Конституція України 28 червня 1996 року статтею 1 проголосила Українську державу як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову. Поряд з традиційним (класичним) розподілом державної влади, Основний закон закріпив одним з компонентів здійснення судочинства участь народу через присяжних.
На думку О.Г. Яновської, суд присяжних є органом, у якому досконало поєднуються професіоналізм та «загальнолюдське поняття справедливості правосуддя» [1, с.94]. Однак, попри законодавче закріплення цього правового явища, на сьогодні інститут суду присяжних є, можна сказати, відносно новим для України. Сучасні дослідники, які заперечують доцільність функціонування суду присяжних в Україні, його недоліками визначають значну кількість виправдовувальних вироків, необхідність використання бюджетних коштів задля організаційного забезпечення існування зазначеного правового інституту, а також неготовність суспільства до такої форми участі народу у здійсненні судової влади.
І справді, на шляху до ефективного функціонування суду присяжних в Україні на сьогодні стоїть ряд перешкод, вирішення яких є вкрай необхідним в аспекті здійснення судочинства безпосередньо народом. Беззаперечним є той факт, що персональний склад суду присяжних та характер прийнятого судового рішення мають прямий зв’язок. Не є новиною і те, що саме від особистісних характеристик кожної з осіб, що входять до складу колегії, залежить вердикт.
Науковець С.В. Гладій справедливо зауважує, що інститут присяжних в Україні не займає свого належного місця у здійсненні судочинства. На його думку, проблема криється не стільки у нормативному забезпеченні зазначеної форми реалізації судової влади, скільки у правовій свідомості громадян [2, с.113]. Дослідники І.О. Рощина та С.О. Циганій у цьому контексті зазначають, що «впровадження самого інституту присяжних у сучасних реаліях – не більше ніж бажання влади продемонструвати прагнення до європейських ідеалів правосуддя та дотримання прав людини» [3, с.189].
Ще однією проблемою є те, що суд присяжних в Україні – це не що інше як суд шефенів, який на думку більшості сучасних дослідників є спотвореним аналогом судового вирішення справи за участю народу. Окрім цього, варто звернути увагу і на інший аспект – питання «фактичної незалежності» присяжного від професійного судді у нарадчій кімнаті.
У цьому аспекті слушною є позиція судді Конституційного суду України у відставці Віктора Шишкіна: «Якщо ти йдеш разом із суддею в дорадчу кімнату, разом із ним вирішуєш справу й разом підписуєш вирок, то ти не присяжний. Ти звичайний народний засідатель. Подивіться американські фільми. От там – присяжні. Поки присяжні засідають, суддя перебуває в будь-якому іншому місці й жодним чином на них не впливає. Називайте хоч горщиком, але якщо народ буде ухвалювати рішення разом із професійним суддями, то це не буде суд присяжних... З таким інститутом в Україні не можна усій планеті розповідати, що у нас – суд присяжних» [4].
Для того, аби судова реформа належним чином відбулася, і, більше того, показала ефективні результати, усі вжиті заходи щодо удосконалення судової системи держави повинні здійснюватись з урахуванням певних принципів. До них учена О.З. Хотинська-Нор відносить такі як: мети, засобів, ціни, альтернатив, відповідальності, стабільності та правових гарантій [5, с. 186]. Так, будь-який процес, котрий відбувається у суспільному житті та має чітко поставлену мету свого виникнення та перебігу, має протікати відповідно до певних засад, дотримання яких забезпечить досягнення відмінного результату.
Ми цілком підтримуємо таку позицію та вважаємо, що так званий суд шефенів буде ефективним за умов:
• розвинутої демократії;
• високого рівня правової свідомості та правової культури суспільства;
• «вільної думки» присяжного від позиції судді шляхом «роздільного» прийняття рішень;
• визначення обов’язком бути присяжним на конституційному рівні;
• належного фінансового забезпечення присяжних задля встановлення мотивації, а також підвищення престижності участі громадян у безпосередній реалізації державної влади тощо.
Література:
1. Яновська О.Г. Суд присяжних в системі гарантій захисту прав людини. Вісник Академії адвокатури. 2005.Випуск 2. С. 93-98.
2. Гладій С.В. Легітимність судової влади: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.10. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків, 2014. 207 с.
3. Рощина І.О., Циганій С.О. Суд присяжних в Україні: актуальні питання реформування. Юридичний вісник 2 (39). 2016. С. 188-193.
4. Суд присяжних vs народні засідателі. 2018. URL: https://humanrights.org.ua/material/jiakim_v_ukrajini_maje_buti_sud_prisjiazhnih (Дата звернення: 18.06.2019).
5. Хотинська-Нор О.З. Теоретичні засади судової реформи: окремі аспекти. Вісник Академії адвокатури України. 2015. №2. С. 184-193.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
