У ст.43 Конституції України наголошується, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. А це означає, що людина вільно розпоряджається своїми здібностями до праці. Свою здатність до праці людина може реалізувати, вступаючи у різні правовідносини або ж у відносини, не врегульовані нормами права. Наприклад, свою здатність до праці людина реалізує і використовує щодня перебуваючи дома та виконуючи різного роду побутові обов’язки (обов’язки дружини, чоловіка, мами та ін.). Людина також може реалізувати свою здатність до праці, вступаючи, наприклад, до цивільно-правових, адміністративно-правових, трудових правовідносин. Примусити вибрати один із можливих варіантів реалізації права на працю людину не може ніхто [1].
Право вільно розпоряджатися своєю робочою силою не обмежується свободою обирати механізм відчуження робочої сили і вибором варіанта поведінки - працювати чи ні. Людина вільна не тільки у виборі виду відносин, у межах яких буде відбуватися діяльність (трудові або цивільно-правові відносини), але і вільна у виборі виду діяльності. У трудових відносинах вид діяльності конкретизується у професії, спеціальності, посаді, кваліфікації. Оскільки виконання конкретної роботи за професією передбачає фахову підготовку, то воно зумовлює право особи на освіту, в рамках якого існує свобода вибору виду і форми освіти або професійної підготовки.
В основі права працівника розпоряджатися своїми здібностями до праці лежить не право власності на робочу силу з його трьома елементами - володінням, користуванням і розпорядженням, а природне право людини на вільний розвиток, що стало конституційним у багатьох державах, у тому числі і в Україні. Людина народжується вільною, вільною вона повинна залишатися протягом всього свого життя.
Поняття свободи праці набагато ширше, ніж просто право вільно розпоряджатися робочою силою, яка оцінюється шляхом отримання заробітної плати або отримання винагороди за виконану роботу чи послугу на підставі цивільно-правової угоди і цим характеризується як економічна категорія. Свобода праці дає можливість кожній людині для розвитку в різних сферах суспільного життя (ст. 23 Конституції України) й не тільки у відносинах по застосуванню найманої праці.
Свободу праці можна розглядати з різних точок зору: філософської, З правової точки зору свободу праці можна визначати як свободу від примусу до праці, можливість суб'єкта без зовнішнього впливу вирішувати питання - займатися або не займатися працею, а якщо займатися, то де і якою. Під зовнішнім впливом тут потрібно розуміти можливість використання або безпосереднє використання заходів примусового характеру щодо цієї особи. Примушення, у свою чергу, означає покарання або можливість його застосування [2].
Також важливим чинником покращення реалізації принципу свободи праці є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискримінації в усіх аспектах трудової діяльності. А ще важливим є підготовка робочої сили, що здійснюється спеціальною освітою з професіональним навчанням. Саме професійна освіта забезпечує одержання громадянами робочої професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, підвищення їх кваліфікації [3].
Принцип свободи праці у трудовому праві конкретизується у принципі свободи трудового договору.
З приводу свободи трудового договору не можемо не зауважити, що, справді, ніхто не може бути змушений до укладення трудового договору. Останній укладається на підставі вільного волевиявлення його сторін, якими є працівник та роботодавець. Разом з тим, у трудовому законодавстві можна віднайти такі положення, які свідчитимуть про те, що укладання трудового договору з деякими категоріями працівників має певний примусовий характер (наприклад, Закон України «Про зайнятість населення», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю Україні» ті ін.) [1, c. 69]. Виникають запитання: В чому полягає примус при укладенні трудового договору в рахунок броні чи квоти з зазначеними категоріями осіб? В чому тут виявляється обмеження свободи трудового договору? Справа в тому, що роботодавці за незабезпечення нормативів працевлаштування осіб, що потребують соціального захисту і не здатні на рівні конкурувати на ринку праці, несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку. А це вказує на те, що роботодавець, який, до речі, має право на добір кадрів, усвідомлюючи негативні наслідки непрацевлаштування вказаних осіб, яких він може і не бажати бачити своїми працівниками, дещо позбавлений прояву вільного волевиявлення в укладенні трудового договору із вказаними особами. При цьому ми не заперечуємо того, що власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган або фізична особа – роботодавець може й бажати укладати трудовий договір із даними особами.
З приводу обмеження свободи трудового договору, зазначимо, що в науці трудового договору, окрім вищезазначеного прояву обмеження свободи трудового договору, називають ще такі:
- стан здоров’я та стать працівника;
- наявність близьких родинних зв’язків;
- обмеження права на реалізацію права на працю шляхом укладення, крім основного й трудового договору про сумісництво [1, с. 70 – 72].
Наявність таких обмежень зумовлена поєднанням приватно-правових та публічно-правових засад у регулюванні трудових відносин. Разом з тим, принцип свободи має бути дотриманий по відношенню до всіх без винятку трудовими договорами, у тому числі і тих, що укладаються під час проходження альтернативної служби, що замінює військову службу. При укладенні даного договору необхідно враховувати волевиявлення особи, яка має право на заміну військової служби альтернативної службою, вибір місця її проходження. Відсутність добровільного волевиявлення дозволяє визнати трудовий договір укладеним з порушенням розглянутого принципу [4].
Отже, значення принципу свободи праці у трудовому праві полягає у вирішенні широкого кола питань від вільного волевиявлення під час працевлаштування, відсутності примусу до праці до заборони дискримінації у сфері праці.
Література:
1. Гетьманцева Н.Д., Козуб І.Г. Трудове право України (Загальна частина): навч. посібник / Н.Д. Гетьманцева, І.Г. Козуб. – Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2013. – 312 с.
2. Інтернет-джерело «Навчальні матеріали онлайн» [Електронний ресурс] // [сайт] – Режим доступу: https://pidruchniki.com/1359032643322/pravo/printsip _svobodi_pratsi_svobodi_trudovogo_dogovoru
3. Інтернет-джерело «Наукова спільнота» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.spilnota.net.ua/ua/article/id-2756/
4. Девізоров Д.С. Значення принципу свободи праці при укладенні трудового договору / Д.С. Девісаров //Держава і право. – 2011. – Випуск № 54. – С. 396 - 400 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/64347/65-Devizorov.pdf?sequence=1
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
