На рубежі ХХ-ХХІ століть мільйони українців стали трудовими мігрантами. Україна стала одним з найпотужніших донорів робочої сили в Європі. Невисокий (за європейськими стандартами) рівень заробітної плати і обмежені можливості зайнятості із задовільними умовами та оплатою праці обумовлюють виїзд частини працездатного населення з України, перш за все з метою працевлаштування [4; 77].
У структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності виділяють чотири рівні: офіційна трудова міграція, неофіційна легальна міграція, успішна нелегальна міграція, міграція жертв злочинних угруповань. Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти, є:будівництво; сільське господарство (збирання врожаю); домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку);сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. – готельний бізнес) [1].
Причини зовнішньої трудової міграції носять майже виключно економічний характер. Трудові міграції обумовлюються поєднанням зовнішніх чинників трудових міграцій з боку країн-роботодавців та внутрішніх чинників соціально-економічного розвитку України. Якщо після розпаду СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік) на початку 90-х виїзди на заробітки за кордон зумовлювалися з отриманням можливості виїзду за кордон та з зупиненням підприємств, багатомісячними затримками з виплатою заробітної платні, зростаючим безробіттям, то нині їхньою метою у більшості випадків є підвищення добробуту, вирішення житлового питання, фінансування навчання тощо [1].
Зовнішніми причинами трудових міграцій громадян України за кордон виступає ємний ринок праці західних країн та приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності і суттєве спрощення перетину кордону з країнами ЄС(Європейський Союз). Серед внутрішніх причин трудових міграцій українських громадян за кордон – незадоволений попит на роботу всередині країни, неадекватно низька оцінка робочої сили, соціально-економічна криза, спад виробництва, загострення економічних протиріч [1].
Велика увага приділяється проблемам захисту прав трудових мігрантів на міжнародному рівні. Конвенція МОП (Міжнародної організації праці) №143 “Про працівників-мігрантів” 1975 р. закликає країни – члени МОП боротися зі зловживаннями у сфері міграцій і дотримуватися базових прав людини стосовно всіх працівників-мігрантів [3; 71].
Україна не ратифікувала зазначену Конвенцію, але долучилася до процесу укладання угод з іншими країнами щодо соціального забезпечення заробітчан. Так було підписано Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 р., що передбачають пенсійне забезпечення громадян держав-учасників Угоди (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан, Україна). За територіальним принципом пенсійного забезпечення у 1995 р. Україна також уклала двосторонні угоди з Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою, Казахстаном [3; 73].
Поки що Україна має двосторонні угоди про соціальне забезпечення за пропорційним принципом лише з країнами Балтії (Естонія, Латвія, Литва) та деякими іншими європейськими країнами – Болгарією, Іспанією, Словаччиною, Чеською Республікою. Важливим кроком до впровадження сучасних стандартів соціального захисту трудових мігрантів стало приєднання України у 2007 р. до Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів. Так стаття 18 Конвенції зобов’язує договірні сторони надавати трудящим-мігрантам та членам їхніх сімей соціальне забезпечення нарівні зі своїми громадянами, забезпечувати їм збереження прав, що набуваються, та набутих прав у сфері соціального забезпечення [3; 71].
Від 2010 року активізувалося формування правового середовища регулювання зовнішньої трудової міграції та реінтеграції мігрантів. У 2011 році затверджено Концепцію Державної міграційної політики України, прийнято нову редакцію Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового чи тимчасового захисту», Закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», видано Указ Президента України «Про Національний план із виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України», введенно в обіг закордонні паспорти громадян України з біометричними даними. У 2012 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», в листопаді 2015 р. ухвалено Верховною Радою України низку актів щодо удосконалення міграційного законодавства, прийнято Закон України «Про зовнішню трудову міграцію», спрямований на забезпечення правової основи регулювання трудової міграції громадян за кордон [4; 330].
Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» містить низку недоліків, зокрема:
1. Декларативність змісту (відсутність норм прямої дії) .
2. Відсутність механізмів реалізації окремих норм, що унеможливлює їх виконання без прийняття додаткових нормативно-правових актів.
3. Відсутність норм щодо реалізації виборчих прав мігрантів (зокрема державних гарантій забезпечення участі трудових мігрантів у виборах).
4. Неврахування окремими нормами критеріїв врегулювання питання реінтеграції на законодавчому рівні та неможливості їх реалізації на практиці.
5. Закон не містить однозначної та зрозумілої відповіді на питання щодо оподаткування доходів трудових мігрантів.
6. Норми щодо гарантій, які надаються мігрантам у сфері освіти, мають загальний характер.
