Ми дослідили, що за правовими підставами свого ймовірного виникнення розпорядження, яке називається «прелегатом», є одностороннім правочином. Тепер нам треба встановити, яким є згаданий факт за встановленою динамікою легального впливу на цивільні відносини – основним чи допоміжним?
Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права охоплює цілу низку малодосліджених питань, які охоплені спадкуванням за заповітом. Зокрема нині в юридичній літературі майже відсутні наукові розвідки про те, яким одностороннім правочином за існуючою динамікою легального впливу на цивільні відносини є «прелегат» - основним або допоміжним.
Зважаючи на вказані судження, спробуємо дослідити зазначену проблему. Ми висловлюємо велике сподівання, що зміст даної праці, будучи зрозумілим, заразом зможе залучити інших вчених до чіткого з’ясування юридичних ознак, які в свою чергу притаманні досліджуваному нами факту.
На нашу думку, спеціальне розпорядження, що називається «прелегатом», за встановленою динамікою легального впливу на цивільно-правові відносини можна віднести до одностороннього правочину, якому в свою чергу властивий не допоміжний, а основний характер. Доцільність даного наукового підходу ми спробуємо довести, скориставшись такими доводами.
По-перше, цивільне право є однією з визначних галузей приватного права. Норми, що охоплені нею, регулюють майнові й особисті немайнові відносини, заснованих в свою чергу на відповідних засадах, а саме на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників [1, с. 37].
В цивільному праві юридичні факти є однією з найпоширеніших категорій. Вказане судження пояснюється тим, що зі згаданими обставинами пов’язують виникнення, зміну або припинення різних за своїм змістом прав та обов’язків, а також тих чи інших видів правових відносин [2, с. 9].
Науковою літературою охоплено складну класифікацію юридичних фактів. Зокрема за встановленою динамікою легального впливу на цивільні відносин всі правочини, утворивши багатогранну систему вольових та правомірних дій, водночас поділяться на: 1) основні; 2). допоміжні [3, с. 221-222].
Кожному з вищезазначених фактів притаманні різні за своєю суттю ознаки. Скажімо основний правочин – це добросовісна дія, вчинення якої обумовлює неминуче виникнення правових відносин, безпосередні суб’єкти яких мають гарантовані їм права і/або виконують покладені на них обов’язки.
Вказана риса властива цілій низці різних за своєю сутністю правомірних дій. Зокрема юридичний факт, що називається «прелегатом», заразом встановлює цивільно-правові відносини, безпосередніми учасниками яких в свою чергу є не лише спадкоємець, спадкова частка якого є обтяженою якісним виконанням такого заповідального розпорядження, а й спадкоємець, який вправі отримати на свою користь майнову вигоду, що охоплена таким розпорядженням.
По-друге, чинне законодавство гарантує всім учасникам цивільних відносин цілу низку різних за своєю сутністю майнових та особистих немайнових прав. Зокрема заповідач може встановити в своєму заповіті майнове розпорядження, яке називається «заповідальним відказом» [4, с. 130].
Вищезазначеному розпорядженню притаманні відповідні юридичні ознаки. Скажімо за встановленою динамікою легального впливу на цивільні відносини
«заповідальний відказ» є основним правочином, тобто, добропорядною дією, яка встановлює відповідні цивільні відносини [5, с. 286].
Наукова література охоплює багатогранну класифікацію юридичних фактів, що є достатньою основою для появи, зміни чи припинення правових відносин. Зокрема, як зазначають окремі вчені, одним з видів «заповідального відказу» є так званий «прелегат» [6, с. 68-69].
Зазначені юридичні факти перебувають у відповідному зв’язку між собою. Скажімо «заповідальний відказ» та «прелегат», будучи добросовісними діями, заразом співвідносяться між собою, як головні категорії непростої діалектики, що в свою чергу називаються «загальним» та «одиничним» відповідно.
Враховуючи сказане, досліджуваний нами факт створює майнові стосунки. Такі відносини виникають між спадкоємцем, спадкова частка якого обтяжена добросовісним виконанням «прелегату» та спадкоємцем, що в праві отримати на свою користь майнові блага, які охоплені таким розпорядженням.
Література:
1. Шевченко Я. Н. Проблемы и перспективы развития гражданского права в соответствии с новым Гражданским кодексом // Україна. – Німеччина: розвиток законодавства в рамках європейського права / ред. кол.: О. Копиленко (співголова), Р. Обершмідт (співголова), С. Бритченко та ін. – К., 2006.
2. Коструба А. Ознаки правоприпиняючих юридичних фактів // Підприємництво, господарство і право. 2011. - № 2. – С. 9-12.
3. Таш’ян Р. І. Класифікація односторонніх правочинів // Університетські наукові записки. – 2007. - № 4. – С. 218-222.
4. Заіка Ю. О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток: Монографія, 2-ге вид. – К.: КНТ, 2007. – 288 с.
5. Цибульська О. Ю. Визначення та сутність заповідального відказу як підстави виникнення правовідносин за цивільним законодавством України // Актуальні проблеми держави і права. – 2012. – Вип. 68. – С. 378-385.
6. Копылов А. В. О легатах и фидеикомиссах в римском частном праве // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2015. - № 5. – С. 66-81.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
