Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі суспільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Зокрема, згідно зі ст. 3 Конституції України вищими соціальними цінностями визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, знаходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними благами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відповідає міжнародним стандартам прав людини та зумовлює необхідність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.
Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства присвячено книгу другу ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР 1964 р. регулювання та охорона цих відносин взагалі не виділялися в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм, що регулювали правовий статус фізичної особи, то у структурі чинного ЦК України регулювання та охорона цих відносин складають окрему книгу, вміщену після Загальної частини, що підкреслює пріоритет людини та її внутрішніх (духовних) благ над іншими цінностями.
До предмета цивільно-правового регулювання, крім майнових відносин, належать особисті немайнові відносини. Важливо зазначити, що структурно при визначенні предмета цивільно-правового регулювання саме особисті немайнові правовідносини передують хрестоматійним для цивільного права майновим відносинам, що підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі. Слід також зауважити, що особисті немайнові правовідносини, змістом яких є відповідні особисті немайнові права, виникають щодо особистих немайнових благ, таких як життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я тощо. Однак ці особисті немайнові блага не можуть регулюватися нормами права, оскільки вони є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, врегульовані вони правом чи ні. Але внаслідок відповідної регуляції вони стають об'єктами певних особистих немайнових прав, що робить дані блага ще й юридично значимими.
Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то і сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно-правова природа. Беззаперечно, що в Конституції України, зокрема у розділі другому, закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав. Це все закріплюється на рівні галузевого цивільного законодавства, де особисті немайнові права дістають свій подальший розвиток. Адже ніхто не буде оспорювати цивілістичну природу права власності лише через те, що основні засади цього права закріплені у ст. 41 Конституції України.
Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Отже, особисті немайнові права не є цивільними правами лише з негативним змістом, тобто лише з виключною можливістю особи-носія вимагати захисту у випадку порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав. Дані права містять і активний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, спрямовані на їх реалізацію, у передбачених законом межах.
Наявність передбачених законом меж реалізації особистих немайнових прав фізичної особи свідчить про те, що вони не є абсолютними. При цьому, відповідно до ст. 274 ЦК України, обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Конституцією України, мають встановлюватися Конституцією, обмеження особистих немайнових прав, передбачених ЦК України або законами, мають бути визначені ними також. Слід вирізняти як загальні межі реалізації особистих немайнових прав (наприклад, заборона порушення прав інших осіб), так і спеціальні межі, характерні лише окремим особистим немайновим правам (наприклад, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я або стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесу лікування, то право на інформацію про стан здоров'я може бути обмежене).
Ще однією особливістю реалізації особистих немайнових прав є те, що вони мають здійснюватися особою, як правило, самостійно. Проте в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, ЦК України допускає здійснення їх права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками (ст. 272 ЦК України).
Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені (ст. 273 ЦК України).
Література:
1. Конституція України, 1996 // Відомості Верховної Ради України. 1996.№30.Ст.141.
2. Цивільний кодекс України № 435-IV вiд 16 січня 2003 р., Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 р. – 2003., № 40. – 356 с
3. Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства про права та свободи людини і громадянина: Навчальний посібник. - К.: Парламентське вид-во, 1999.
________________
Науковий керівник: Полішко Наталія Леонідівна, старший викладач кафедри цивільного права і процесу, Національна академія внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
