Як відомо, відносини працівника з роботодавцем можуть будуватися як на підставі трудового договору, так і цивільно-правового договору. Тобто фізична особа може виконувати роботи як на підставі одного, так і іншого договору. Дані угоди мають деякі спільні риси, але значно більше між ними є відмінностей. Тому необхідно визначити, який з цих договорів вигідніше.
Перш за все, треба наголосити на тому, що в обох випадках фізична особа працівник (або виконавець) виконує роботу, за яку роботодавець (чи замовник) виплачує йому певну суму коштів.
Тому метою роботи є з’ясування спільного та відмінного між трудовим договором та цивільно-правовим.
Основною відмінністю трудових договорів від цивільно-правового договору є те, що перші регламентуються Кодексом законів про працю (за текстом далі – КЗпП), а інші – Цивільним кодексом України (за текстом далі – ЦКУ).
Звертаючись до законодавства, а саме до статті 21 КЗпП, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Тобто, трудовий договір – це угода про виконання та забезпечення саме трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуальну роботу, а роботу визначену його спеціальністю, посадою на якій він перебуває, при цьому дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку. Дотримання внутрішнього трудового розпорядку означає, зокрема, що робочий час встановлюється не особою, яка за угодою має виконувати роботу, а роботодавцем. А після закінчення виконання певного завдання трудова діяльність фізичної особи не припиняється.
Щодо цивільно-правового договору, він може укладатися між фізичною особою та підприємством чи підприємцем з приводу виконання певних робіт чи надання послуг. Дані відносини регулюються не КЗпП, а тому не розглядаються як трудові. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦКУ. Це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Найпоширенішими серед цивільно-правових договорів є:
- на виконання робіт (інакше кажучи, договори підряду, ст. 837 ЦКУ);
- на надання послуг (ст. 901 ЦКУ).
Також можна зустріти такі види цивільно-правових договорів:
- на виконання науково-дослідницьких робіт та технологічних (глава 62 ЦКУ);
- доручення (глава 68 ЦКУ);
- комісії (глава 69 ЦКУ).
Але зупинимося на договорах підряду та надання послуг. За цивільно-правовим договором підрядник на відміну від працівника не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу. При цьому запис у трудовій книжці про виконання роботи за цивільно-правовим договором не робиться, на відміну від трудового договору.
Далі розглянемо предмет і мету даних договорів. Предметом трудового договору є власне праця працівника у процесі виробництва, тобто виконання певної роботи (певних трудових функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, а метою – організація процесу праці.
За цивільно-правовим договором процес організації праці залишається за його межами, тобто предметом договору є кінцевий результат роботи або послуги. Інакше кажучи, предметом є виконання чи надання підрядником чи виконавцем певного обсягу робіт, а метою такої угоди є отримання певного матеріального результату. Також слід додати, що предметами конкретного договору підряду (це договір, за яким одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу) можуть бути:
- створювана річ;
- переробка, обробка чи ремонт уже існуючої речі.
Цивільно-правові договори і трудові договори створюють різні правовідносини: цивільно-правові або трудові, які є більш врегульовані. Перш за все це проявляється в обсязі прав та обов’язків сторін.
Якщо ж з особою укладено трудовий договір, то роботодавець зобов’язаний дотримувати трудові права і гарантії працівника, які встановлені договором, що діє на підприємстві та трудовим законодавством, і «урізати» права працівника не вийде. А за цивільно-правовим договором замовник, як правило, повинен виконувати тільки ті обов’язки, що покладені на нього відповідно до договору.
Порівняємо для прикладу деякі елементи даних угод:
1) Вид оплати: у трудовому договорі це – зарплата, у цивільно-правовому – винагорода.
2) Розмір та строки оплати/винагороди: відповідно до вимог трудового договору роботодавець зобов’язаний регулярно виплачувати заробітну плату за виконану роботу в установлені для її виплати строки, а її розмір не може бути нижче за мінімальну заробітну плату.
Під час нарахування доходів у формі зарплати база обкладення ПДФО визначається як нарахована зарплата, зменшена на суму податкової соціальної пільги за її наявності. Військовий збір утримується із суми нарахованої зарплати без вирахування податкової соціальної пільги.
Водночас за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи, вони визначається у договорі і не залежить від мінімальної зарплати. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату.
Роботи за договорами цивільно-правового характеру підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, винагорода за цивільно-правовим договором обкладається єдиним соціальним внеском.
3) Охорона праці: трудовий договір зобов’язує роботодавця створювати працівникам умови праці, установлені законодавством, незалежно від угод договору.
Щодо цивільно-правових відносин, то в даному випадку подібних вимог немає, а визначальним фактором для умов праці виконавця є те, про що домовились сторони.
4) Соціальні гарантії: за трудовим договором передбачено соціальних гарантій – оплата періоду непрацездатності, допомоги по безробіттю, відпустки.
Щодо соціальних гарантій за цивільно-правовим договором, то вони надаються тільки тоді, коли виконавець самостійно проводить відрахування до соціальних фондів. Слід зазначити, що за цивільно-правовим договором працівник самостійно організовує процес роботи, сам виконує її та відповідає за неї. Працівник за договором такого характеру є незахищеним та позбавлений будь-яких соціальних гарантій.
Висновки. Отже, трудовий договір – це угода про здійснення та забезпечення трудової функції. За цивільно-правовим договором підрядник/виконавець зобов’язується за завданням замовника і на свій ризик виконати чи надати прописану в них роботу чи послугу. Тому відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.
Література:
1. Цивільний кодекс України: Документ 435-IV, чинний, поточна редакція – Редакція від 02.11.2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/stru
2. Кодекс законів про працю України: Документ 322-08, чинний, поточна редакція – Редакція від 13.02.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08
3. Цивільне право України: Навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 384 с. URL: http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/CUL/46-Civilne_pravo_Mazur.pdf
________________
Науковий керівник: Марченко Олеся Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права, Дніпровський національний університету ім. О. Гончара, Україна
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
