснювальна записка до Проекту Закону про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=50363 (дата звернення: 22.07.2019).
7. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV. Урядовий кур'єр.30.03.2006. № 60.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
