Інститут нотаріату є своєрідним правовим інструментом без якого неможливе здійснення цивільно - правового обороту. Варто зауважити, що нотаріат виник в тих країнах, де активно відбувався розвиток товарного – грошового обороту і виникла у зв’язку з цим потреба в сприянні при укладанні різних договорів, а також юридичне визнання та закріплення набутих прав, захисту власності, забезпечення безспірності майнових прав, охорони прав всіх учасників цивільного обороту.
Одним із головних завдань українського державотворення є втілення в життя ідеалів правової держави і створення належної системи державного управління, яка б гарантувала реалізацію прав і свобод громадян. Проте, на сьогоднішній день законодавець не дає чіткого визначення даного поняття. Окрім того, чинна нормативно – правова база та наукові джерела також не містять єдиного підходу до визначення поняття нотаріату та нотаріальної діяльності.
Питання про поняття «нотаріат» не отримало ні необхідного відображення в нормативних джерелах, ні належної уваги в науковій літературі. Ситуація, при якій під цим терміном досить часто розуміють різнопорядкові категорії, свідчить про низький ступінь наукового освоєння цього напрямку і створює природні передумови для неправильного застосування законодавства про нотаріат. Мова, наприклад, може йти про тенденції формування в суспільній свідомості уявлень про нотаріат як про різновиди комерційної діяльності.
В юридичній літературі нотаріат традиційно розглядають крізь призму трьох понять: а) як правовий інститут, покликаний забезпечити стабільність цивільного обороту, а також захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій [1, с. 607]; б) як систему нотаріальних дій [2, с. 14]; в) як систему державних органів і посадових осіб, на яких покладено завдання із засвідчення безперечних прав і фактів, засвідчення документів, виписок з них, надання документам виконавчої сили та виконання інших передбачених законом дій у передбаченому законом порядку з метою забезпечення захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб [3, с. 117].
Якщо розглядати нотаріат у вузькому розумінні, як систему дій, то основні дії, що здійснюються нотаріусами, визначені в ст. 34 Закону України «Про нотаріат». Крім того, ряд нотаріальних дій визначено в Законі «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. 1252 Цивільного кодексу України та інших нормативно - правових актах. На наш погляд, такий підхід не в повному обсязі відображає зміст поняття «нотаріат», обмежуючись процесуальною регламентацією відповідних дій. За рамками даного підходу залишається організаційно-правовий статус нотаріусів та інших суб’єктів нотаріальної діяльності, органів управління нотаріатом.
Деякі автори визначають нотаріат як орган, який здійснює юрисдикційну діяльність в сфері цивільних правовідносин. Професор В. В. Головко дотримується точки зору, що юрисдикцію в широкому сенсі слід розуміти як позитивну, регулятивну діяльність [4, с. 23]. Саме з позитивних позицій в більшості випадків юрисдикційна діяльність здійснюється в нашому суспільстві. В якості обов’язкової ознаки юрисдикційної діяльності В. В. Головко виділяє встановлення та доведення подій, їх юридичну оцінку відповідно до закону, а головне - оформлення процесуальних документів [4, с. 25]. Підхід В. В. Головко використовуємо для нотаріату з позиції цивільно-правової науки. Але з позиції адміністративного права нотаріат неприпустимо відносити до органів, що здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність, тобто діяльність, спрямовану на розгляд суперечок в сфері державного управління та притягнення до юридичної відповідальності з адміністративного права. Нотаріус здійснює свою діяльність переважно в області реалізації цивільного законодавства, а при наявності спору зобов’язаний усунутися зі сфери регулювання конкретних правовідносин і рекомендувати сторонам звернутися до суду.
Нотаріат, виходячи з вищеописаних ознак і неможливості його віднесення до органів державної влади та місцевого самоврядування, до органів, що здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність, може бути віднесений до органів безперечної цивільної юрисдикції. При цьому деякі автори включають нотаріат в систему правоохоронних органів [5, с. 271]. Більш того, навіть в окремих підручниках з адміністративного права нотаріат розглядається як частина правоохоронної системи [6, с. 15]. Однак правоохоронні органи в адміністративно-правовій науці розуміються трохи інакше, зокрема, на відміну від них, нотаріат не наділений правом застосування заходів безпосереднього примусу, що входить в структуру державних органів, відповідно, він не може бути віднесений до правоохоронних органів.
