Для корпоративних прав з інвестиційною складовою як господарсько-правової дефініції характерним є наявність певного субꞌєктного складу. Субꞌєкти зазначених прав визначені нормами чинного законодавства, різняться в залежності від організаційно-правової форм юридичних осіб і форм власності та є предметом чисельних дискусій у фаховій літературі. Задля визначення та зꞌясування змістовної характеристики інвестування в корпоративні права вважається за доцільне надати сформувати поняття та ознаки субꞌєктів цих прав.
Субꞌєкти корпоративних прав та субꞌєкти інвестиційної діяльності у своєї сукупності є субꞌєктами інвестування в корпоративні права. Вони різняться за тими, хто приймає рішення, є ініціаторами – власниками корпоративних прав та на тих, які створюються у результаті формування й легалізації юридичних осіб - субꞌєктів, у статутному капіталі яких є частка або цілий обꞌєм корпоративних прав. Перша група ширша за другу, адже до другої відносяться лише юридичні особи, у тому числі державні органи. Наприклад, В. Кравчук, відносить органи державного управління (ДКЦПФР, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна, місцеві державні адміністрації та ін.). На його погляд, «…ці органи, як правило, не є безпосередніми учасниками корпоративних правовідносин, але вони здійснюють контроль за дотриманням корпоративного законодавства або управління державними корпоративними правами [1, с. 13]». До субꞌєктів першої групи – володільців корпоративних прав відносяться фізичні та юридичні особи, субꞌєкти господарювання, які нормативно визначені Господарським та Цивільними кодексами України.
У літературі досліджують субꞌєктів інвестиційної діяльності, які також можуть бути й учасниками корпоративних відносин. Наприклад, О.Е. Сімсон, вивчаючи суб'єктний склад інвестиційних правовідносин, доходить висновку, що «він містить у собі інвестора, реципієнта й інших учасників зазначених відносин. Виходячи з правового статусу інвестора йому дається наступне визначення: інвестор – це фізична чи юридична особа, а також держава чи територіальна громада, що вкладає майно, майнові права й інші цінності, які мають ринкову вартість, з метою одержання прибутку безпосередньо у власний чи створюваний ним об'єкт інвестування, або через передачу їх реципієнту для реалізації (використання) інвестицій на підставі договору інвестиційного характеру. Реципієнт (сторона, що приймає інвестиції) – суб'єкт інвестиційної діяльності, власник або володілець об'єкта інвестування, що одержав від інвестора майно, майнові права й інші цінності у власність чи у користування і використовує їх у своїй підприємницькій діяльності або в спільній підприємницькій діяльності з інвестором» [2, с. 11].
Закон України «Про інститути спільного інвестування» містить різноманітних осіб, які можуть бути віднесені до субꞌєктів інвестування в корпоративні права, наприклад це інститути спільного інвестування - корпоративний або пайовий фонди або пов’язані особи - юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють [3]. На думку фахівців «корпоративні інвестиційні фонди створюються у вигляді акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю і кожен учасник такого фонду є його акціонером. Учасниками товариства є юридичні та фізичні особи, також можуть бути учасники територіальної громади, які розміщують свої матеріальні та нематеріальні цінності у новоствореному чи вже існуючому корпоративному інвестиційному фонді. Об’єктом корпоративного інвестування у такі фонди для акціонерів є корпоративні права, а для фонду – майно, статутний капітал. Метою вкладників є об’єднання заощаджень для набуття прав власності на цінні папери, корпоративного права та отримання прибутку від інвестування (розміщення) коштів фондом у подальшому в цінні папери інших емітентів або одержання доходу від отримання дивідендів чи від різниці при операції купівлі-продажу акцій» [4, с. 121].
Субꞌєктом корпоративних інвестиційних відносин є акціонерне товариство (надалі – АТ), адже саме, як слушно зазначається у літературі, «поява АТ як суб’єкта права збігається за часом з його вступом у корпоративні правовідносини із засновниками, які у процесі створення товариства стали власниками акцій — акціонерами. При цьому після державної реєстрації АТ як юридичної особи правовий статус його засновників «вирівнюється» із правовим статусом інших акціонерів, які не брали участі у заснуванні акціонерної компанії» [5, с. 128]. В іншому нормативному акті таким субꞌєктом може бути власник акцій, тобто «оферент цінних паперів (далі - оферент) - фізична або юридична особа, яка є власником цінних паперів та здійснює публічну пропозицію на умовах публічного договору продажу таких цінних паперів; перший власник - особа, яка набула права власності на цінні папери безпосередньо від емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, чи андерайтера» [6].