7. Відсутність механізмів співпраці дипломатичних та консульських установ України за кордоном з громадськими об’єднаннями мігрантів, зокрема у частині консультування та надання інформації працівникам – мігрантам.
8. Декларативність та обмеженість норм стосовно здійснення трудовими мігрантами переказу коштів. Зокрема, ст.18 Закону «Переказ коштів трудових мігрантів» закріплює державне сприяння створенню трудовим мігрантам умов для здійснення грошових переказів в Україну лише шляхом зменшення комісійної винагороди за здійснення переказу [4; 333].
Процес конкретизації змісту міграційного законодавства є необхідним, як і вдосконалення Закону України «Про зовнішню трудову міграцію», зокрема завдяки залученню до законотворчого процесу неурядових організацій (НУО).
Окрім відсутності належного юридичного супроводу, велику проблему для реалізації соціальних прав українських громадян за кордоном становить поширення нелегальних та напівлегальних форм трудових міграцій. Найповнішою мірою правовий статус трудових мігрантів було оформлено у Чеській Республіці, Португалії та Іспанії. В Італії відповідна частка становила 31,9%, в Угорщині, Польщі, Російській Федерації – близько 22%. Найбільша частка осіб без офіційного статусу спостерігалася серед трудових мігрантів у Польщі (56,2% загальної кількості трудових мігрантів з України в цій країні) та Італії (36,2%) [3; 75].
Проблеми з оформленням правового статусу та нестабільний характер зайнятості зумовлюють низький рівень соціального захисту українських трудових мігрантів на робочому місці. Так чисельність українських працівників-мігрантів за кордоном за підрахунками Міністерства закордонних справ України та даними служб зайнятості іноземних держав і консульських установ офіційно працевлаштованих становить 891602 осіб, а нелегально працюючих - 1451626 осіб [2; 32].
Починаючи з кінця 1990-х років з погіршенням економічної ситуації в Україні з’являються випадки торгівлі людьми. В наш час військові дії на Сході України створюють умови для нового сплеску торгівлі людьми. У 2017 році обсяги виявлених МОМ (Міжнародна організація з міграцій) постраждалих в Україні від торгівлі людьми сягнули рекордної позначки - 1259 осіб. Починаючи з 2010 року, частка постраждалих від трудової експлуатації становить більше 50%, а з 2014 року – більше 90%. Серед видів експлуатації переважає трудова: 91% від усіх постраждалих у 2014-2015 рр., 94% − у 2016 р., 89,9% - у 2017 р. При цьому рівень освіти не убезпечує від ризику. Так за період з 2014 по 2017 рік, кількість виявлених постраждалих від торгівлі людьми, які мали вищу освіту, зросла і у 2017 році частка осіб з вищою освітою серед цієї категорії становила вже 24%. Але українське суспільство все ще має недостатньо інформації про торгівлю людьми та ризики потрапляння у рабство [4; 127].
Рівень захисту українських зовнішніх трудових мігрантів занадто низький, і цьому є декілька причин: не ратифікація Україною Конвенцію МОП (Міжнародної організації праці) №143 “Про працівників-мігрантів” 1975 р., яка є головним міжнародним нормативно-правовим актом у сфері міграцій та дотримання базових прав людини стосовно всіх працівників-мігрантів; дуже вузька “географія” укладених Україною двосторонніх угод у сфері соціального забезпечення, заснованих на пропорційному принципі урахування та накопичення страхового стажу (здебільшого це країни СНД та декілька країн ЄС); поширеність нелегальних та напівлегальних трудових міграцій, що унеможливлює соціальний захист працівників - мігрантів та членів їхніх сімей. Для вирішення цих проблем потрібна чітка й активна позиція держави у міжнародній співпраці з питань трудових міграцій. Роботу з укладання двосторонніх угод про соціальне забезпечення необхідно вести з усіма країнами–партнерами по міграційному обміну.
Література:
1. Зовнішні трудові міграції з України. [ Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.geograf.com.ua/geoinfocentre/20-human-geography-ukraine-world/268-ref22041102
2. Малиновська О. А. Трудова міграція громадян за кордон: виклики та шляхи реагування. [ Електронний ресурс] Національний інститут стратегічних досліджень – Режим доступу: http://old2.niss.gov.ua/content/articles/files/Malynovska-d28e1.pdf
3. Ткаченко Л. Г. Проблеми соціального забезпечення українських трудових мігрантів. [ Електронний ресурс] Режим доступу: https://dse.org.ua/arhcive/11/8.pdf
4. Українське суспільство: міграційний вимір : нац. доповідь / Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. – К., 2018. – 396 с.
________________
Науковий керівник: Василенко Наталя Сергіївна, магістр історії учитель історії та правознавства Дружківської гімназії «Інтелект» Дружківської міської ради Донецької області
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
