Виконання Україною міжнародних зобов’язань спрямованих на адаптацію національного законодавства до права Європейського Союзу зумовило проведення реформ, у тому числі й у сфері державного управління. Протягом останніх декількох років оновлено законодавство щодо державної служби та боротьби з корупцією. Але для ефективного впровадження європейських практик у національну правову систему попередньо необхідно визначитися з основними засадами реалізації цього завдання. Не виключення із цього є інститут юридичної відповідальності державних службовців.
Термін «принцип» має латинське походження та у перекладі означає «первинність», «першооснова». Це керівні ідеї, основоположні засади, які не встановлюють права і свободи людини, як правило, не забезпечені санкціями, але визначають стандарти правової системи та є «нервовими центрами права» [1, с. 27]. Значення принципів полягає у тому, що вони характеризуються вищим рівнем імперативності, загальності й універсальності та визначають подальший розвиток системи права.
Ураховуючи сферу дії принципів права пропонують їх класифікувати на такі групи: 1) загальноправові; 2) міжгалузеві; 3) галузеві; 4) принципи інститутів права. Тому інститут юридичної відповідальності характеризується наявністю власних принципів права, які визначають його зміст, функції, гарантії тощо. До них відносять: співмірність тяжкості вчиненого правопорушення та покаранню, що призначається за нього; індивідуалізації; презумпція невинуватості; неможливості двічі бути притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення та інші. Але юридична відповідальність державних службовців є спеціальним видом юридичної відповідальності, тому має особливості щодо підстав, виду стягнень та порядку притягнення до неї.
Серед науковців відсутня єдність позицій щодо переліку принципів юридичної відповідальності державних службовців. М.І. Зубрицький виокремлює такі принципи: законності, справедливості, обґрунтованості, своєчасності, невідворотності, індивідуалізації, одноразовості в застосуванні, доцільності та принцип виховання державного службовця [2, с. 53]. На нашу думку, досліднику необхідно було провести класифікацію зазначених принципів, бо серед них є як загальноправові (законності, справедливості), так і принципи юридичної відповідальності (своєчасності, невідворотності, індивідуалізації). До того ж, не коректним є застосування назви принципу «одноразовості в застосуванні» тому, що за вчинення одного правопорушення винну особу може бути притягнуто до відповідальності двічі, але до різних її видів (наприклад, спочатку до кримінальної, а потім на підставі обвинувального вироку суду до дисциплінарної у виді звільнення).
О.О. Губанов вказує, що в Україні загальні принципи юридичної відповідальності та принципи юридичної відповідальності публічних службовців співпадають, але визначені окремо [3, с. 67]. Науковець пропонує такий перелік основних засад: законність, справедливість, гуманізм, своєчасність, презумпція невинуватості, неприпустимість притягнення до відповідальності двічі за одне й те ж саме правопорушення, індивідуалізація відповідальності. Дослідник пропонує змінити конституційні положення (ст. 61 Конституції України) таким чином, щоб встановити заборону щодо притягнення особи до різних видів відповідальності за одне правопорушення, окрім цивільно-правової, що полягає у відшкодуванні завданої шкоди [3, с. 66]. Ми не погоджуємося з пропозицією науковця, оскільки протиправна поведінка державного службовця одночасно може заподіювати шкоду різним видам суспільних відносин. Так, у разі порушення державним службовцем обмежень щодо одержання подарунків шкода заподіюється не лише суспільним відносинам у сфері належного здійснення державного управління, але й авторитету державної служби та відповідному органу державної влади, тому це повинно бути підставою для притягнення його до адміністративної та дисциплінарної відповідальності одночасно.
М.М. Колюка поділяє принципи юридичної відповідальності в залежності від форм нормативного вираження на ті, що закріплені у міжнародних документах, Конституції України і поточному законодавстві. Але він зауважує, що принципи юридичної відповідальності різних видів можуть відрізнятися під впливом специфічних засад конкретної галузі права [4, с. 409]. Цілком обґрунтованою є така позиція, оскільки цивільно-правова відповідальність може наставати у разі заподіяння шкоди без наявності вини, тоді як для всіх інших видів відповідальності вина є обов’язковою ознакою правопорушення (злочину, адміністративного проступку, дисциплінарного проступку).
Отже, у сучасних умовах здійснення державного управління необхідно розробити систему принципів юридичної відповідальності державних службовців із урахуванням загальних принципів юридичної відповідальності та принципів різних видів юридичної відповідальності. З метою захисту інтересів держави, прав і свобод громадян, підтримання авторитету органів державної влади пропонуємо створити єдиний нормативний акт, у якому визначити основні засади притягнення державних службовців до відповідальності.
Література:
1. Уварова О.О. Принципи права у правозастосуванні: загальнотеоретична характеристика: монографія. Харків: Друкарня МАДРИД, 2012. 196 с.
2. Зубрицький М.І. Види принципів юридичної відповідальності державних службовців. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2014. Вип. 29. С. 53-57.
3. Губанов О.О. Принципи юридичної відповідальності публічних службовців у країнах ЄС. Прикарпатський юридичний вісник. 2016. Вип. 5. С. 65-68.
4. Колюка М.М. Поняття та принципи юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/1806/Kolyuka.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 15.03.2020).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