Господарським обꞌєднанням теж притаманне володіння корпоративними правами, так, наприклад, у частині 1 статті 1 Закону України «Про холдингові компанії в Україні» визначено, що «корпоративне підприємство – це господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія; своєю чергою, холдингова компанія визначається як акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств» [7]. Корпорація, як певний різновид господарського обꞌєднання, є також субꞌєктом, якому притаманні корпоративні права, у тому числі з інвестиційною складовою. На думку І.В. Лукач «основою досліджень американських юристів послужила економічна теорія розподілу в корпорації інтересу між власниками (тобто акціонерами) та її посадовими особами. Ця теорія разом із теорією стейкхолдерів (заінтересованих осіб) суттєво вплинула на формування сучасного корпоративного права та дала змогу дійти теоретичного висновку про участь у корпоративних відносинах, крім корпорації та її учасників, також інших осіб. Сучасна природа корпорації не охоплюється загальними шаблонами приватної власності, натомість акціонери часто вже не можуть контролювати діяльність такої корпорації і в будь-який спосіб впливати на неї» [8, с. 60].
Фізичні особи також можуть бути субꞌєктами досліджених правовідносин. Так, слушною є думка про те, що «суб’єктами корпоративних відносин серед фізичних осіб є засновники корпоративного підприємства та інші фізичні особи, які стали власниками корпоративних прав під час його діяльності» [9, с. 138].
Таким чином, субꞌєкти інвестування в корпоративні права поділяються на дві групи, де перша – це юридичні та фізичні особи (інвестори), які є набувачами корпоративних прав на підставі договору з метою отримання прибутку, а до другої групи відносяться юридичні особи, будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, які створені за рішенням юридичних та/або фізичних осіб та володіють їх корпоративними правами - субꞌєкти, створені шляхом інвестування в корпоративні права, які можливо класифікувати на тих, які: 1) створюються за рішенням юридичних осіб, фізичних осіб та/або за рішенням юридичних осіб і фізичних осіб; 2) різняться за формою власності на державні, комунальні, приватні, іноземні та змішані; 3) створюються за рахунок власного капіталу, запозичених коштів або на безкоштовних (безповоротних) засадах; 4) зобовꞌязані створити статутний капітал у вигляді цінних паперів (акціонерні товариства, холдингові компанії) та ті, які мають право на таку можливість (товариства з обмеженою відповідальністю).
Література:
1. Кравчук В. М. Корпоративне право: аналіз законодавства та судової практики / В. М. Кравчук. К. : Істина, 2005. 266 с.
2. Сімсон О.Е. Правові особливості договорів інвестиційного характеру: автореферат дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2002. 20 с.
3. Про інститути спільного інвестування: Закон України від 05 липня 2012 р. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 29. Ст. 337.
4. Тимонькіна Е.В. Вплив економічної концетції на вибір моделей регулювання фондового ринку. Актуальні проблеми економіки. 2011. № 5 (119). С. 20-26; Науменкова С.В. Особливості діяльності зі спільного інвестування в Україні. Вісник Академії праці і соціальних відносин. 2011. № 1. С. 119-128.
5. Луць В. В., Сивий Р. Б., Яворська О. С. Акціонерне право: навч. посіб. / за заг. ред. В. В. Луця, О. Д. Крупчана. К. : Ін Юре, 2004. 256 с.
6. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 31. Ст. 268.
7. Про холдингові компанії в Україні: Закон України від 15 березня 2006 р. Відомості Верховної Ради України. 2006. № 36. Ст. 291.
8. Лукач І.В. Загальний огляд доктрини теорії корпорації в американській правовій науці: Перші наукові читання пам’яті академіка В.К. Мамутова: матеріали круглого столу (8 лютого 2019 р., м. Київ). Наук. ред. В.А. Устименко. НАН України. Ін-т економіко-правових досліджень, 2019. С. 59-62.
9. Колосов Р. Субꞌєкт та учасник корпоративних правовідносин: особливості юридичного розуміння та тлумачення. Актуальні проблеми правознавства. 2018. Вип. 1 (13). С. 135-140.
________________
Науковий керівник: Подцерковний Олег Петрович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри господарського права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія», член-кореспондент Національної академії правових наук України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
