Судово-правова реформа в Україні передбачає удосконалення правових та організаційних засад діяльності органів досудового розслідування та прокуратури, спрямованих на підвищення ефективності вирішення завдань кримінального судочинства. У зв’язку із внесенням численних змін до КПК України 2012 р., створенням нових правоохоронних органів (НАБУ, ДБР), ліквідацією слідчого апарату органів прокуратури, нагальною є потреба теоретичного дослідження низки проблемних питань, зокрема щодо направлення справи за підслідністю та вирішення спорів про підслідність.
Вчені, які досліджували підслідність кримінальних проваджень, а саме Ю.І. Кицан [1], А.А. Омаров [2] а також й інші, вказували на непослідовність українського законодавця в частині внесення змін і доповнень до чинного КПК України [3]. Дійсно, до ст. ст. 216, 218 КПК України неодноразово вносилися зміни, крім того, окремі правові приписи щодо підслідності кримінальних проваджень містяться в Законах України «Національне антикорупційне бюро України» [4], «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» [5]. У зв’язку з цим варто зауважити, що навряд чи можна визнати доцільним підхід законодавця, за якого кримінальні процесуальні норми закріплюються в інших законах у той самий час, як КПК України у главі 19 містить спеціально призначенні для урегулювання цього інституту статті. Більше того, ч.3 ст. 9 КПК України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу [3].
Ще одним проблемним питанням у законодавчому регулюванні інституту підслідності є те, що відповідно ч. 10 ст. 216 та ч. 2 ст. 218 КПК України лише прокурор може приймати рішення про визначення підслідності. Практичне застосування такого законодавчого положення призводить до виникнення проблемних ситуацій. Річ у тім, що здійснювати досудове розслідування повинен суб’єкт уповноважений на те законом, в іншому разі виникає ряд проблем, насамперед щодо допустимості отриманих у результаті провадження слідчих (розшукових) дій доказів. Адже, якщо процесуальну дію провів неналежний суб’єкт, це є підставою визнання отриманого у її результаті доказу недопустимим. До прикладу, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року обвинуваченого було виправдано через недоведеність вини саме тому, що досудове розслідування було проведене з порушенням правил підслідності кримінальних проваджень і отримані докази судом було визнано недопустимими [6]. Для уникнення в майбутньому таких проблемних ситуацій пропонуємо закріпити в КПК України положення, відповідно до якого учасники кримінального провадження мають бути наділені правом звертатися до слідчого судді зі скаргами, якщо на їх думку, підслідність визначена неправильно. Це дасть можливість оперативно вирішувати питання щодо правильного визначення підслідності та усувати наслідки допущених порушень закону.
Література:
1. Кицан Ю.І. Підслідність кримінальних справ : Дис ... канд. юрид. наук / 12.00.09. Київ, 2012. 202 с.
2. Омаров А.А. Інститут підслідності в кримінальному провадженні : Дис. ... канд. юрид. наук / 12.00.09. Харків, 2017. 200 с.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року № 4651-VI. Законодавство України. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page
4. Про Національне антикорупційне бюро України : Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII. Законодавство України. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1698-18/page
5. Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції : Закон України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII Законодавство України. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1632-18
6. Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року . Справа № 201/5699/16к. Провадження № 1кп/201/18/2018 URL : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73100933
|