В умовах глобалізації суспільних відносин досить актуальним є визначення концепції правового статусу з урахуванням розвитку інформаційних технологій.
Для сучасного розвитку юридичної науки характерним є те, що вона дедалі більше відчуває вплив зростаючого потоку наукової інформації, стикається з постійним збільшенням обсягу знань і поглибленням їхнього змісту.
Сьогодні потреба в подальшому нагромадженні теоретичних наукових знань у сфері права не зменшується, а навпаки, набуває дедалі більшого значення, оскільки теоретичне осмислення явищ суспільного життя, його основних тенденцій розвитку дає змогу передбачити хід суспільних процесів і на основі їх осмислення виробити адекватний механізм вирішення нагальних проблем юридичної науки [1, c. 11].
На розвиток концепції правового статусу людини в сучасних умовах впливають такі фактори:
1. Виникнення глобальних проблем, які не можуть вирішуватися у межах держави. Проблема вивчення глобальних криз повинна розглядатися із застосуванням усього наявного в сучасній науці методологічного арсеналу, з використанням розробок за такими важливими напрямками, як анатомія криз, теорія катастроф, дослідження криз в глобальній еволюції. Загострення однієї глобальної проблеми неминуче зачіпає інші і призводить до розвитку кризи. Серед них є такі проблеми, що особливо торкаються правового статусу людини: наприклад, військові конфлікти, терористичні акти та проблеми дітей-біженців. У зв’язку з цим однієї охорони правового статусу людини в межах країни громадянства недостатньо. Потребують розширення міжнародні інституційні елементи захисту та охорони прав та свобод людини.
2. Індустріальна революція, стрімкий технічний прогрес та суспільний розвиток викликав зміну людських відносин. Багаторічне відчуження людини від справжньої духовної культури, національних коренів, від віри призвело до кризи суспільної свідомості, що виразилась у вкрай несприятливій суспільній атмосфері: посиленні криміногенної ситуації у соціумі, зростанні злочинності (зокрема дитячої), насильства, відкритій пропаганді розбещеності і хибних зразків культури. Особливо складна ситуація склалася у підлітковому і молодіжному середовищі [2, c. 41].
3. Зміна класичного розуміння інституту сім’ї. Сім’я є основою соціального середовища, де встановлюється та розвивається особистість. Сімейні відносини здійснюють один з прерогативних впливів на індивідуальність неповнолітнього. Варто зазначити, що на функціонування інституту сім’ї безпосередньо впливають сучасні тенденції розвитку суспільства – поширення емансипації, свободи вибору, індивідуалізації тощо. Трансформація інституту сім’ї формує різні теорії кризи сім’ї: економічні, етичні, психологічні, культурологічні тощо [3, c. 7].
4. Зміни в освітній сфері. Глобалізація та інформатизація суспільного життя безпосередньо впливає на освітню сферу неповнолітніх. Глобалізація, на думку дослідників світової освітньої політики, – це складний комплекс важливих для розвитку суспільства напрямів і рухів, що містить: людей, які мігрують у межах країни (робітники, біженці, туристи тощо); інформацію в наукових доповідях, у випусках новин, статистичних даних і документальних фільмів; нові технології комунікації, виробництва й розподілу, які радикально змінюють організацію, стандарт життя і розподіл багатства; рух капіталу, якому сприяють нові технології; обмін думками й ідеями (Ф. Райменз).
Вказане зумовлює потребу зміни освітнього простору, і обмежитися тут виключно переходом до Болонської системи освіти недостатньо. Як зазначає дослідниця права на освіту В. Боняк, з одного боку, здатність до пізнання об’єктивної дійсності випливає з самої природи людини як істоти розумної, а з іншого, – реалізація цього права, особливо в умовах складної соціальної дійсності в Україні, значною мірою залежить від економічної ситуації в державі, а також здатності останньої організувати ефективне управління освітянською сферою [4. c. 70].
Поряд з чітко визначеним курсом на євроінтеграцію та прихильність до європейських цінностей нині в Україні спостерігається й тенденція щодо втрати ефективності правозахисник функцій і механізмів органів державної влади та органів державного управління.
Непоодинокими є випадки порушення прав людини, закріплених у розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» Конституції України [5], що обумовлюється, насамперед:
1) неефективністю передбачених Конституцією та законами України позасудових і судових механізмів захисту прав людини;
2) традиційним постреволюційним правовим нігілізмом у суспільстві та державі;
3) анексією та окупацією Автономної Республіки Крим і воєнними діями на Сході України.
При цьому слід узяти до уваги, що на сьогодні на території країн грубо та порушуються основоположні громадянські та політичні права людини. Насамперед право на життя: за даними ООН на початок листопаду 2014 р. в зоні воєнного конфлікту на Сході України загинуло понад 4 000 людей, із них більше ніж 30 – діти, більше ніж 10 000 осіб були поранені. До того ж під час воєнного конфлікту на Сході України поширились такі злочини проти особистих прав людини, як тортури й катування, захоплення заручників тощо [6].
Зазначені вище факти свідчать про проблеми визначення правового статусу особи та захисту прав і свобод людини як елемента правового статусу.
У тимчасово окупованій АР Крим унаслідок нелегітимної «оптації» в березні – жовтні 2014 р., що виявилася в примусовому наданні громадянам України громадянства РФ, грубо порушено право людей на громадянство. Під час проведення позачергових виборів народних депутатів України у жовтні 2014 р. громадяни України, що проживають на території, захопленій терористичними організаціями «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка», не змогли реалізувати своє виборче право.