Нотаріус - суб’єкт публічного права. Публічно-правова природа нотаріату була неодноразово підтверджена Конституційним судом України, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Постановами Пленуму Верховного суду, в яких зазначено, що діяльність нотаріусів, які займаються приватною практикою, є особливою юридичною діяльністю, яка здійснюється від імені держави, зумовлює спеціальний публічно-правовий статус нотаріусів.
Термін «нотаріат», як зазначалося вище, в сучасному праві багатозначний і використовується в декількох значеннях: по-перше, він позначає систему органів і посадових осіб, що включає нотаріусів та інших осіб, наділених відповідно до закону правом вчинення нотаріальних дій. По-друге, нотаріат - це галузь законодавства, нормами якого регулюється нотаріальна діяльність. У літературі зазначається ще одне значення нотаріату як засобу захисту порушеного права. Часто в зарубіжній юридичній літературі поняття нотаріату як правового інституту розкривається через його носіїв (суб’єктів права), які уповноважені державою здійснювати і засвідчувати юридичні акти з метою надання їм значення публічних актів. Носіями таких повноважень можуть бути як громадські службовці, так і вільні професіонали.
На думку І. А. Полтавської, «... нотаріат саме в найпершу чергу представляє собою систему органів, наділених чинним законодавством України правом здійснювати нотаріальні дії». Досить цікаве та образне визначення нотаріату наведене швейцарським юристом М. Мерлотті: «Поряд з чиновниками, які примиряють і судять, виникає потреба у наявності інших функціонерів, які є безкорисливими консультантами, радниками сторін, а також вони є неупередженими представниками волі, які повідомляють сторін про їх обов’язки, складають контракти, договори і надають цій дії автентичний характер, тобто засвідчують його нотаріально і зберігають його, надаючи йому юридичну достовірність. І тому дозволяють надалі вирішувати можливі суперечки. Ці неупереджені укладачі, свого роду добровільні судді. Ці люди - нотаріуси, цей інститут-нотаріат».
Таким чином, на думку багатьох вчених, нотаріат - це полісемічних термін, який необхідно розуміти, по-перше, як систему спеціальних органів і посадових осіб, по-друге - як сукупність нотаріальних дій, здійснюваних зазначеними органами. Нотаріат реалізується в сфері безперечної цивільної юрисдикції, його основна функція - надання кваліфікованої юридичної допомоги громадянам та юридичним особам шляхом вчинення нотаріальних дій від імені держави з метою охорони їх прав та законних інтересів.
Отже, нотаріат можна визначити як систему спеціальних органів і посадових осіб, що діють в сфері безперечної цивільної юрисдикції, основна функція яких - вчинення нотаріальних дій від імені держави з метою охорони та захисту прав і законних інтересів учасників цивільних правовідносин. Зазначене визначення, на наш погляд, необхідно закріпити в Основному Законі України «Про нотаріат». Це послужить поширенню комплексного і більш правильного розуміння нотаріату в суспільстві і сприятиме більш адекватному і своєчасному державному регулюванню нотаріату в Україні. захищаючи законні права та інтереси сторін.
Література:
1. Российская юридическая энциклопедия / под ред. А. Я. Сухарева. М. : ИНФРА-М, 1999. 1110 с.
2. Бесчастний В. М. Нотаріат в Україні: Навч. посібник / В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін. (серія «Вища освіта ХХІ століття»). К.: Знання, 2008. 494 с.
3. Дякович М. М. Нотаріальне право України: Навч. посібник. К.: ЦУЛ, 2009. 686 с.
4. Головко В. В. Понятие и назначение юрисдикции по российскому праву. Государство и право. 2007. № 3. С. 20 – 25.
5. Черемных И. Г. Нотариат и нотариальное право России : учеб. пособие / под ред. Г. Г. Черемных. М. : Эксмо, 2007. 268 с.
6. Гуценко К. Ф., Ковалев М. А. Правоохранительные органы : учеб. для юрид. вузов / под ред. К. Ф. Гуценко. М. : ЗЕРЦАЛО, 2007. 440 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
