Підписання Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (або Стамбульської конвенції) обумовило внесення істотних змін до вітчизняного законодавства (навіть попри те, що наша держава досі не ратифікувала зазначений міжнародно-правовий акт). Саме з огляду на те, що домашнє насильство, будучи вкрай негативним та вельми складним для розуміння суспільно небезпечним явищем, зазіхає потенційно (чи порушує реально) права, свободи та інтереси людини у багатьох сферах, створення дієвого комплексного механізму запобігання та протидію зазначеному феномену набуває особливо важливого значення.
Невід’ємною складовою такого механізму повинні стати позитивний досвід та корисні напрацювання у даній сфері, вже наявні в іноземних державах, які імплементували положення Стамбульської конвенції власне законодавство та будують на її основі правозастосовчу практику. Вказане не тільки дозволить не припустись раніше зроблених за кордоном помилок, а й покращить обізнаність працівників правоохоронних та інших органів державної влади органів щодо найбільш ефективних способів застосування цих нових механізмів (інструментів) та повноважень, спонукатиме їх до широкої співпраці з неурядовими організаціями (а структури громадянського суспільства та широкі верстви населення, у свою чергу, – до більш активної взаємодії з державними інституціями).
Природно, що Туреччина стала однією з країн-підписантів Стамбульської конвенції; більш того, вона першою ратифікувала її. Відтак, на нашу думку, варто звернути увагу на особливості правової регламентації та організаційні засади запобігання домашньому насильству у цій державі.
Правовою основою даної діяльності є Закон «Про захист сім’ї та запобігання насильству щодо жінок», прийнятий 20 березня 2012 року для забезпечення захисту вразливих членів сім’ї (у першу чергу жінок та дітей) від насильства (у тому числі у формі так званого сталкінгу, тобто переслідування), а також утвердження гендерної рівності та повноцінної реалізації прав жінок.
Визначення насильства в сім’ї у Законі в цілому відповідає концепції поняття домашнього насильства згідно Стамбульської конвенції (варто зазначити, що турецьке законодавство закріплює п’ять його різновидів – фізичне, психологічне, вербальне, сексуальне та економічне).
При реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству у Туреччині перевага віддається заходам запобігання, до яких віднесені загальні та спеціальні профілактичні, правопросвітницькі, інформаційні тощо, що підлягають реалізації в рамках окремих загальнодержавних Планів дій і до впровадження та моніторингу результатів яких залучаються неурядові та міжнародні організації.
Усі заходи примусу, що передбачені згаданим законом, поділяються на охоронні (деякі з яких потребують рішення суду) та превентивні (усі потребують рішення суду). Зокрема, профільні підрозділи правоохоронних органів (у Національній поліції – Управління боротьби з домашнім насильством Департаменту охорони публічного порядку; у Жандармерії – Відділу боротьби з домашнім та дитячим насильством Головного командування) уповноважені виносити охоронні приписи про встановлення певного місця проживання (перебування) жертви (у тому числі шляхом поміщення до спеціалізованого притулку), надання їй допомоги (фінансової, медичної, психологічної, правової та соціальної) навіть за відсутності конкретної інформації (доказів) про факт насильства (достатньо лише скарги від жертви та проведеної оцінки ризиків). Інші охоронні заходи (зміна місця роботи жертви, заборона кривдникові відвідувати визначені адреси або місця, видача документів зі зміненими анкетними даними та ін.) здійснюються за рішенням місцевого суду та із забезпеченням (у належний спосіб) захисту персональних даних.
Органами державної влади, відповідальними за формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству у Туреччині, є три міністерства – у справах сім’ї, праці та соціальних служб; внутрішніх справ; юстиції. Закон закріплює право кожного повідомляти органам влади про випадки домашнього насильства та обов’язок представників таких органів невідкладно реагувати на такі повідомлення та інформувати про них всі інші зацікавлені інституції для вжиття заходів згідно компетенції. До останніх, зокрема, належить і обов’язок звернення до суду для постановлення превентивного припису терміном до 6 місяців (із подальшим переглядом, скасуванням чи продовженням); інтереси жертви при цьому представляє Відділ протидії домашньому насильству місцевої прокуратури, а нагляд за перебігом виконання постановленого припису здійснює визначений працівник підрозділу уповноваженого підрозділу Національної поліції (жандармерії).
Серед заходів, що можуть бути вжиті згідно превентивного припису, належать, зокрема:
- офіційне попередження кривдника про неприпустимість образ чи погроз на адресу жертви;
- видалення кривдника з місця спільного із жертвою проживання та заборона повертатись туди на період, визначений судом (при цьому усі місця перебування та маршрути пересування кривдника контролюються шляхом одягання на нього спеціального електронного браслета, а жертві видається спеціальний засіб миттєвої подачі сигналу тривоги);
- заборона кривднику наближатись до жертви на встановлену судом відстань та намагатися встановити (чи підтримувати) контакт із жертвою особисто, через третіх осіб чи за допомогою засобів зв’язку;
- обмеження кривдника у спілкуванні з дітьми;
- заборона кривдникові вживати алкогольні напої поблизу жертви (або наближатись у стані сп’яніння до жертви);
- скасування (у разі наявності) ліцензії кривдника на право володіння зброєю із вилученням останньої на період, визначений судом.
Кожен превентивний припис може містити один чи декілька перерахованих вище заходів. Порушення кривдником вимог такого припису тягне за собою адміністративний арешт строком від 3 до 10 діб, а якщо воно було пов’язане з насильством, – від 15 до 30 днів (незалежно від відповідальності за інші правопорушення у разі, якщо в діях кривдника наявні їх ознаки).
Як видно з викладеного, законодавчі положення у частині регулювання запобігання та протидії домашньому насильству є відносно схожими у державах-учасницях Стамбульської конвенції, оскільки розроблені та реалізуються на єдиному міжнародно-правовому підґрунті, а також обумовлені спільними соціальними цінностями, що поставлені під охорону, – здоров’я та життя особи, спокій та благополуччя сім’ї тощо. Тим не менше досвід практичної діяльності правоохоронних та інших державних органів і громадських організацій у вказаній сфері підлягає безумовному вивченню та аналізу в нашій державі задля уникнення допущених за кордоном помилок та впровадження корисних напрацювань у правозастосування.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