На території Донецької та Луганської областей, захопленій терористами, на даний момент не працюють школи, а на території тимчасово окупованої АР Крим заборонено викладання українською мовою та скасовано українські навчальні програми, що свідчить про масове порушення права громадян на освіту. Сумний перелік прикладів масового та грубого порушення прав людини не вичерпний.
Очевидним також є й те, що на фоні грубих і масових порушень прав та свобод людини в Криму та Східній Україні, усе частіше права і свободи людини, за умови неефективності державно-управлінських механізмів їх захисту, порушуються й на територіях, де не ведуться воєнні дії. Прикладом є становище вимушених переселенців, чиї права та свободи потребують на сьогодні особливої уваги та спеціальних механізмів захисту з боку органів державного управління, але не завжди їх знаходять. Подібна ситуація є закономірною, але надзвичайно небезпечною управлінською рефлексією для України.
Висновок
Підведучи підсумки, варто сказати, що зазначене обумовлює пошук та наступне унормування в чинному законодавстві ефективної моделі захисту прав людини в Україні в умовах сьогодення, яка б ураховувала позитивні риси та властивості існуючих моделей захисту прав людини. На наш погляд, в основу такої моделі було б доцільно покласти досвід країн ЄС щодо захисту прав людини в поєднанні з моделями правозахисної діяльності, які сьогодні ефективно діють у США та Ізраїлі, державах, що подібно до України потерпають від тероризму. Розширення прав і свобод людини, насамперед прав дітей, осіб з обмеженими можливостями, примусових переселенців, учасників АТО та ін., має бути адекватним можливостям української держави щодо їх забезпечення. А це передбачає конкретизацію вже конституйованих і майбутніх прав і свобод людини та відмову від їх «широкого тлумачення», рівно як відмову від популістської практики прирівнювання соціальних пільг до «непорушених прав людини».
Водночас необхідно посилювати правозахисний компонент діяльності органів державної влади, використовуючи правозахисний потенціал вітчизняних і зарубіжних недержавних організацій у поєднанні з удосконаленням системи судового захисту прав людини. Останнє передбачає створення системи доступного, оперативного, справедливого та неупередженого правосуддя у справах про порушення прав людини з одночасною декриміналізацією правопорушень у сфері соціально-економічних прав людини, з можливістю відшкодування делінквентом завданих потерпілому збитків у разі відмови від апеляції.
Не менш важливим є й створення в Україні, подібно до США та Ізраїлю, чітких і адекватних загрозам механізмів обмеження державою прав і свобод людини в інтересах національної безпеки й оборони з одночасним парламентським контролем за правомірністю застосування відповідних механізмів.
Висловлені пропозиції про формування в Україні ефективної моделі захисту прав людини є дискусійними і постановочними, але від того не менш актуальними. Це підтверджує й робота Міністерства юстиції України у співпраці з директоратом із прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи над проектом Національної стратегії у сфері прав людини, яка передбачатиме конкретний план дій щодо її втілення і розрахована, за словами заступника Міністра юстиції України І. Бондарчука, на 5 - 7 років [7].
Література:
1. Ухвaлa Хмeльницькoгo oкpужнoгo aдмiнicтpaтивнoгo cуду вiд 15.08.2018, Cпpaвa №2240/2579/18 [Eлeктpoнний pecуpc]. – Peжим дocтупу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/75871127
2. Фpицький O.Ф. Кoнcтитуцiйнe пpaвo Укpaїни : пiдpучник / O.Ф. Фpицький. – К. : Юpiнкo Iнтep, 2003. 536 c.
3. Чeпиc O.I. Зaкoнний iнтepec як кaтeгopiя цивiльнoгo пpaвa / O.I. Чeпиc // Фopум пpaвa. 2009. № 1. C. 551-559 [Eлeктpoнний pecуpc]. – Peжим дocтупу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-1/09hoikcp.pdf.
4. Чepнiлeвcький Д.В. Духoвнa культуpa ocoбиcтocтi: нaвч. пociб. / Д.В. Чepнiлeвcький, П.М. Тaлaнчук, М.Б. Євтух тa iншi. Вiнниця : AМCКП, 2013. 416 c.
5. Кoтюк В.O. Тeopiя пpaвa: куpc лeкцiй : нaвч. пociбник для юpид. фaк. вузiв / В.O. Кoтюк. К. : Вeнтуpi, 1996. 208 c.
6. Тiньoвий звiт щoдo викoнaння Мiжнapoднoгo пaкту пpo гpoмaдянcькi тa пoлiтичнi пpaвa. Кoaлiцiя гpoмaдcьких opгaнiзaцiй Мepeжi пpaвoвoгo poзвитку тa Мepeжi хaбiв гpoмaдянcькoгo cуcпiльcтвa Укpaїни, 2019 [Eлeктpoнний pecуpc]. – Peжим дocтупу : http://hro.org.ua/files/docs/1548238682.pdf.
7. Яpмoл Л.В. Пoняття, знaчeння cвoбoди тa її взaємoзв’язoк iз пpaвoм / Л.В. Яpмoл, C. Вaньдo // Пpaвo i cьoгoдeння. 2015. №5. C. 252-257.
________________
Науковий керівник: Бомбергер Інна Леонідівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права та приватно-правових дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
